10.16.2013

Сирійська криза і найуспішніша брехня всіх часів

На початку вересня цього року провідні американські рабини усіх напрямів – ортодокси, консерватори і ліберали – звернулися до Конгресу США і зажадали від американських парламентарів, щоб ті підтримали плани президента Обами щодо удару проти Сирії. Свій заклик вони обґрунтували таким чином:
"Ми пишемо Вам як нащадки тих, що пережили Голокост, і біженців, предки яких були убиті газом в концентраційних таборах. Ми наполегливо просимо Конгрес, щоб він у зв'язку із застосуванням отруйного газу і іншої зброї масового знищення надав президентові право на використання військової сили в Сирії. Таким рішенням Конгрес може врятувати тисячі людських життів".
Це є наочним прикладом того, якими засобами діють диригенти глобалістської системи. Все вказує на те, що отруйні гази в Сирії були застосовані не урядом Асада, а фундаменталістськими бандами терористів, яких підтримують НАТО, Ізраїль і реакційні арабські монархії. За допомогою цього огидного злочину терористи мали намір спровокувати вторгнення США і їхніх посібників в Сирію і таким чином сприяти падінню світського уряду Башара аль-Асада.

9.27.2013

Бабин Яр і знищення більшовиками Києва

Пішоходна тропа серед руїн на місці вулиці Прорізної. Вид з Хрещатика. Зима 1942 р.

24 вересня ніхто, як завжди, не згадає про тисячі киян, що живцем згоріли у вогняному голокості 1941 року. Світ знає про спалені союзниками Гамбург та Дрезден, але Світ нічого не хоче знати і чути про спалений більшовиками Київ у 1941 році.

У зверненні по радіо 3 липня 1941 Йосип Сталін закликав до знищення перед наступаючим ворогом мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв`язку, підпал лісів, складів:  
`… не залишати противнику жодного кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні викрадати всю худобу, хліб здавати під збереження державним органам для вивезення його в тилові райони. Все цінне майно, в тому числі кольорові метали, хліб і пальне, яке не може бути вивезене, повинне безумовно знищуватися. У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни скрізь і всюди, для вибуху мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв`язку, підпалів лісів, складів, обозів`
Як бачимо, про мирних мешканців, яких більшовики кидали на окупованій території напризволяще, ніхто й не збирався думати… Так аби лише це!

7.25.2013

Конференція в Ванзеє

Десятиліттями стверджується, що на берлінській Ванзейській конференції було прийнято рішення знищити євреїв. Втім, при читанні її протоколів виявляється, що в них ні про яке фізичне знищення євреїв, а вже тим більше про "газові камери" або про вбивства в жодному сенсі не сказано ні слова - лише про "евакуацію" і про "виселення". Ортодоксальні історики допомагають собі твердженням, нібито в цих словах зашифроване слово "винищення". Таким чином, протоколам приписується зміст, якого в них немає.

Нарада щодо «остаточного розв'язання єврейського питання» відбулася відразу ж після місяця катастроф грудня 1941 року - поворотного моменту війни, 20 січня 1942 р. на віллі на озері Ванзеє під Берліном. Обергрупенфюрер СС і глава СД Рейнгард Гейдріх оголосили в самому її початку, що вирішувати це питання доручено йому одноосібно. Крім Ейхмана в конференції брали також участь представники Міністерства окупованих східних територій Розенберга, польського генерал-губернаторства Франка, міністерств внутрішніх та закордонних справ. Гейдріх визначив такі завдання:
а) вжити всіх заходів для підготовки до більш інтенсивного переселення євреїв,
б) направити потік переселенців,
в) прискорити переселення в індивідуальних випадках.
Він закликав «легальним способом очистити німецький життєвий простір від євреїв». Про якесь «знищення» ніхто не казав.

Політика Гітлера щодо жидів

Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, сповнені ненавистю проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.

Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.

Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.

Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.

7.20.2013

«Безсоромність сіоністської брехні і придушення правди зростає»

Cіоністи обрали 27 січня 2001 р. в якості першого дня на згадку про "голокост" у Великобританії тому, що в цей день радянські війська окупували німецький робочий табір в Освенцімі в західній Польщі.

Захисники легенди про "голокост" стверджують, що там системно знищили 4 млн. чоловік. Докази цього з'явилися б у світових ЗМІ відразу ж після захоплення табору радянськими військами, які мали попросити Міжнародний Червоний Хрест відправити своїх представників в Освенцім. Але нічого подібного не сталося. Насправді, опублікована в "АЛЕ" No. 58 стаття являє, поза всяких сумнівів, докази, що т.з. єврейський "голокост" ніколи не відбувався.

Однак, сіоністи Великобританії вже неодноразово, розлого і настирливо, всякими можливими способами намагаються довести, що "голокост" був. Увечері 27.01.01 майже 6 годин британське телебачення присвятило передачам, в яких стверджувалося, що "голокост" насправді мав місце. Того ж вечора було влаштовано спеціальне богослужіння з "голокосту", на якому був присутній британський прем'єр єврей Тоні Блeр і наслідний принц Чарлз.

7.19.2013

Альфред Розенберг про Україну

По відношенню до України повинні бути сформульовані інші політичні цілі, ніж у Остзейских провінціях. Якщо стосовно останніх доводиться говорити про певну форму німецького протекторату, то тут необхідно завзято домагатися створення незалежної української держави, яка буде знаходитися в тісному, нерозривному союзі з Німецьким райхом. Щоб досягти цього, вермахт і політичне керівництво повинні з самого початку підкреслити, що німці та українці ніколи не вели між собою воєн, у німців по відношенню до українців завжди були симпатії, але російський царизм не дозволяв здійснювати політичне співробітництво.


Український народ протягом багатьох століть перебував у постійній боротьбі проти поляків і росіян. Перше місто, засноване вікінгами, від початку було справжньою столицею всієї Руської імперії і набагато пізніше було посунуте Москвою. Великороси виявилися чисельно сильнішими і багато в чому стійкішими, крім того, починаючи з XVIII століття, вони стали все ширше залучати до керівництва німців, так що всі договори, які передбачали рівноправність росіян і українців, могли безкарно порушуватися Москвою.

7.18.2013

Тис Крістоферсен. Брехня про Освенцім

Брошура "Брехня про Освенцім" (нім. Die Auschwitz-Luge - Ein Erlebnisbericht von Thies Christopherson) німецького фермера Тиса Крістоферсена, який з січня по грудень 1944 трудився у філії Освенціма - Райсько (Raisko) над створенням рослинного каучуку і бував як в Освенцімі так і в Біркенау, була опублікована в 1972 році. Крістоферсен простою мовою описує в ній своє минуле і стверджує, що в Освенцімі не було ні газових камер, ні інших засобів масового знищення. Він заперечує, що в Освенцімі та інших концтаборах відбувалося знищення людей, і повідомляє, що в'язні перебували в настільки задовільних умовах, що навіть співали пісні під час роботи. Після видання брошури він отримав тисячі листів від колишніх в'язнів табору та очевидців, які підтвердили його доводи...

Крістоферсен описує Освенцім як табір, у якому ув'язненому потрібно було працювати, але в якому можна було жити. Декому, хто досі дізнавався про концентраційні табори Третього Рейху виключно з одноманітно керованих засобів масової інформації, це спочатку здасться неймовірним. Проте, книга Крістоферсена посприяла тому, що частково такий опис Освенціма вже змушені були визнати офіційно.

7.06.2013

Щоденник Анни Франк - деякі чесні питання

Різні дослідники вивчили щоденник. Наступні дуже короткі коментарі засновані на роботі д-ра Робера Форіссона з Франції та Дітліба Фельдерера (єврейсько-шведського походження), які й відвідали музей Анни Франк в Амстердамі, і значно просунулись, щоб вивчити проблему.

Доктор Форіссон дев'ять годин брав інтерв'ю в батька Анни Франк в Швейцарії, з тим щоб прояснити питання, що пан Франк та інші дуже істотно адаптували і розширили оригінальний рукопис для отримання фінансового прибутку, створюючи в процесі шахрайський документ, який використовується в тисячах шкіл у всьому західному світові і який допомагає просувати симпатії до сіонізму.

1. Life Magazine, 15 вересня 1958 року, вийшов з фото Анни Франк на обкладинці на тлі того, що ясно і безсумнівно, 'дитячий', не курсивом почерк дуже молодої дівчини, скажімо, 12 років або молодше. Порівняйте це з почерком відтвореним у популярному виданні щоденника в м'якій палітурці, виданому Pan Books. У численних перевиданнях протягом десятиліть Pan включив зразок її листів (скоропису) і навіть її підпису, які безсумнівно і безперечно зроблені дуже зрілим дорослим, скажімо, п'ятдесят років і старше. (Батько Ганни Франк народився в 1889). Цей видавець виявив явну зневагу до інтелекту своїх читачів. Інші видання Щоденника часто мають або один, або інший почерк, що віднесений до Анни Франк. "Дитячим" почерком також відтворюється видання у французькому Livre de Poche що вийшло на чотири місяці пізніше дати включення до вибірки у виданні Pan. Знайдіть копію видання Life в бібліотеці і перевірте самі.

2. У статті, опублікованій в Нью-Йорк Пост (New York Post  від 9 жовтня 1980 року, ранковий випуск) під назвою "Анна Франк, можливо, не писала знаменитий щоденник" йдеться, що німецьке Федеральне бюро карного розшуку (BKA) вивчило щоденник і дійшло до висновку, що частини роботи були написані з кульковою ручкою, яку випустили тільки в 1951 р..

6.30.2013

У спалюванні сіл під час війни українця звинувачують люди, яким було по три роки

27 червня у Львові заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець назвав спробою дискредитувати все українство резонансний матеріал про американського українця Михайла Какорця. Американське видання Associated Press 14 червня опублікувало текст під назвою «Командувач колишнім нацистським підрозділом живе у США», у якому розповіло свою історію про Михайла Каркоця, вихідця з України, а нині громадянина США. Видання безпідставно звинуватило чоловіка у спаленні сіл разом з жінками і дітьми.

У повідомленні АР 94-літнього чоловіка звинувачують у злочинах проти цивільного польського населення в роки Другої світової війни. Зокрема, йдеться про те, що будучи командиром Українського Легіону Самооборони, Каркоць нібито віддав наказ знищити дітей та жінок у селах Підгайці та Хланів на Волині. А пізніше, у 1944 році, як офіцер дивізії СС Галичина брав участь в придушенні Варшавського повстання.

"Акцентують вони на емоційності, хоча самі завуальовано згадують, що не мають прямих доказів вини Каркоця. Вони базують свої висновки на припущеннях, версіях і свідченнях двох волинян, яким у ті часи було по три-чотири роки. Вони навіть вказують, де відбувалися злочини і звинувачують в них українців", - розповів пан Новоженець.

Текст в Associated Press рясніє фотографіями документів, листами начебто учасників Легіону Самооборони, якого очолював Михайло Каркоць. "Один з документ називається СС-файл. Хоча всі історики знають: Український Легіон Самооборони до СС жодного стосунку не мав! Натомість журналісти посилаються на Національний архів у Кракові, Меморіальний музей Голокосту США і якісь німецькі архіви. Сумніваюсь, що там є ця інформація", - констатував пан Новоженець.

6.27.2013

Міфи Великої Вітчизняної війни - небезпечна пастка для українців

Міфи Великої Вітчизняної війни – це масштабне спотворення історії та небезпечна політична пастка для українців, яким забороняють відтворити своє минуле й претендувати на визнання власних страждань. Про це пише у своїй колонці для «Українського тижня» Французький філософ Філіпп де Лара

«Українців починають підозрювати у «фашизмі», щойно вони відхиляються від ортодоксальної великовітчизняновоєнної риторики, і змушують постійно боротися із сумнівами щодо існування комуністичних злочинів, пам’ять про які, безперечно, має бути частиною світової свідомості». – вважає де Лара.

За його словами, політтехнології, пов’язані з Великою Вітчизняною, подібно до Чорнобиля, – отрута, що шкодить і поза межами території держави, на якій з’явилася.
«Вони ширяться всією Європою, спотворюючи пам’ять і розуміння подій, що вплинули на формування цілого континенту. Це загальновідомий факт, який, однак, потребує постійної переоцінки, оскільки введення тієї отрути почалося дуже рано, у 1940-х, і простою контрпропагандою її не здолати», - наголошує філософ.

На його переконання потрібен ретельний і постійний пошук правди через розкриття всіх фактів та осмислення їх у широкому контексті, а також сприяння відкритій історичній дискусії за участю освітніх закладів та ЗМІ.

6.22.2013

Короткий вступ до ревізіонізму Голокосту

Вбачаю три основні причини для широко поширеної, але помилкової віри в легенду про мільйони жидів, убитих німцями під час Другої світової війни: 
  • війська США і Великобританії виявили жахливі гори трупів у західних німецьких таборах, які вони захопили в 1945 році (наприклад, Дахау і Бельзен), 
  • більше немає великих жидівських громад у Польщі, 
  • історики в цілому підтримують легенду.
Під час обох світових воєн Німеччина була змушена боротися з тифом, який переносився вошами при постійних перевезеннях зі Сходу. Саме тому у всіх описах про надходження в німецькі концтабори йдеться про гоління волосся, душ та інші дезінфекційні процедури, такі як обробка приміщень пестицидом Циклон. Тиф був також основною причиною високої смертності в таборах і будівництва крематоріїв, які існували скрізь.

Коли Німеччина звалилася в хаос, то, звичайно, всі ці захисні заходи припинилися, і тиф та інші захворювання набули масового характеру в таборах де були розквартировані здебільшого політичні ув'язнені, звичайні злочинці, гомосексуалісти, відмовники від військової служби і залучені як робоча сила жиди. Звідси жахливі картини, які, однак, не мали нічого спільного із "знищенням" або будь-якою навмисною політикою. Більше того, західнонімецькі табори не були уявними "таборами смерті", якими були всі табори у Польщі (наприклад, Освенцім і Треблінка) і які були евакуйовані або зачинені перед захопленням совєтами, котрі не виявили жодних таких картин.

6.07.2013

Дрезден, епізод Апокаліпсису

Сивий туман над Ельбою, Фрауенкірхе, пам’ятником Моріцу Саксонському. Десь у картинній галереї спить “Сикстинська мадонна”  Рафаеля. Настрій на рівні ватерлінії. Зів’ялі білі троянди та тисячі мерехтливих вогників свічок. Вони не можуть розсіяти темряву, танцюють на вітрі, і гаснуть одна за одною. Кілька тисяч націонал-патріотів зі смолоскипами в оточенні броньованих поліцейських кордонів у жалобі марширують мокрими вулицями. Кілька десятків тисяч жлобів на чолі з представниками влади марширують такими самими вулицями та наполягають, що сотні тисяч їхніх дідусів та бабусь, що згоріли заживо 70 років тому загинули не через запалювальні бомби англійців і американців. А тому, що були жертвами націонал-соціалізму. Музика Ріхарда Вагнера в ім’я конформізму і політкоректності оголошена поза законом.
Пам’ятати – це злочин, гірший за фашизм, ксенофобію та антисемітизм.
…Станом на лютий 1945 року населення Дрездена, як і багатьох великих та середніх міст Німецького райху, яких ще не торкнулася війна, збільшилось із звичних 650000 мешканців до понад мільйона осіб за рахунок утікачів з інших районів Німеччини. У Дрездені було розгорнуто чимало великих військових шпиталів та центрів розселення біженців із областей, що постраждали від бомбардувань протягом 1942—1944 років, або опинились під загрозою окупації. Точної оцінки кількості людей, які стікалися до столиці Саксонії на початку 1945 року не існує, оскільки через масований наступ радянської армії у січні прибули сотні тисяч утікачів із Східної Пруссії, часто без жодного обліку. В принципі на території міста не було жодного важливого об’єкту, що належав до військово-промислового комплексу, проте Дрезден відігравав роль важливого транспортного вузла в системі німецьких комунікацій. З огляду на те, що відчутного повітряного удару по місту протягом усієї війни було завдано лише в жовтні 1944 року, велика кількість зенітних гармат була вилучена із системи ППО та відправлена в Рурський промисловий басейн або на Східний фронт. На цьому етапі війни німецькі військово-повітряні сили (Люфтваффе) були вже остаточно виснаженні боротьбою на багатьох фронтах, нестачею пального та необхідністю насамперед прикривати наземні війська Вермахту, що з останніх сил утримували оборону. Увечері 13 лютого 1945 року на захист Дрездена у повітря змогли піднятися лише 27 німецьких нічних винищувачів з усієї території Німеччини, аби зустріти найбільш жорстокий бомбовий удар в історії воєн.

5.27.2013

Голокост і чотири мільйони варіантів

Яким історія пам'ятатиме Голокост - як історичний жах чи як історичну містифікацію? Це залежить від того, чи управляє історією світовий сіонізм.

Упродовж десятиліть більшість людей сприймала Голокост як правду. Існували деякі скептики. Пошукові системи Інтернету, такі як Google або Yahoo надавали тисячі статей, що підтверджували або сумнівались у ньому. Але це все закінчилося. Як і засоби масової інформації, на даний час пошукові системи  повністю належать або контролюється сіоністами. (Де вони отримують фінансування?) Пошуковими системами прокотилися цунамі, очищаючи все крім сіоністських сайтів, які повсюдно стверджують, що 6 мільйонів жидів були вбиті в "нацистських таборах смерті" в період з 1940 по 1945 рік, і що всі хто в цьому сумнівається - є антисемітами. Чому сіонізм вважає за  необхідне зачищати   пошукові системи? Чи є Голокост уразливий? Якою є справжня історія?
Сьогодні сіоністи стверджують, що у 1940 році жило 17 мільйонів жидів, у 1945 році 11 мільйонів, втрачено - 6.000.000. Ви бачите це скрізь - у школах, кіно, телебаченні, радіо, газетах, історії, літературі і тисячах пам'ятників та меморіалів у всьому сіоністському світі. І ось тепер в Інтернеті. Зверніть увагу, це число залишається незмінним упродовж більш як півстоліття.
Слід розуміти, що слово "жиди", яке використовується в цій статті, в першу чергу стосується раси хазар з Азії, котрих Бенджамін Франклін назвав "азіатами". Сьогодні в Європі та Америці, хазари становлять більшість "жидів" (див. Бенджамін Фрідман). І більшість жидів є сіоністами.
Сучасний сіонізм - це високо організований політичний рух, а не релігія. Він орієнтований на "сходження" до світового панування і дуже добре фінансується. Голокост є його серцем і душею. Він виник в 1800-х роках за підтримки Ротшильда і зажадав власної країни в Палестині. У 1916 році Англія обіцяла це в підготовленій Ротшильдом і Брандесом Декларації Бальфура заради отримання підтримки від США в Першій світовій війні, але відмовилася. Знадобилася спільна симпатія до Голокосту після Другої світової війни, щоб спонукати країни передати частину Палестини сіоністам в 1948 році. Втім існує небезпека, що прапор Ізраїлю висітиме на флагштоку Голокосту. Голокост також підготувала Індустрія Голокосту, в якій сотні мільярдів збираються для "жертв", їх нащадків і для Ізраїлю, і так до нескінченності. І, нарешті, Голокост, можливо, є найбільшою політичною дубиною в історії. І світовий сіонізм не зупиниться щоб придушити всі дослідження або питання з приводу Голокосту. Через те що в ньому існують якісь хиби?
Вікіпедія в інтернеті відома як енциклопедія, що співчуває Голокосту. Проте, при порівнянні її статті "Голокост" із статтею  "Табір смерті" виникають серйозні проблеми. Ми всі чули про Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Треблінку та ін. - назви, які викликають тремтіння від страху і жаху, навіть сьогодні, завдяки постійному повторюванню і закріпленню у сіоністських ЗМІ. Але є й багато інших таборів: Берген-Бельзен, Белжець, Хелмно, Jasenovak, Майданек, Собібор, Sachenhausen, Зангерхаузен, Флоссенбург, Гріні, Клоога, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Оранієнбург, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Нацвейлер, Равенсбрюк, Малий Тростенець і Терезін. Значна частина інформації заснована на оцінках сіоністів, в документах і свідченнях з незначною кількістю переконливих доказів.

5.21.2013

Нове богохульство

Колись люди не хулили Бога в Америці. Існували серйозні соціальні заборони проти цього. Деякі громади навіть прийняли закони проти богохульства. Отже, богозневага й досі є великим гріхом в Америці, і незабаром може стати злочином знову. Але, на жаль, в Америці з'явився новий бог, відтак, і нове богохульство.

Дозвольте мені вчинити нове богохульство, поки це ще законно. Те що ми знаємо як "Голокост", в основному є пропагандою воєнного часу. Пропагандою, котра на відміну від більшості пропаганди воєнного часу, не була тихенько забутою. Замість цього вона тривала: кожен рік, починаючи з 1945 року, розросталася і ставала більш фантастичною, більш ненависною і більш небезпечною щоб піддавати її сумніву.

Правда в тому, що десь між 700 000 і 1500000 людей загинули в німецьких таборах праці в 1944 і 1945 роках. Багато з них були жидами. Багато хто не були. Більшість із них померли впродовж останніх шести місяців війни від хвороб і голоду, спричинених американськими бомбардуваннями Німеччини що зруйнували її інфраструктуру. Траплялись деякі звірства, але вкрай нечасто. Небагато людей знають, що Міжнародний Червоний Хрест мав відділення в Освенцімі з 1942 року і до кінця війни. Це відділення ніколи не повідомляло і не реєструвало будь-яких злодіянь (кілька років тому міжнародне жидівство змусило Червоний Хрест вибачитися перед жидівством - і він таки вибачився за те що не побачив того, чого ніколи не відбувалося).

5.01.2013

Сіоністи підробляли документи Нюрнберзького трибуналу, що спростовували існування газових камер

Брехня щодо 6 млн. загиблих жидів почалася давно. Втім, її легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр.. Пропагандисти голокосту впливають на значну частину засобів масової інформації і користуються необізнаністю мас, які не знають, що під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 фотографій було відібрані і підготовлені для використання як докази. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають ніякого відношення до Нюрнберзького процесу, до того ж частина з них була зухвало сфабрикована.

Небагатьом відомо, що ті документи, які використали в якості обвинувальних на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207". "З щотижневого звіту" Фарбен-Освенцім "№ 94, з 8 по 21 березня 1943 р.: в даний час число ув'язнених становить 3517 чол. Намічено закінчення будівництва бараків для розміщення до 1 червня 1943 5 000 ув'язнених. Табір буде розширений і згодом вмістить 6 тис. ув'язнених "(т. 3, с. 720). Наступний Документ НІ-11143, номер звинувачення 150 (т. 3, с. 724) повідомляє, що у вересні 1943 р. на будівництві працювало 20 тис. ув'язнених.

4.27.2013

Ревізіонізм голокосту

Сьогодні всякий знає, що існують групи людей, які радикально ставлять під сумнів пануюче уявлення про долю жидів у Третьому Рейху. Цих людей називають "ревізіоністами", або, точніше сказати, "ревізіоністами голокосту". ЗМІ лають їх убивчими висловами, називають "оббріхувачами Освенціму" і, не довго думаючи, пхають в один горщик з "правими радикалами". Якщо пересічного громадянина запитати: що, власне кажучи, стверджують ревізіоністи та на що вони спираються у своїх доводах, то він нічого не зможе відповісти. І це є природнім, оскільки ЗМІ, що знаходяться під суворим і тотальним контролем, заборонено повідомляти будь-що про аргументи ревізіоністів.

Через це багато людей мають хибне уявлення про ревізіонізм і вважають, що ревізіоністи нехитро заперечують страждання жидів під час Другої світової війни. Насправді, ніхто не сперечається з тим, що значне число жидів під час панування націонал-соціалістів (НС) інтернували в концентраційні табори (КТ), що чимала їхня кількість померла там від епідемій і виснаження. Ніхто не бере під сумнів факти розстрілу окремих жидів, насамперед на Cхідному фронті.

Ревізіонізм голокосту - це напрямок в історичній науці, прихильники якого науково спростовують і заперечують історії про нібито масове знищення євреїв нацистами в роки Другої світової війни. 

Суть ревізії Голокосту полягає у з'ясуванні та уточнення історичних фактів. Дослідницька діяльність ревізіоністів голокосту спрямована на приведення історії Другої світової війни у відповідність з реальними фактами. У світлі нових або недооцінених фактів ревізіоністи піддають критичному вивченню і перегляду офіційну історію т. зв. «голокосту». На основі строго наукових досліджень ревізіонізм прийшов до висновку, що офіційна версія Другої світової війни є всього лише продовженням військової пропаганди і важливою складовою частиною сіоністської ідеології, що виправдовує створення держави Ізраїль і єврейську політику по всьому світу (особливо, на території Палестини).

4.21.2013

Українці в "Аушвіці". Радянські, бандерівці і втеча Євгена Бендери

...Коли автомобіль зупинився біля складу, Бендера відрапортував перевдягненим під есесівців товаришам. Треба зазначити, що весь цей спектакль розігрувався на очах у справжнього охоронця. Відтак українець міг побігти до складу і перевдягнутися у форму СС...
Сьогодні - Міжнародний день визволення в'язнів фашистських таборів. З цієї нагоди ІП передруковує чудовий текст про найвідомішу - і не дуже знану у нас - втечу з "Аушвіцу" чотирьох переодягнених в'язнів на чолі з українцем.
--------------
Про долю українських в'язнів у нацистських концентраційних таборах практично не відомо нічого. Досі було видано лише кілька публікацій на цю тему. Україномовні тексти зі згаданої проблематики здебільшого мають характер спогадів колишніх в'язнів.
Ані в Польщі, ані в Україні не вийшло жодне комплексне дослідження, яке б аналізувало історію українців, що потрапили в концтабори.
Важко навіть встановити точну кількість українців, які перебували в концентраційному таборі Аушвіц. Це обумовлено дуже складною історичною ситуацією та геополітичним розташуванням українських земель як до, так і під час Другої світової війни.
В'язні-українці, яких було відправлено в Аушвіц, це переважно:
1) червоноармійці, що потрапили в табір як радянські військовополонені;
2) діячі, пов'язані з ОУН, яких відправлено до табору після оголошення бандерівцями 1941р. у Львові "Акта 30 червня";
3) відправлені в Аушвіц за спротив вивезенню на примусову працю до Третього Рейху або втікачі від цих робіт;
4) цивільне населення, відправлене до Аушвіцу "збірним транспортом" (разом перевозилися, наприклад, і поляки, і українці).

4.20.2013

Шлях Фюрера

Майбутній фюрер народився 20 квітня 1889 року. З 1933 року цей день став національним святом нацистської Німеччини.

Батько Адольфа, Алоїс Гітлер, спершу був чоботарем (дивний жарт історії, якщо пригадати, що батько майбутнього головного ворога Гітлера — Сталіна також був чоботарем), а потім митним чиновником, який до 1876 року мав прізвище Шикльгрубер. Мати — Клара, в дівоцтві — Пелцль, походила з селянської родини. Сім’я часто переїжджала з місця на місце і нарешті осіла в Леондінзі, передмісті Лін­ца.

Гітлер народився від третього шлюбу батька. Усі численні родичі Гітлера старшого покоління були, вочевидь, неграмотні. Священики записували прізвища цих осіб у церковно-парафіяльних книгах на слух, тому виник очевидний різнобій: когось звали Гютлер, когось Гітлер.

У старших класах загальноосвітньої школи Гітлер вчився погано, тому навіть не закінчив училища і не отримав атестата зрілості. Його батько рано помер — 1903 року. Деякий час він навіть навчався музики, але і це навчання не довів до кінця. В юності з-поміж музичних і літературних творів йому подобалися опери Вагнера, германська міфологія і пригодницькі романи Карла Мая; улюбленим композитором вже дорослого Гітлера залишався Вагнер, а улюбленою кінострічкою — «Кінг-Конг».

Не дбаючи про заро­біток на життя, молодий Гітлер спав до обіду, відвідував театри, особливо оперу, годинами просиджував в кав’ярнях. Ма­ти балувала його, і молодий Адольф поводився мов денді — носив чорні шкіряні рукавички, капелюх, прогулювався з паличкою, зробленою з червоного дерева і навершям зі слонової кістки. Всі пропозиції нарешті підшукати собі якусь роботу він з презирством відкидав.

4.06.2013

Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій

Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, мюзікли, балети, його екранізували в Голівуді і цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.
Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк».

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

Рекламна афіша фірми "Opecta"У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця. 
У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.
У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

Вид на сховище з боку 50-и квартирного будинку6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю до «таємного сховища» (так називала його Анна Франк: «het achterhuis» - буквально: «задній дім», часто перекладається як «секретна прибудова», «сховище»). Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, розташований перед великим п'ятдесятиквартирним будинком майже в центральній частині Амстердаму на каналі Прінсенграхт. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).
Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:
"А за правими дверима розташовується задня частина будинку, яка і служить тепер нашим притулком. Ніхто б не подумав, що за простій сірими дверцятами стільки кімнат. Минаєш маленьку сходинку, і ось ти всередині. Праворуч від входу круті сходи нагору, ліворуч маленький коридорчик і кімната подружжя Франк. Кімнатка поруч - спальня і кабінет двох молодих панянок Франк.
Праворуч від сходів кімнатка з умивальником і окремим туалетом, з другим виходом в нашу з Марго спальню. А якщо піднімешся сходами, то здивуєшся ще більше, побачивши великий і світлий зал. Це колишня лабораторія, тому там є плита, раковина і робочий столик. Тепер вона буде служити спальнею подружжя ван Даан, і так само спільною вітальнею і їдальнею. Крихітна прохідна комірчина надійде в розпорядження Петера ван Даана. Крім того, є горище і мансарда, як і в передній частині будинку. Ось я й закінчила опис нашого чудового притулку!"
Укриття було частиною офісних приміщень фірми Opekta, і поки Отто Франк переховувався, він продовжував вести свій бізнес з цієї будівлі, спускаючись вниз по сходах до себе в кабінет у нічний час і у вихідні. Анна та інші також спускалися в офіс Отто і слухали радіопередачі з Англії.
У 1944 році німецька влада окупованої Голландії дізналася про шахрайства Отто Франка при виконанні великих і дуже вигідних контрактів із Вермахтом. Німецька поліція вчинила наліт на його квартиру на горищі, і вісім євреїв в серпні відправили до транзитного табору Вестерборк, адже Німеччина в той момент вкрай потребувала робочої сили. 
Пізніше Анна Франк потрапила в табір Аушвіц-Біркенау, потім її разом з іншими в'язнями евакуювали до табору Берген-Бельзен, де вона у віці 14 років померла від тифу вже після звільнення табору англійцями (епідемія тифу спалахнула в таборі через нестачу інсектициду «Циклон Б»). Її батько, Отто, захворів в Аушвіці, але був вилікуваний у табірному шпиталі. Ближче до кінця війни німці евакуювали його в Маутґаузен, де його й звільнили.
Наприкінці війни Отто Франк повернувся в свій амстердамський будинок і розповідав, що нібито знайшов щоденник своєї доньки захованим під кроквами даху будинку-сховища. Насправді щоденник знаходився в однієї з підлеглих Отто Франка, яка обслуговувала його сім'ю: постачала продовольство, одяг і книги з 1942 року до самого арешту Франків у 1944 році, а потім зберігала їх речі. На той час щоденник Анни Франк містив лише близько 150 фраз 13-річної дівчинки (The New York Times, 02.10.1955).
Записи починаються 12 червня 1942 р. і ведуться до 5 грудня 1942 р., пізніше вони були доповнені особистими листами Анни. Вона також написала декілька автономних історій, фантазій і анекдотів про життя в сховищі. Потім Отто розповідав, що в 1944 році Анна почула по радіо як міністр освіти Нідерландів у вигнанні Герріт Болкштейн закликав вести щоденники, щоб опублікувати їх після війни - саме це, за словами батька Анни, стало причиною того, що в 1944 р. вона переписала свої записи вдруге.

4.04.2013

Мережа сіоністського терору

Інститут перегляду історії (Institute for Historical Review)
Підготував Марк Вебер (Mark Weber)

Вступ
Ці нотатки документують втаємничені і злочинні дії єврейських сіоністських терористичних груп і, особливо, Ліги захисту євреїв. Специфічний акцент тут робиться на терорі — у тому числі убивствах — проти «злочинців думки», тих, хто бере під сумнів загальноприйняту історію голокосту, відносно якої шість мільйонів євреїв було методично винищено в Європі протягом Другої світової війни. Сіоністські терористи відкрито прокламують ідеологію єврейської вищості і визнають їхню готовність використовувати насильство проти тих, хто не погоджується з ними. З добре документованим фанатизмом і злочинами вони становлять серйозну небезпеку для нашого суспільства, і усіх, хто цінує волю. 

Меїр Кахане і Ліга захисту євреїв
Найбільш завзятою неурядовою сіоністською терористичною організацією є Ліга захисту євреїв. Її активісти причетні до широкого кола злочинів, і американське Федеральне бюро розслідувань неодноразово викривало її як злочинну терористичну групу.
Лігу захисту євреїв було засновано 1968 року рабином Меїром Кахане. Девід (Мартін, Меїр) Кахане народився 1932 року в Брукліні, Нью-Йорку, він був першим сином ортодоксального рабина, який був активістом сіоністського «ревізіоністського» руху Володимира Жаботинського. Жаботинський й інші лідери його структур були частими гістьми в домі Кахане, коли ще Меїр був хлопчиком. У юнацькі роки Кахане став активним членом Бейтару, Руху прихильників єврейської вищості, що його Жаботинський заснував у 1925 р. Перший арешт Кахане був у 1947 р., коли йому було тільки п´ятнадцять років, за керування атакою молодіжної групи Бейтар під час візиту британського міністра закордонних справ Ернеста Бевіна [1].
Двоє із найпалкіших прихильників Жаботинського відомі як лідери сіоністських терористичних груп і пізніше, як і прем´єр-міністри Ізраїлю: Менахім Бегін, який очолював «Іргун» (Irgun group), і Іцхак Шамір, який входив до керівництва «Зграї Штерна» (Lehi group). Шамір, наприклад, відігравав вирішальну роль в убивстві Lehi у листопаді 1944 р. британського близькосхідного посланника лорда Мойна, а у вересні 1948 р. в убивстві шведського посередника від Організації Об´єднаних Націй графа Фолке Бернадотта [2].

Незручна правда. Руйнуємо міф про Голокост

Верховний суд Іспанії визнав, що заперечення Голокосту не є злочином. Фактично, він скасував на території своєї країни дію закону, що неабияк попсував кров багатьом історикам. Тільки в 2007-2008 роках за заперечення Голокоста в країнах Євросоюзу були засуджені не менше 10 осіб.
Судовий процес в Іспанії тягнувся з 2007 року, але іспанці таки дотиснули його. Нарешті хоч хтось із європейців згадав про Декларацію прав людини і про те, що «жодна людина або група осіб не мають права ображатися на те, як інші висловлюють свою точку зору».

З початку 80-х років минулого століття європейські країни почали активно приймати закони та інші правові акти, що передбачають різні покарання за заперечення факту Голокоста. І багато хто став жертвою цих законів. Тільки в 2007-2008 роках за заперечення Голокосту в країнах Євросоюзу були засуджені не менше 10 осіб. Схожа ситуація - в США і Канаді. Підозрілу єдність «цивілізованих країн» на грунті переслідування інакомислячих дуже важко пояснити людям, які не вірять в теорію змови та вважають, що всі події відбуваються в світі самі собою.

Навіщо взагалі було приймати закон, що дозволяє саджати за грати тих, хто сумнівається в Голокості?

Тому що «офіційна» точка зору, яку нам нав’язують, не витримує жодної критики. Кожен, хто включить мозок і спробує пошукати інформацію самостійно, прийде до простого і шокуючого висновку: ніякого Голокосту не було! Але перш, ніж розбити вщент наймасштабнішу і дорогу фальсифікацію XX століття, відповім «пейсатим бойовикам» і співчуваючим, які після публікації статті напевно будуть поливати мене брудом і таврувати «антисемітом».

Все, що я тут пишу, я маю право писати згідно зі ст. 21, 23, 24, 34 Конституції України.

Я - не антисеміт. До семітських етносів, наприклад, до арабів, берберів, малих племен і єврейських народів (так-так, саме у множині) ставлюся позитивно. А ось сіонізм, який зародився в єврейському суспільстві задовго до утворення цивілізованої Європи, зневажаю, як і будь-яку іншу форму фашизму. І я не самотній у своїх переконаннях. Настільки не самотній, що ще в 1975 році Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 3379, в якій засудила сіонізм як форму расизму і расової дискримінації.

4.01.2013

Правду про Бабин Яр мусять знати всі


У неділю 2 червня 1996 року відділ УК Ради в Кергонксоні (Нью-Йорк) та відділ УККА зорганізували доповідь про найновіші історичні дослідження відносно братських могил у Бабиному Яру в Києві. Про це докладно інформував «Вечірній Київ» (20 жовтня 1995 року та 16-19 березня 1996 року). Доповідь відбулася в залі церкви святої Трійці, виповненій членами кергонксонської громади, а також гістьми з осередку «Союзівка» Українського Народного Союзу. Доповідав голова Спілки прихильників України в США д-р Мирослав Драган.
 Доповідач розповів про історичні розшуки, що тривали протягом шести років в Україні і в США. У Національному архіві у Вашингтоні віднайдено численні аерофотознімки окупованого німцями Києва. Вони дозволяють твердити, що за час війни в Бабиному Яру не було жодної свіжої братської могили, себто у ярах та ярчаках Реп'яхівського та Бабиного ярів, поруч з жидівським кладовищем, не поховано жодного іудея. Натомість ці знімки, зроблені ще в травні 1939 року, дають змогу виявити могили жертв ЧК-НКВД з 1922-34 років у Бабиному Яру, далеко від жидівського кладовища. Поки Київ став столицею України, тут до 1934 року хоронено розстріляних у підвалах ЧК-НКВД в будинку царського Інституту благородних дівиць в середмісті Києва. Після 1934 року НКВД почав ховати жертви за Дніпром, у Биківні.
 Далі доповідач звернув увагу на те, що справу розстрілу гітлерівцями 100.000 жертв у Бабиному Яру знехтували судді на Нюрнберзькому суді, тому що прокурори зосередилися на жертвах Славути (150.000), Одеси (200.000), Криму (200.000), Харкова (250.000) і аж 600.000 (!) у Львові. Справу Бабиного Яру КГБ порушив допіру 1964 року в зв'язку з антинімецькою нагінкою на Аденауера та терором проти українських націоналістів-дисидентів. На Заході ідею жидівських страждань у Бабиному Яру підхоплено тільки на початку 1970-х років. У 23-томовій Еnсуclореdіа judаіса з 1972 року у статті про Бабин Яр 80% тексту — це вірш Євтушенка, а число жертв подано ледве коло 34 тисяч. Аж у 1991 році, з нагоди 50-ліття події у Бабиному Яру, число жертв збільшено до фантастичних масштабів. У цю пору дорадник Горбачова, «українець» з Києва, Віталій Коротич проголосив у Канаді, що Бабин Яр був найбільшою масакрою за історію людства і що там замордовано 300.000 осіб, переважно жидів. Згідно з Коротичем, розстріли провадила українська поліція та Буковинський курінь під командою Василя Кейбіди та Петра Войновського і під наглядом німецьких спецвідділів та гестапо (П.Войновський помер у Кергонксоні навесні 1996 року).

3.30.2013

Ті, що дивом пережили холокост

"Отже, мене вже везли до табору знищення,
але мені вдалося втекти. Це було диво ".
Ефраїм Кішон,

жидівський гуморист [1].


Від епідемій і поневірянь у нацистських таборах вмирало безліч жидів і нежидів, але це не було систематичною політикою винищення, про що свідчать долі багатьох окремих людей. Прімо Леві пішов у партизани, коли німці вступили до Італії після повалення Муссоліні. Його заарештували. Якби, як учасник Опору, він потрапив у руки армії Муссоліні в Лівії або Албанії, то його б тут же розстріляли або повісили на найближчому дереві. З партизанами німці теж в основному не надто церемонилися, але в цей час вони дуже потребували робочої сили. Тому вони не чіпали Леві, який на допиті оголосив себе жидом, а відправили його на примусові роботи в Освенцім. Леві вижив і пізніше описав свої переживання в книзі "Якщо це - людина".

Якщо дотримуватися схеми, то "чистий жид" і лівий соціаліст австрієць Бенедикт Каутський повинен був неодноразово померти. Сім років провів він у таборах і після війни написав книгу "Диявол і проклятий". Його мати у грудні 1944 року померла в Біркенау у 80 років, після тривалої хвороби. Ув'язненя настільки літніх людей - ганебне, але воно не є жагою знищення: до фрау Каутської приходив лікар, і навряд чи б вона прожила довше на волі, враховуючи жахливі умови кінця 1944 року.

3.29.2013

Єрусалимський синдром

Острів Буян


Я прожив значну частину свого життя в Ізраїлі, цій маленькій близькосхідній державі. Спочатку вона була на периферії, і я писав і боровся з реакцією, що зростала, з місцевим расизмом, з ожилою ненавистю до гоїв. Наші місцеві проблеми аж до недавнього часу мало кого хвилювали, однак нещодавно Ізраїль опинився в центрі світових подій. З причин, що ми обговоримо, виникло сплетіння компрадорських сил у Росії, імперсько-капіталістичних сил в Америці, їхніх союзників у Європі і прихильників апартеїду в Палестині. Тому моя особиста ділянка фронту — боротьба з апартеїдом у Палестині — стала одночасно передовою боротьби з російськими компрадорами та з американським імперіалізмом у його новій модній формі мондіалізму. Це сплетіння сил — незвичайний історичний вузол; розрубавши його, ми покінчимо із сучасним жорстоким капіталізмом. 

Палестина — це острів Буян, де в скриньці зберігається яйце, а в ньому — життя Кощія Безсмертного — того самого капіталізму, з яким ми боролися.

З'явився і метод якомога безболісної і безкровної ліквідації Кощія — установлення демократії в Палестині. Перетворення держави апартеїду на країну рівності і демократії виб'є ґрунт з-під ніг супротивника.

Але на острові Буяні зберігається і запорука духовного життя світу. Росії і Заходу. Адже зв'язок Росії і Палестини є нерозривним. З Палестини прийшло православ'я, яке й нині поєднує Москву і Єрусалим. Частина населення Назарета і Вифлеєма сповідує ту ж віру, що Рязань і Кострома. Москва — спадкоємиця Візантії, Третій Рим — несе важливу історичну місію захисниці православ'я, захисниці всіх православних, де б вони не жили. Про це пам'ятали російські люди в XIX столітті, коли вони складалися по карбованцю і будували у Святій землі храми і школи. Про це пам'ятали і радянські російські люди, що захищали палестинців від ізраїльського повзучого геноциду. Відтоді кожен другий палестинський лікар і кожен другий палестинський священик говорять російською мовою.

Прибічники апартеїду в Палестині поставили перед собою містичне завдання: обрубати коріння християнства. Тому вони беруть в облогу храм Різдва, руйнують стародавні візантійські церкви, спалюють Євангеліє, висилають віруючих християн. Вони організували масовий вихід росіян єврейського походження з Радянського Союзу до Ізраїлю. Організатори збиралися убити одним каменем двох зайців: підірвати Радянський Союз панічною втечею інтелігенції й одночасно зміцнити свою владу у Святій землі. Але їхній розрахунок може вийти їм боком. Недарма спустілі було після вигнання палестинців православні храми Лідди і Яффи знову повні вірних, чимало колишніх росіян знайшли місток, що веде їх до Святої землі духу. Історія не закінчилася, і «на чверть колишній наш народ» може ще відіграти позитивну роль у Палестині, якщо усвідомлює своє братерство з палестинським народом.

3.23.2013

На їх місці я би дуже злякалася

Джейн Гарденер
If I Were Them I’d Be Scared Too. By Jayne Gardener
Я можу зрозуміти єврейських сіоністів, які жахаються ідеї втручання науковців-істориків у вивчення Голокосту. Я маю на увазі, що ніхто з них не хоче фігурувати в цьому питанні як відвертий брехун. Або як дурень, якого втягнули у 62-річну брехню, не дивлячись на все сильніші докази неправдивості поширюваної ними інформації про долю євреїв під час другої світової війни. Виявилося, що більшість того, про що вони нам розповідали, було неправдою, а факти були перекручені до невпізнання.
Вони самі вже відмовилися від своїх найбільш неймовірних тверджень за ці всі роки. Наприклад, про кількість загиблих. Спочатку стверджували, що в одному лише Освенцімі (Аушвіці) загинуло 9 мільйонів, згодом ця цифра була переглянута та з кінця війни постійно змінювалася. Згодом музей в Освенцімі зменшив кількість загиблих з 4-ох до 1,5 мільйонів, та за довідками Червоного Хреста навіть ця цифра є перебільшеною. Не будемо навіть здогадуватись, як можна зменшити на два з половиною мільйони жертв Освенціму, проте й далі мати загальну суму в 6 мільйонів загиблих. Навіть першокласник зрозуміє, що математика тут не працює.
Під час одного з судових засідань проти пана Ернста Цюнделя, пан Цюндель та його адвокати примусили Червоний хрест представити дані організації щодо обліку загиблих. Червоний хрест представив документ про те, що кількість померлих по всіх таборах склала 272 тисячі. Без сумніву, людська смерть від тифу, голоду та інших причин є поганою справою. Але коли війна наближалася до кінця і німецькі транспортні комунікації були знищені бомбардуваннями союзних військ, це унеможливило забезпечення продовольством. В результаті загинуло багато цивільного населення Німеччини, а що вже казати за ув’язнених у концтаборах.

Інтерв’ю з Даріушем Ратайчаком


Інтерв’ю з відомим польським істориком-ревізіоністом, яке він дав Radio Rodzina в Вроцлаві 2003 року. Як відомо, розкладене тіло Даріуша Ратайчака було знайдене 11 червня 2010 року в власній машині недалеко від його родинного міста в Нижній Сілезії. Це інтерв’ю дасть можливість ближче познайомитися з цією непересічною та цікавою людиною, віку якій вкоротила польська демоліберальна система.
Януш Телейко: Сьогоднішнім гостем на Radio Rodzina є доктор Даріуш Ратайчак. Сердечно вітаю, благослови Боже.
Даріуш Ратайчак: Благослови Боже.
Я. Телейко: Пане Даріуше, чи історик може свідомо говорити неправду?
Д. Ратайчак: Ні, абсолютно не може. Це є неприйнятно. Головною метою діяльності історика є наближення до правди, пошук правди. По суті правда є єдиним приятелем історика. Звичайно, історик може помилятися, може робити помилки і часто так є. Я скажу щиро: я імовірно також дуже часто не маю рації, роблю помилки – що ж, я є лише людиною – завжди однак я прагну наближатися до правди. Історик і правда повинні бути одним цілим. Історик повинен бути заражений правдою, заражений прагненням до правди. Історик, котрий свідомо подає неправду, є по суті пропагандистом. Нажаль це явище ми спостерігаємо також в сьогоднішній «демократичний час». Звичайно, не лише в Польщі, але нехай вона буде підставою нашої розмови, згідно з максимою «ближча сорочка до тіла...» Чому так діється? Та тому, що постійно – це стосується перш за все всіх «третьорічпосполитих» істориків, котрі займаються новітньою історією – історія є просякнута політикою. Підозрюю навіть, що вона надалі виконує роль науки допоміжної політики, що, кажучи прямо, є залежною від поточних інтересів керуючих прошарків. І цей стан справ гідний співчуття, оскільки ніби ми живемо в вільній країні. Якимось чином це має зв’язок з тією жахливою соціалістично-прогресивною цензурою (назвімо це політкоректністю), котра змінила після 1989 року цензуру реального соціалізму, комунізму, марксизму, чи як його там називали. Після 1989 року багато істориків впало з «комуністичного дощу» під «політкоректний жолоб», але це також цензура. Інша справа, що прийшло їм це з легкістю. Брехали при «комуні», брешуть і тепер. Нікого не хочу образити, але це є люди з ментальністю кельнера. Я їх називаю прямо: «шавки». Очевидно, що функціонують вони лише тому, що після 1989 року не проведено здорової верифікації в усіх вищих навчальних закладах. А зрештою – де її так насправді проведено?!

"Голокост" — жидівське шахрайство

"Так, які огидні справи їх!... 
3а це Бог обурився на них 
і вони назавжди
залишаться під карою".
Коран, 5:83

У промові з нагоди призначення його губернатором України, виголошеній у вересні 1941 р., Кох сказав: "Панове! Я відомий як брутальна собака. Тому й призначений рейхкомісаром України. Наше завдання – вимотати з України все багатство... Коли ж ми виграємо війну, тоді я зроблю сіканці з українців, поляків та інших, що тут живуть".

Як бачимо, Кох говорив про Українців, поляків, але чомусь не назвав жидів, яких німці немов би масово винищували. Дивно, чи не так? Насправді дивуватися немає чому. "Масові вбивства жидів під час Другої світової війни" — одна з найбільших фальсифікацій під час, та вже після війни. Рейхкомісар Кох не назвав жидів як об'єкту знищення це випадково. Адже на той час вони практично всі повтікали з Русі-України. Окрім того, Гітлер та націонал-соціалісти боролися перш за все з ненависним комунізмом, який становив неабияку загрозу цивілізації. Щоправда, головними функціонерами комунізму були таки жиди, але на нижчих ланках управління було немало виродків із середовища корінного населення. Якщо на захопленій території до рук фашистів потрапляв комуніст, то його розстрілювали, не питаючи, хто він за походженням. А через те, що всі жиди були або комуністами, або носіями комуністичних ідей, то й виходило, що відстрілюючи носіїв юдонацизму, фашисти немов би вимордовують жидів. Звичайно, жиди гинули і на фронтах, де їх була мізерна кількість, і під час бомбардувань, і в концтаборах, але загалом у відсотковому відношенні їх загинуло дуже мало порівняно з іншими воюючими народами. Другу світову війну програли всі, і переможці, і переможені. Виграли юдеї, які її планували і спровокували. А 60 мільйонів гоїв загинуло, щоб жиди запанували у світі після війни. За оцінкою історика-жида Міхаеля Вольфсона, під час Другої світової війни загинуло 1 мли. 300 тисяч жидів, а відомого німецького і історика професора Ернста Нольте — 630 тисяч. Кількість жертв у 6 млн., яку раніше називали жиди, нічим не підтверджується і її необхідно віднести на рахунок їхньої невгамовної фантазії (газета "Русский вестник", 4.27-28,1994 р. з посиланнями на газети «Франкфурте альгемайне цайтунг" від 17.8.94 р.; 23.8.94 р. та "Вельт" від 26.2.94 р.). А Швейцарська газета Ді Тат (Die Tat) від 19 січня 1955р., посилаючись на статистику Червоного Хреста про жертви війни, прийшла до висновку, що "число жертв переслідування внаслідок расової чи ідеологічної політики між 1939 та 1945 pp. не перевищує 300 тис, не всі з яких були жидами".

3.17.2013

ПРАВДА ПРО БАБИН ЯР


Тетяна ТУР
Документальне дослідження

Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання цього злочину. А в 1941 р. тут сталася «найбільша трагедія за всю історію єврейства»: «Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували, наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того їх вивезли з Києва».
Впродовж півстоліття Бабин Яр набув сумної слави «найбільшої трагедії за всю історію жидівства». Це сприймалося скрізь як незаперечна істина. Сьогодні, здається, віра в це похитнулася як і в Україні, і в цілому світі.
Дивним виглядає те, що «червоні слідопити» радянської доби, які обстежили майже кожен куточок української землі, старанно обминали Бабин Яр, де знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. З відомих причин це старанно приховувалось і замовчувалось.
Однак правду про страшну історію Бабиного Яру приховувати вічно не вдалося. Останнім часом українські й американські дослідження піднімають завісу над таємницями Бабиного Яру. Це не просто свідчення «очевидців» і «вцілілих», а дані прискіпливого аналізу аерофотознімків і документів в архівах Києва, Львова, Харкова, Берліна, Варшави, Лондона, Вашингтона, Нью-Йорка, Сан-Франциско та інших міст.
Цей матеріал — про те, що насправді було в Бабиному Яру. Тепер ледь не всі думають, що історія «винищення» жидів у Бабиному Яру почалася у вересні-жовтні 1941 року. Насправді НКВД розпочав цю історію після того, як німці влітку 1943 року розкрили могили 10 тис. жертв ЧК-НКВД у Вінниці, а закінчив — після визволення Києва наприкінці 1943 року. Радянський полковник-прокурор жид О.Смірнов порушив питання Бабиного Яру на Нюрнберзькому процесі. Одначе його докази були такі непереконливі, що судді, переважно американські жиди, зокрема Муррі Берніс і Давид Маркус, потрактували справу Бабиного Яру як другорядну, а західна преса зовсім не завважила її. Однак тепер усе бачиться інакше. Бабин Яр намагаються зробити місцем чи не найбільшої трагедії жидів. Прослідкуймо, як до того дійшло, і відділимо зерно від полови.