7.29.2017

Україна: реальні та міфологічні воєнні втрати

Битва за Київ (постановочне фото)
Битва за Київ (постановочне фото)

У березні 1946 року Сталін офіційно заявив: Радянський Союз у війні з Німеччиною та її союзниками втратив 7 млн своїх громадян. Проте вже тоді частина як офіцерського та генеральського складу Радянської армії, так і цивільної інтелігенції сумнівалася в цій цифрі. Бо перед їхніми очима стояли зовсім інші картини, ніж описувані офіційною пропагандою. Публічно сумніви ніхто зі зрозумілих причин не висловлював (і не мав де висловити), але у середовищі надійних людей називалися зовсім інші цифри.

У щоденнику Олександра Довженка є красномовний запис від 6 вересня 1945 року: «Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю… Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише в 1950 році. Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання… І жодна людина ще не сказала мені про сей історичний жах з плачем чи бодай би з сумом. Ні. Або мовчать, замовчують, або байдужі, або якось всміхаються між іншим, щоб не подумав часом хто, що їм жалко, бо се було б "політично шкідливим"». Ті люди, про яких веде мову Довженко, – то високопоставлені номенклатурники включно з Микитою Хрущовим.