Вінниця: злочини без кари

Попередні зауваги

Поява цієї книжки завершує довгорічні зусилля багатьох людей, що берегли пам'ять, свідчення і документи про большевицькі вбивства у Вінниці 1937-1938 років та розкриття масових братських могил під час німецької окупації 1943 р.

Перші матеріяли книжки вийшли англійською мовою 1989 року в США*.

У цьому збірнику поміщено переважно ті публікації, що з'явилися в пресі української діяспори, а також публікації з чужомовних джерел про згадані події.

Бабин Яр і знищення більшовиками Києва

Пішоходна тропа серед руїн на місці вулиці Прорізної. Вид з Хрещатика. Зима 1942 р.

24 вересня ніхто, як завжди, не згадає про тисячі киян, що живцем згоріли у вогняному голокості 1941 року. Світ знає про спалені союзниками Гамбург та Дрезден, але Світ нічого не хоче знати і чути про спалений більшовиками Київ у 1941 році.

У зверненні по радіо 3 липня 1941 Йосип Сталін закликав до знищення перед наступаючим ворогом мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв`язку, підпал лісів, складів:  

`… не залишати противнику жодного кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні викрадати всю худобу, хліб здавати під збереження державним органам для вивезення його в тилові райони. Все цінне майно, в тому числі кольорові метали, хліб і пальне, яке не може бути вивезене, повинне безумовно знищуватися. У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни скрізь і всюди, для вибуху мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв`язку, підпалів лісів, складів, обозів`. 

Як бачимо, про мирних мешканців, яких більшовики кидали на окупованій території напризволяще, ніхто й не збирався думати… Так аби лише це!

УКРАЇНА І ЖИДИ

Мені тяжко забирати слово до питання українсько-жидівських відносин, бо на підставі мого республікансько-демократичного креда та політичної і особливо воєнної діяльності в часі ІІ-ї світової війни, німецькі нацисти, на основі інформації українських антисемітів, уважали мене юдофілом і польонофілом. Я ж ніколи не вважав себе жодним «філом», а коли на початку німецькосовєцької війни, в районах, де до 15-го листопада 1941 року, в обійдених німцями багнистих теренах Полісся, була наша воєнна адміністрація, не був не тільки розстріляний, але навіть ограбований якоюсь бандою жоден поляк та жид, то це випливало з нашого воєнного обов’язку забезпечити життя і майно всього населення даної території. Натомість пізніше, коли контрольовану нами територію посіла німецька адміністрація, а ми пішли в протинімецьке підпілля — і звідти протестували проти винищування німцями жидів і поляків на українській території як національних меншин України, то це також не було ніяке «філство», а державні методи дії.

Одначе сьогодні я почуваюся до обов’язку забрати слово до українсько-жидівського питання. Причиною на те є нова антиукраїнська кампанія жидівської преси, яку започаткував напад на полк. Андрія Мельника (часопис «Джуїш Пост» у Вінніпегу 2-го травня 1957р.), що її підхопила масова інша преса. Полк. Мельник — наш ідейний супротивник, але там, де діло стосується гідности цілої нації та зневаги чесної людини явною неправдою, — ми являємося абсолютними союзниками полк. Мельника. Бо, на превеликий жаль, він не є першим і останнім об’єктом таких кампаній з жидівської сторони. Вчора ними були Симон Петлюра та всі його міністри й генерали. Сьогодні на чергу прийшов Андрій Мельник, завтра прийде Степан Витвицький і так — до безконечности. Протягом останнього десятка літ жиди українців не зачіпали, а УНРада оприлюднила в англійській мові спеціяльну брошуру про українсько-жидівські відносини, яка ставила за свою мету нормалізацію тих відносин. По цьому питанні ведуть постійні наради зацікавлені люди з обох сторін, але в центральних керівних органах світового жидівства це питання стоїть на мертвому пункті. З уваги на те, що жиди, це народ, котрий живе і діє в світовому розпорошенні, але централізовано, ми маємо всі підстави боятися, що випад редактора «Джуїш Пост» не припадковий, як це думає українська преса, а — планомірна кампанія з директив якогось жидівського центру.