 |
| Адольф Гітлер |
Зазвичай, коли говорять про причини приходу до влади Адольфа Гітлера, згадують про його видатний ораторський дар, харизматичність, політичну волю та інтуїцію, важку економічну ситуацію в Німеччині після поразки у Першій світовій війні, образу німців через принизливі умови Версальського миру, але насправді все це — лише другорядні передумови, які сприяли його сходженню на вершину політичного Олімпу.
Без регулярного, серйозного фінансування його руху, оплати низки дорогих заходів, які зробили Німецьку націонал-соціалістичну робітничу партію (у німецькій транскрипції НСДАП) популярною, нацисти ніколи б не досягли вершин влади, залишившись одним із десятків подібних рухів місцевого значення. Для тих, хто серйозно досліджував і досліджує феномен націонал-соціалізму та фюрера, це факт.
Головними спонсорами Гітлера та його партії виступили фінансисти Великої Британії та Сполучених Штатів. Від самого початку Гітлер був «проєктом». Енергійний фюрер був інструментом для об’єднання Європи проти Радянського Союзу, а також вирішувалися й інші важливі завдання: так проходили полігонні випробування «Нового світового порядку», який планували поширити на всю планету.
Спонсорували Гітлера і німецькі фінансово-промислові кола, пов’язані зі світовим фінансовим інтернаціоналом. Серед спонсорів Гітлера був Фріц Тіссен (старший син промисловця Августа Тіссена), який ще з 1923 року надавав значну матеріальну підтримку нацистам, а у 1930 році публічно підтримав Гітлера. У 1932 році він входив до групи фінансистів, промисловців і землевласників, які вимагали від рейхспрезидента Пауля фон Гінденбурга призначити Гітлера рейхсканцлером.
Тіссен був прихильником відновлення станової держави — у травні 1933 року він за підтримки Гітлера заснував у Дюссельдорфі Інститут станів. Тіссен планував підвести наукову базу під ідеологію станової держави. Він був прихильником війни з СРСР, але протестував проти війни із західними країнами та виступав проти переслідування євреїв. У результаті відбувся розрив відносин із Гітлером. 2 вересня 1939 року Тіссен разом із дружиною, дочкою та зятем виїхав до Швейцарії. У 1940 році у Франції він написав книгу «Я фінансував Гітлера», після окупації Франції був заарештований і потрапив до концтабору, де перебував до кінця війни.
Фінансову допомогу нацистам надавав німецький промисловець і фінансовий магнат Густав Крупп. Серед банкірів гроші для Гітлера збирав президент Рейхсбанку та довірена особа Адольфа Гітлера зі зв’язків із його політичними й фінансовими спонсорами в західних країнах Ялмар Шахт. Цей талановитий організатор із 1916 року очолював приватний Національний банк Німеччини, а потім став його співвласником. З грудня 1923 року — глава Рейхсбанку (керував до березня 1930 року, а потім у 1933–1939 роках). Мав тісні зв’язки з американською корпорацією Дж.П. Моргана. Саме він із 1933 року проводив економічну мобілізацію Німеччини, готуючи її до війни.
Причини, які змусили німецьку фінансово-промислову еліту допомагати Гітлеру та його партії, були найрізноманітнішими. Одні хотіли створити потужну ударну силу проти внутрішньої «комуністичної загрози» та робітничого руху. Боялися і зовнішньої небезпеки — «більшовицької загрози». Інші перестраховувалися на випадок приходу Гітлера до влади. Треті працювали в одній групі зі світовим фінансовим інтернаціоналом. І всім була вигідна воєнна мобілізація та війна — замовлення сипалися як із рогу достатку.
Після поразки Третього рейху у війні й донині в масовій свідомості єврейство — це жертва нацизму. Причому трагедію євреїв перетворили на своєрідний бренд, наживаючись на ній та отримуючи фінансові й політичні дивіденди. Хоча слов’ян у цій бійні загинуло значно більше — понад 30 мільйонів (включно з поляками, сербами тощо).
Насправді євреї — євреям різниця: одних знищували та переслідували, а інші євреї самі фінансували Гітлера. Про внесок впливових євреїв того часу у становлення Третього рейху та зростання впливу Гітлера «світова громадськість» воліє мовчати. А людей, які порушують це питання, одразу звинувачують у ревізіонізмі, фашизмі, антисемітизмі тощо.
Євреї та Гітлер — одна з найбільш закритих тем у світових ЗМІ. Хоча не є секретом, що фюрера та НСДАП спонсорували такі впливові єврейські промисловці, як Рейнольд Геснер і Фріц Мандель. Значну допомогу Гітлеру надала знаменита банківська династія Варбургів і особисто Макс Варбург (директор гамбурзького банку «М.М. Варбург & Ко»).
Серед інших єврейських банкірів, які не шкодували грошей для НСДАП, необхідно виділити берлінців Оскара Вассермана (одного з керівників Deutsche Bank) і Ганса Привіна. Низка дослідників упевнені, що у фінансуванні нацизму брали участь Ротшильди, яким Гітлер був потрібен для реалізації проєкту створення єврейської держави в Палестині.
Переслідування євреїв у Європі змушували їх шукати нову батьківщину, а сіоністи (прихильники об’єднання та відродження єврейського народу на його історичній батьківщині) допомагали в організації створення поселень на палестинських територіях. Крім того, вирішувалася проблема асиміляції євреїв у Європі: переслідування змушували їх згадати про своє походження, об’єднатися, відбувалася мобілізація єврейської самосвідомості.
Цікаво, що фактично Гітлера та його партію фінансували й підготували ґрунт для захоплення нацистами влади в Німеччині ті самі сили, які готували революції 1905 та 1917 років у Росії, спонсорували партію більшовиків, есерів, меншовиків і вели активну роботу з усіма російськими революційними силами. Це так званий «фінансовий інтернаціонал», господарі банків США, Британії, Франції та інших західних країн, американської Федеральної резервної системи (ФРС).
Крім того, слід зазначити той факт, що вище керівництво Третього рейху саме значною мірою складалося з євреїв або людей, які мали єврейське коріння. Ці факти викладені у праці Дітріха Брондера «До приходу Гітлера», заснованій на 288 джерелах (він був генеральним секретарем об’єднання нерелігійних громад Німеччини), Хенека Карделя «Адольф Гітлер — засновник Ізраїлю» (під час війни був підполковником і кавалером лицарського Залізного хреста). Чимало фактів про євреїв у Третьому рейху можна знайти у працях Віллі Фрішауера «Гіммлер», Вільяма Стівенсона «Братство Бормана», Джона Донована «Ейхман», Чарльза Вайтінга «Канаріс» тощо.
Єврейське коріння мав сам Адольф Гітлер, а також такі відомі нацисти, як Гейдріх (по батькові Зюсс), Франк, Розенберг. Євреєм був один з авторів плану «остаточного вирішення єврейського питання» Ейхман. Знищенням поляків і євреїв на польській території керував єврей Ганс Міхаель Франк, який був генерал-губернатором Польщі у 1939–1945 роках. Один із найвідоміших авантюристів XX століття Ігнац Требіч-Лінкольн, палкий прихильник Гітлера та його ідей, народився в родині угорських євреїв.
Євреєм був головний редактор антисемітської та антикомуністичної газети «Штурмовик», ідеолог расизму й затятий антисеміт Юліус Штрайхер (Абрам Гольдберг). Його стратили у 1946 році за вироком Нюрнберзького трибуналу за антисемітизм і заклики до геноциду. Семітське коріння мав міністр пропаганди Рейху Йозеф Геббельс та його дружина Магда Беренд-Фрідлендер. Семітське походження було у Рудольфа Гесса, міністра праці Роберта Лея. Існує думка, що глава Абверу Канаріс походив із грецьких євреїв.
До війни в Німеччині проживало до пів мільйона євреїв, до 300 тисяч із них вільно виїхали. Частково постраждали ті, хто не виїхав, але найбільших втрат зазнали євреї Польщі та СРСР: вони були значною мірою асимільовані, і їх «пустили під ніж» як таких, що втратили єврейську самосвідомість. Багато євреїв воювали у складі вермахту, так, лише в радянський полон потрапило близько 10 тисяч осіб.
Особисто завдяки Гітлеру з’явилася категорія з понад 150 «почесних арійців», до якої увійшли переважно великі єврейські промисловці. Вони виконували особисті доручення вождя щодо спонсорської підтримки тих чи інших політичних заходів. Нацисти ділили євреїв на багатих і всіх інших, для багатіїв існували пільги.
Таким чином, ми бачимо, що зусиллями західних ЗМІ, офіційних істориків і політиків з історії Другої світової війни та її передісторії було вирізано чимало цікавих сторінок. Євреї фінансували створення Третього рейху, особисто Гітлера, були в керівництві Німеччини, брали участь у «вирішенні» єврейського питання, знищенні своїх одноплемінників, воювали у складі німецьких збройних сил. А після краху Рейху на німецький народ поклали всю провину за геноцид єврейського народу і змусили платити контрибуцію. Досі Німеччина та німці вважаються головними винуватцями розпалювання Другої світової війни, хоча організатори цієї бійні так і залишилися непокараними.
СРСР і його політичне керівництво люблять звинувачувати в антисемітизмі, але Сайко у книзі «Перепуття на шляху до Ізраїлю» та Вейншток у праці «Сіонізм проти Ізраїлю» наводять доволі цікаві дані. Із євреїв, які зазнавали переслідувань з боку нацистів і знайшли порятунок за кордоном у період із 1935 по 1943 роки, 75% знайшли притулок у тоталітарному Радянському Союзі. Англія прихистила близько 2% (67 тис. осіб), Сполучені Штати — менш як 7% (приблизно 182 тис. осіб), до Палестини виїхало 8,5% біженців.
