Шокуючі факти. Хто фінансував і привів Гітлера в Німеччині до абсолютної влади

Адольф Гітлер

Зазвичай, коли говорять про причини приходу до влади Адольфа Гітлера, згадують про його видатний ораторський дар, харизматичність, політичну волю та інтуїцію, важку економічну ситуацію в Німеччині після поразки у Першій світовій війні, образу німців через принизливі умови Версальського миру, але насправді все це — лише другорядні передумови, які сприяли його сходженню на вершину політичного Олімпу.

Без регулярного, серйозного фінансування його руху, оплати низки дорогих заходів, які зробили Німецьку націонал-соціалістичну робітничу партію (у німецькій транскрипції НСДАП) популярною, нацисти ніколи б не досягли вершин влади, залишившись одним із десятків подібних рухів місцевого значення. Для тих, хто серйозно досліджував і досліджує феномен націонал-соціалізму та фюрера, це факт.

Головними спонсорами Гітлера та його партії виступили фінансисти Великої Британії та Сполучених Штатів. Від самого початку Гітлер був «проєктом». Енергійний фюрер був інструментом для об’єднання Європи проти Радянського Союзу, а також вирішувалися й інші важливі завдання: так проходили полігонні випробування «Нового світового порядку», який планували поширити на всю планету.

Спонсорували Гітлера і німецькі фінансово-промислові кола, пов’язані зі світовим фінансовим інтернаціоналом. Серед спонсорів Гітлера був Фріц Тіссен (старший син промисловця Августа Тіссена), який ще з 1923 року надавав значну матеріальну підтримку нацистам, а у 1930 році публічно підтримав Гітлера. У 1932 році він входив до групи фінансистів, промисловців і землевласників, які вимагали від рейхспрезидента Пауля фон Гінденбурга призначити Гітлера рейхсканцлером.

Відозва Адольфа Гітлера до німецького народу у зв'язку з початком війни проти Радянської Росії

22 червня 1941 року [1]

Німецький народе! Націонал-соціалісти!

Обтяжений важкими турботами, я був приречений на багатомісячне мовчання. Але тепер настав час, коли я, нарешті, можу говорити відверто.

Коли 3 вересня 1939 року Англія оголосила війну Німецькому Рейху, знову повторилася британська спроба зірвати будь-який початок консолідації і разом з тим підйому Європи за допомогою боротьби проти найсильнішої у даний час держави континенту.

Так колись Англія після багатьох воєн погубила Іспанію. Так вела вона війни проти Голландії. Так боролася пізніше за допомогою всієї Європи проти Франції. І так на рубежі століть вона почала оточення тодішньої Німецької імперії, а в 1914 році – світову війну.

Тільки через відсутність внутрішньої єдності Німеччина зазнала поразки в 1918 році. Наслідки були жахливі. Після того, як спочатку було лицемірно оголошено, що боротьба ведеться лише проти кайзера і його режиму, то коли німецька армія склала зброю, почалося планомірне знищення Німецької імперії. У той час, як здавалося, дослівно збувається пророцтво одного французького державного діяча [2], що в Німеччині 20 мільйонів зайвих людей, тобто їх потрібно усунути за допомогою голоду, хвороб або еміграції, націонал-соціалістичний рух розпочав свою роботу з об'єднання німецького народу і тим самим проклав шлях до відродження Імперії.

Цей новий підйом нашого народу зі злиднів і ганебної неповаги до нього проходив під знаком чисто внутрішнього утримання. Англію, зокрема, це ніяк не зачіпало і нічого їй не загрожувало. Незважаючи на це, моментально відновилася сповнена ненависті політика оточення Німеччини. Зсередини і ззовні плелася відома нам змова євреїв і демократів, більшовиків і реакціонерів з єдиною метою перешкодити створенню нової національної держави і знову занурити Рейх в безодню безсилля і злиднів.

Політика Гітлера щодо жидів

Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, сповнені ненавистю проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.

Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.

Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.

Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.

Шлях Фюрера

Майбутній фюрер народився 20 квітня 1889 року. З 1933 року цей день став національним святом нацистської Німеччини.

Батько Адольфа, Алоїс Гітлер, спершу був чоботарем (дивний жарт історії, якщо пригадати, що батько майбутнього головного ворога Гітлера — Сталіна також був чоботарем), а потім митним чиновником, який до 1876 року мав прізвище Шикльгрубер. Мати — Клара, в дівоцтві — Пелцль, походила з селянської родини. Сім’я часто переїжджала з місця на місце і нарешті осіла в Леондінзі, передмісті Лін­ца.

Гітлер народився від третього шлюбу батька. Усі численні родичі Гітлера старшого покоління були, вочевидь, неграмотні. Священики записували прізвища цих осіб у церковно-парафіяльних книгах на слух, тому виник очевидний різнобій: когось звали Гютлер, когось Гітлер.

У старших класах загальноосвітньої школи Гітлер вчився погано, тому навіть не закінчив училища і не отримав атестата зрілості. Його батько рано помер — 1903 року. Деякий час він навіть навчався музики, але і це навчання не довів до кінця. В юності з-поміж музичних і літературних творів йому подобалися опери Вагнера, германська міфологія і пригодницькі романи Карла Мая; улюбленим композитором вже дорослого Гітлера залишався Вагнер, а улюбленою кінострічкою — «Кінг-Конг».

Не дбаючи про заро­біток на життя, молодий Гітлер спав до обіду, відвідував театри, особливо оперу, годинами просиджував в кав’ярнях. Ма­ти балувала його, і молодий Адольф поводився мов денді — носив чорні шкіряні рукавички, капелюх, прогулювався з паличкою, зробленою з червоного дерева і навершям зі слонової кістки. Всі пропозиції нарешті підшукати собі якусь роботу він з презирством відкидав.

Девід Хоґґан. Міф про шість мільйонів

Пропонована читачеві робота є першою англомовною книгою, яка спростовує "голокост" — упорядковане знищення шести мільйонів європейських жидів, що нібито відбулося в Німеччині та на окупованих територіях в роки Другої світової війни. Вона була видана в 1965 р. під назвою "The Myth of the Six Million" і являє собою стислий і одночасно вагомий огляд теми "голокосту". Застосовуючи суто науковий підхід і спираючись на безліч літературних і наукових джерел, автор переконливо доводить, що ми маємо справу з грубою фальсифікацією і небаченою змовою. 

З дня свого опублікування книга "Міф про шість мільйонів" викликала суперечки і палкі дискусії. Професор історії в Стенфордському університеті Девід Л. Хоґґан, автор цієї роботи під час її написання, спочатку не погодився вказати своє ім'я в рукописі, побоюючись переслідувань, пов'язаних з професійною діяльністю. Тому оригінальний текст був вперше надрукований з підписом "Anonymous" (Безіменний). Деякі видавці визнали книгу "занадто гарячою, щоб тримати її в руках" і відмовлялися видавати її. 

Що ж саме, настільки «небезпечне», міститься в цій книзі? Щоб отримати відповідь, пропонуємо вам зазирнути всередину. Але пам'ятайте, що одним з найбільш серйозних злочинів, який може вчинити історик в нашому 21 столітті, є ГУЛАГ думок — "заперечення Голокосту". У випадках, коли підсудний обвинувачується у цьому злочині, на думку суддів і прокурорів "істина не є захистом". Остерігайтеся: ця книга може перетворити Вас у "заперечника голокосту", оскільки Ви станете свідком того, як "міф про шість мільйонів" буде витягнутий на світ чесної історії. 

Професор Девід Л. Хоґґан зачіпає такі політично некоректні теми, як реальне ставлення Гітлера до жидів; легенди про порочність Гітлера; спогади коменданта Освенціма Хьосса; нелукаві спогади жидів про концентраційні табори; фактична діяльність оперативних груп (айнзатцгруп); напівміфічна Ванзейська конференція; ненадійність зізнань, отриманих під тортурами; справдішні факти про інтернування жидів; реальна оцінка концтаборів Червоним Хрестом; діяльність Адольфа Ейхмана; наслідки політики «беззаперечної капітуляції» та багато іншого.

Чи фінансував хтось Гітлера?

У «Персоналі Плюс» прочитав про те, що 

Сталін був найкращим спонсором Гітлера до 1941 р. 

Але відомо, що Західні фірми теж «плідно» 

співпрацювали з Гітлером. Як таке могло бути?

З листа до редакції П.Маркевича (Полтава)

Історія сходження Гітлера до влади широко представлена в історичній і соціологічній літературі. Особливий інтерес для сучасного дослідника представляють питання, пов’язані з роллю німецьких спецслужб, армії і бізнесу в просуванні Гітлера. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні, в роки існування Веймарскої республіки керівництво Рейхсверу поставило завдання своїй розвідслужбі збирати інформацію про політичні партії і рухи в країні. У Баварії цим займався капітал Ернст Рем, під началом якого почалася політична кар’єра Гітлера. Він тоді починав як негласний інформатор розвідувального підрозділу баварської групи Рейхсверу і як член керівництва націонал-соціалістичної партії, в яку влаштувався за завданням спецслужби.

Гітлер швидко набирав партійного авторитету. Спрямування «його» партії і спрямування німецьких військових вже тоді сходилися на спільній платформі націоналізму і відродження великої Німеччини. На початку 1920-х років німецькі генерали вели пошук політичної партії і лідера, здатних виразити їх інтереси. Особлива роль в цьому належить колишньому главі німецької розвідки полковникові Ніколаі. Виконуючи доручення генерала-фельдмаршала Людендорфа, який користувалося величезним впливом в армії і політичних кругах, полковник Ніколаі зустрічається з Гітлером в Мюнхені. Зустріч відбувалася незадовго до так званого пивного путчу, що переслідував мету захоплення влади спочатку в Баварії, а потім і в Німеччині. Після зустрічі Ніколаі доповів Людендорфу: «Гітлер — людина з обмеженими здібностями і в той же час з великими задумами. За своїми переконаннями він є ярим націоналістом».

Політика Гітлера щодо жидів

Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, повні ненависті проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.

Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.

Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.

Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.

Перші заходи проти жидів Гітлер зробив 1 квітня 1933 року, закликавши до бойкоту єврейських магазинів. Більш серйозними і всеохоплюючими стали різні параграфи закону про адвокатуру, що вийшов через шість днів, а також рішення про відновлення професійного чиновництва. Велика частина чиновників-євреїв була звільнена у відставку, часто під виглядом виходу на пенсію. Постанови проти євреїв були не настільки різкими, як того хотіли нацисти, бо Гітлеру доводилося рахуватися зі своїми партнерами по консервативному табору [45].

За допомогою зазначених постанов було сильно скорочено кількість адвокатів і нотаріусів з числа жидів. Незабаром після цього на медичних і юридичних факультетах для жидів була введена 1,5-відсоткова норма [46]. У наступні місяці багато жидів, що служили в державних установах чи навчальних закладах, були звільнені, відправлені на пенсію або їм було заборонено займатися своєю професією. Потім якийсь час здавалося, ніби буря вщухла, і в Німеччину повернулося 10 тисяч з 60 000 жидів, які виїхали з неї після приходу до влади Гітлера [47].