Політика Гітлера щодо жидів

Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, сповнені ненавистю проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.

Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.

Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.

Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.

Ті, що дивом пережили холокост

"Отже, мене вже везли до табору знищення,

але мені вдалося втекти. Це було диво ".

Ефраїм Кішон,

жидівський гуморист [1].

Від епідемій і поневірянь у нацистських таборах вмирало безліч жидів і нежидів, але це не було систематичною політикою винищення, про що свідчать долі багатьох окремих людей. Прімо Леві пішов у партизани, коли німці вступили до Італії після повалення Муссоліні. Його заарештували. Якби, як учасник Опору, він потрапив у руки армії Муссоліні в Лівії або Албанії, то його б тут же розстріляли або повісили на найближчому дереві. З партизанами німці теж в основному не надто церемонилися, але в цей час вони дуже потребували робочої сили. Тому вони не чіпали Леві, який на допиті оголосив себе жидом, а відправили його на примусові роботи в Освенцім. Леві вижив і пізніше описав свої переживання в книзі "Якщо це - людина".

Якщо дотримуватися схеми, то "чистий жид" і лівий соціаліст австрієць Бенедикт Каутський повинен був неодноразово померти. Сім років провів він у таборах і після війни написав книгу "Диявол і проклятий". Його мати у грудні 1944 року померла в Біркенау у 80 років, після тривалої хвороби. Ув'язненя настільки літніх людей - ганебне, але воно не є жагою знищення: до фрау Каутської приходив лікар, і навряд чи б вона прожила довше на волі, враховуючи жахливі умови кінця 1944 року.

"Голокост" — жидівське шахрайство

"Так, які огидні справи їх!... 

3а це Бог обурився на них 

і вони назавжди

залишаться під карою".

Коран, 5:83

У промові з нагоди призначення його губернатором України, виголошеній у вересні 1941 р., Кох сказав: "Панове! Я відомий як брутальна собака. Тому й призначений рейхкомісаром України. Наше завдання – вимотати з України все багатство... Коли ж ми виграємо війну, тоді я зроблю сіканці з українців, поляків та інших, що тут живуть".

Як бачимо, Кох говорив про Українців, поляків, але чомусь не назвав жидів, яких німці немов би масово винищували. Дивно, чи не так? Насправді дивуватися немає чому. "Масові вбивства жидів під час Другої світової війни" — одна з найбільших фальсифікацій під час, та вже після війни. Рейхкомісар Кох не назвав жидів як об'єкту знищення це випадково. Адже на той час вони практично всі повтікали з Русі-України. Окрім того, Гітлер та націонал-соціалісти боролися перш за все з ненависним комунізмом, який становив неабияку загрозу цивілізації. Щоправда, головними функціонерами комунізму були таки жиди, але на нижчих ланках управління було немало виродків із середовища корінного населення. Якщо на захопленій території до рук фашистів потрапляв комуніст, то його розстрілювали, не питаючи, хто він за походженням. А через те, що всі жиди були або комуністами, або носіями комуністичних ідей, то й виходило, що відстрілюючи носіїв юдонацизму, фашисти немов би вимордовують жидів. Звичайно, жиди гинули і на фронтах, де їх була мізерна кількість, і під час бомбардувань, і в концтаборах, але загалом у відсотковому відношенні їх загинуло дуже мало порівняно з іншими воюючими народами. Другу світову війну програли всі, і переможці, і переможені. Виграли юдеї, які її планували і спровокували. А 60 мільйонів гоїв загинуло, щоб жиди запанували у світі після війни. За оцінкою історика-жида Міхаеля Вольфсона, під час Другої світової війни загинуло 1 мли. 300 тисяч жидів, а відомого німецького і історика професора Ернста Нольте — 630 тисяч. Кількість жертв у 6 млн., яку раніше називали жиди, нічим не підтверджується і її необхідно віднести на рахунок їхньої невгамовної фантазії (газета "Русский вестник", 4.27-28,1994 р. з посиланнями на газети «Франкфурте альгемайне цайтунг" від 17.8.94 р.; 23.8.94 р. та "Вельт" від 26.2.94 р.). А Швейцарська газета Ді Тат (Die Tat) від 19 січня 1955р., посилаючись на статистику Червоного Хреста про жертви війни, прийшла до висновку, що "число жертв переслідування внаслідок расової чи ідеологічної політики між 1939 та 1945 pp. не перевищує 300 тис, не всі з яких були жидами".

Прийдешнє падіння ідола

«Одного разу президент Лінкольн сказав:

"Можна якийсь час обманювати всіх,

частину людей можна обманювати весь час,

але не можна всіх дурити весь час"

Нашим фахівцям з пропаганди

слід над цим задуматись».

Наум Голдман. Жидівський парадокс.

Зрозуміло, кому потрібна брехня і хто зацікавлений у тому, щоб якомога довше відтягувати прихід правди. Але що робити з тими, хто знає або принаймні здогадується, що нас обманюють, і, незважаючи на це, мовчить, хоча не зацікавлений у підтримці брехні? Чому вони, хитаючи головою, реагують, не обурюючись, на ревізіонізм, як і необізнані, не намагаючись хоча б зрозуміти аргументацію ревізіоністів?

Людина, яка виросла після 1945 року в західному суспільстві чула про винищення жидів весь час, починаючи з дитинства: в школі, церкві, вдома, від ЗМІ. І не дивно, що будь-який сумнів у голокості здається настільки ж абсурдним, як питання: а чи була Друга світова війна? Одна думка, що могла з'явитися брехня настільки грандіозного масштабу, має спочатку здаватися абсурдом, поки людина не займеться проблемою грунтовно і не піддасть критичному аналізу аргументи ревізіоністів. Після цього логічно мисляча людина неодмінно зробить висновок, що його все життя обманювали. Людина без логіки, познайомившись з експертизою Лейхтера, обчисленнями Сеннінга і роботами Форіссона, Батца, Штегліха, вільна продовжувати вірити в голокост, також як вірити, що один плюс один дорівнює трьом. На жаль, дуже мало людей знають названі праці, але навіть у тих, хто з ними знайомий,  занадто сильно позначається довголітнє промивання мізків. Я згадую одну досить інтелігентну жінку із знанням мов, яка на надіслану їй доповідь Лейхтера відповіла «Психологією фашизму». Незважаючи на весь свій розум ця жінка була не в змозі зрозуміти, що спростувати технічну експертизу можна лише іншою технічною експертизою, а не писаниною душокопальників. У даному випадку релігія протистоїть науці, як в свій час протистояли Лютер і Коперник.

"З будь-якою брехнею потрібно боротися" - Інтерв'ю з відомим ревізіоністом Юргеном Графом

Представляємо вашій увазі інтерв'ю нашого журналіста з Юргеном Графом - відомим істориком, публіцистом, автором ряду наукових і публіцистичних бестселерів, в яких він розкриває таємні механізми світового порядку і піддає критичному аналізу загальноприйняту концепцію голокосту.

1. Пане Граф, минуло чимало часу після оприлюднення Вашого попереднього публічного інтерв'ю,  проте ви регулярно тішили  читачів своїми новими книгами і ревізіоністськими есе. У своїх роботах від простих історичних досліджень Ви підійшли до вивчення таємних пружин світової політики. Що сьогодні є предметом Вашого наукового інтересу?

На жаль, нині в мене  залишається порівняно мало часу для досліджень, адже  я повинен піклуватися про свою родину, і тому значну частку свого робочого часу я займаюся перекладами (перекладаю німецькою мовою книги і статті з різних мов, переважно з англійської, російської та італійської). У другій половині 2013 року планую написати, якщо мені дозволять обставини, книгу про підґрунтя для вторгнення Третього світу до Європи. Ця масова імміграція не є випадковістю, нею управляють певні кола, які переслідують цим самим суто конкретні цілі. Щоб європейські народи змирилися з тим, що вони поступово стають меншістю у власній країні, потрібно зламати їх повагу до самих себе, зруйнувати їх природні інстинкти. Це відбувається в першу чергу за допомогою брехні про Голокост, у другу чергу за допомогою розпалювання комплексу провини за рабство, колоніалізм і т. д. Все це я хотів би показати в моїй майбутній книзі, безумовно, спираючись на докази з бездоганних і незаперечних джерел.  Втім, щодо аналогічних явищ в США, дуже велику і корисну роботу в цьому плані вже здійснив Кевін Макдональд у своїй чудовій книзі "The Culture of Critique".