Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, повні ненависті проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.
Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.
Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.
Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.
Перші заходи проти жидів Гітлер зробив 1 квітня 1933 року, закликавши до бойкоту єврейських магазинів. Більш серйозними і всеохоплюючими стали різні параграфи закону про адвокатуру, що вийшов через шість днів, а також рішення про відновлення професійного чиновництва. Велика частина чиновників-євреїв була звільнена у відставку, часто під виглядом виходу на пенсію. Постанови проти євреїв були не настільки різкими, як того хотіли нацисти, бо Гітлеру доводилося рахуватися зі своїми партнерами по консервативному табору [45].
За допомогою зазначених постанов було сильно скорочено кількість адвокатів і нотаріусів з числа жидів. Незабаром після цього на медичних і юридичних факультетах для жидів була введена 1,5-відсоткова норма [46]. У наступні місяці багато жидів, що служили в державних установах чи навчальних закладах, були звільнені, відправлені на пенсію або їм було заборонено займатися своєю професією. Потім якийсь час здавалося, ніби буря вщухла, і в Німеччину повернулося 10 тисяч з 60 000 жидів, які виїхали з неї після приходу до влади Гітлера [47].
