Показ дописів із міткою індустрія голокосту. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою індустрія голокосту. Показати всі дописи

4.06.2013

Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій

Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, мюзікли, балети, його екранізували в Голівуді і цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.
Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк».

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

Рекламна афіша фірми "Opecta"У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця. 
У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.
У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

Вид на сховище з боку 50-и квартирного будинку6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю до «таємного сховища» (так називала його Анна Франк: «het achterhuis» - буквально: «задній дім», часто перекладається як «секретна прибудова», «сховище»). Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, розташований перед великим п'ятдесятиквартирним будинком майже в центральній частині Амстердаму на каналі Прінсенграхт. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).
Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:
"А за правими дверима розташовується задня частина будинку, яка і служить тепер нашим притулком. Ніхто б не подумав, що за простій сірими дверцятами стільки кімнат. Минаєш маленьку сходинку, і ось ти всередині. Праворуч від входу круті сходи нагору, ліворуч маленький коридорчик і кімната подружжя Франк. Кімнатка поруч - спальня і кабінет двох молодих панянок Франк.
Праворуч від сходів кімнатка з умивальником і окремим туалетом, з другим виходом в нашу з Марго спальню. А якщо піднімешся сходами, то здивуєшся ще більше, побачивши великий і світлий зал. Це колишня лабораторія, тому там є плита, раковина і робочий столик. Тепер вона буде служити спальнею подружжя ван Даан, і так само спільною вітальнею і їдальнею. Крихітна прохідна комірчина надійде в розпорядження Петера ван Даана. Крім того, є горище і мансарда, як і в передній частині будинку. Ось я й закінчила опис нашого чудового притулку!"
Укриття було частиною офісних приміщень фірми Opekta, і поки Отто Франк переховувався, він продовжував вести свій бізнес з цієї будівлі, спускаючись вниз по сходах до себе в кабінет у нічний час і у вихідні. Анна та інші також спускалися в офіс Отто і слухали радіопередачі з Англії.
У 1944 році німецька влада окупованої Голландії дізналася про шахрайства Отто Франка при виконанні великих і дуже вигідних контрактів із Вермахтом. Німецька поліція вчинила наліт на його квартиру на горищі, і вісім євреїв в серпні відправили до транзитного табору Вестерборк, адже Німеччина в той момент вкрай потребувала робочої сили. 
Пізніше Анна Франк потрапила в табір Аушвіц-Біркенау, потім її разом з іншими в'язнями евакуювали до табору Берген-Бельзен, де вона у віці 14 років померла від тифу вже після звільнення табору англійцями (епідемія тифу спалахнула в таборі через нестачу інсектициду «Циклон Б»). Її батько, Отто, захворів в Аушвіці, але був вилікуваний у табірному шпиталі. Ближче до кінця війни німці евакуювали його в Маутґаузен, де його й звільнили.
Наприкінці війни Отто Франк повернувся в свій амстердамський будинок і розповідав, що нібито знайшов щоденник своєї доньки захованим під кроквами даху будинку-сховища. Насправді щоденник знаходився в однієї з підлеглих Отто Франка, яка обслуговувала його сім'ю: постачала продовольство, одяг і книги з 1942 року до самого арешту Франків у 1944 році, а потім зберігала їх речі. На той час щоденник Анни Франк містив лише близько 150 фраз 13-річної дівчинки (The New York Times, 02.10.1955).
Записи починаються 12 червня 1942 р. і ведуться до 5 грудня 1942 р., пізніше вони були доповнені особистими листами Анни. Вона також написала декілька автономних історій, фантазій і анекдотів про життя в сховищі. Потім Отто розповідав, що в 1944 році Анна почула по радіо як міністр освіти Нідерландів у вигнанні Герріт Болкштейн закликав вести щоденники, щоб опублікувати їх після війни - саме це, за словами батька Анни, стало причиною того, що в 1944 р. вона переписала свої записи вдруге.

12.26.2012

Неправда в “Українській Правді”

Аскольд Лозинський
“Українська Правда” на своєму сайті під рубрикою “Історична правда” опублікувала статтю відомого своїми обвинуваченнями проти українців, а зокрема українських націоналістів і ОУН, заробітчанина єврейської індустрії “Голокосту”, канадця, американця, українця з званням професора Університету Альберта, Джона-Пола Химки (так написано в УП, хоч, здається, правильно Гімка) про погром у Львові 1941 року.

Немає сумніву, що такий погром зокрема над єврейськими інтелектуалами відбувся у перших дня липня 1941 року. Питання тільки хто його скоїв. Тут немає сумніву, що це влаштували німці, що і встановила окрема совєтська воєнна комісія яка прийшла до Львова після німецької окупації. Без сумніву також, що це бачили і деякі мешканці Львова які складалися з понад п’ядесять відсотків поляків, понад тридцять відсотків євреї та тільки приблизно п’яднадцять відсотків українці. На підставі свого дослідження та переслухання свідків, ця совєтська комісія видала звіт у 1945 році, що пізніше служило підставою обвинувачення совєтським прокуратором Руденком на Нюренберзькому трибуналі. У звіті немає ні “Нахтігалу”, ні української поліції, ні українських націоналістів. Я не пропоную приймати совєтські докази некритично, хіба вони проти їх власного інтересу. Ледви чи совєти хотіли б вибілювати українських націоналістів. Це загально прийнята засада юриспруденції, що становить доказ.
УП завдала собі стільки труду, що переклала з англійської цю статтю та навіть проявила тенденційність публікацією редакційної замітки: “Ті події часто використовується у політиці. З форуму на форум кочує міфічна цитата про причетність до погрому батальйону “Нахтігаль.”…Тому дуже важливо почути про те, що було влітку 1941 року, від науковця, який працював з архівами і кожне твердження підкріплює посиланням на джерело. Деякі речі можуть бути неприємними для тих, хто вірить у непогрішимість ОУН. Але не поспішайте звинувачувати редакцію та автора у співпраці з Кремлем, Моссадом тощо…Якщо ми ховатимемо голову в пісок неприємні факти нікуди не зникнуть…”
Це видання УП, мабуть, здивувало багатьох регулярних читачів УП. Химка відомий службовець індустрії “Голокосту”. Його дослідження фінансується цим джерелом, яке сьогодні має одне завдання - шукати нових демонів для розвитку цієї індустрії. Але давати йому форум на сторінках УП, ще і за кошт УП робити переклад, та у редакційні замітці, мимо того знаючи, що він пише за гроші, назвати Химку науковцем“, який працював з архівами і кожне твердження підкріплює посиланням на джерело” - це трохи не серйозно, і виглядає тенденційним.

5.21.2008

«Велике кохання Голокосту» виявилося брехнею


Герман Розенблат (Herman Rosenblat), жид, який "дивом пережив" нацистські концтабори, написав автобіографічну книгу «Ангел за парканом» (Angel at the Fence).

Розенблат під час Другої світової війни підлітком був ув'язнений у Шлібені — підрозділі концентраційного табору Бухенвальд, і вижив завдяки Ромі Радзіцкі — 9-и річній жидівській дівчинці, яка жила поруч у місцевому господарстві і видавала себе за християнку. Розенблат розповів, що він познайомився з Ромою, коли вона залазила на огорожу з колючого дроту, з якої 7 місяців поспіль кидала йому яблука, поки Розенблата не направили в інший концтабір. Пізніше, в 1957 році, Розенблат і Радзіцкі знову зустрілися випадково на Коні-Айленд, коли Розенблат погодився на побачення наосліп з польською іммігранткою. Під час розмови обидва зрозуміли, що вже зустрічалися. Незабаром вони одружилися і прожили разом більше 50 років.

Опра Вінфрі назвала це «найбільшою історією кохання за 22 роки існування свого шоу, про яку ми коли-небудь розповідали в ефірі». Цю історію називали «Великим коханням Голокосту».

Однак дослідники Голокосту почали сумніватися в достовірності деталей розповіді. Вони довели, що в Радзіцкі не було навіть фізичної можливості щось перекинути Розенблату в концентраційному таборі і що насправді Радзіцкі працювала на фермі неподалік від Бреслау — в 210 кілометрах від Розенблата.

Опра Вінфрі заявила що "дуже розчарована".

У 2008 році видавництво Berkley Books скасувало публікацію книги, також були відмінені зйомки фільму під назвою «Квіти біля паркану» з бюджетом $25 млн.