Альфред Розенберг про Україну

По відношенню до України повинні бути сформульовані інші політичні цілі, ніж у Остзейских провінціях. Якщо стосовно останніх доводиться говорити про певну форму німецького протекторату, то тут необхідно завзято домагатися створення незалежної української держави, яка буде знаходитися в тісному, нерозривному союзі з Німецьким райхом. Щоб досягти цього, вермахт і політичне керівництво повинні з самого початку підкреслити, що німці та українці ніколи не вели між собою воєн, у німців по відношенню до українців завжди були симпатії, але російський царизм не дозволяв здійснювати політичне співробітництво.

Український народ протягом багатьох століть перебував у постійній боротьбі проти поляків і росіян. Перше місто, засноване вікінгами, від початку було справжньою столицею всієї Руської імперії і набагато пізніше було посунуте Москвою. Великороси виявилися чисельно сильнішими і багато в чому стійкішими, крім того, починаючи з XVIII століття, вони стали все ширше залучати до керівництва німців, так що всі договори, які передбачали рівноправність росіян і українців, могли безкарно порушуватися Москвою.

Чи фінансував хтось Гітлера?

У «Персоналі Плюс» прочитав про те, що 

Сталін був найкращим спонсором Гітлера до 1941 р. 

Але відомо, що Західні фірми теж «плідно» 

співпрацювали з Гітлером. Як таке могло бути?

З листа до редакції П.Маркевича (Полтава)

Історія сходження Гітлера до влади широко представлена в історичній і соціологічній літературі. Особливий інтерес для сучасного дослідника представляють питання, пов’язані з роллю німецьких спецслужб, армії і бізнесу в просуванні Гітлера. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні, в роки існування Веймарскої республіки керівництво Рейхсверу поставило завдання своїй розвідслужбі збирати інформацію про політичні партії і рухи в країні. У Баварії цим займався капітал Ернст Рем, під началом якого почалася політична кар’єра Гітлера. Він тоді починав як негласний інформатор розвідувального підрозділу баварської групи Рейхсверу і як член керівництва націонал-соціалістичної партії, в яку влаштувався за завданням спецслужби.

Гітлер швидко набирав партійного авторитету. Спрямування «його» партії і спрямування німецьких військових вже тоді сходилися на спільній платформі націоналізму і відродження великої Німеччини. На початку 1920-х років німецькі генерали вели пошук політичної партії і лідера, здатних виразити їх інтереси. Особлива роль в цьому належить колишньому главі німецької розвідки полковникові Ніколаі. Виконуючи доручення генерала-фельдмаршала Людендорфа, який користувалося величезним впливом в армії і політичних кругах, полковник Ніколаі зустрічається з Гітлером в Мюнхені. Зустріч відбувалася незадовго до так званого пивного путчу, що переслідував мету захоплення влади спочатку в Баварії, а потім і в Німеччині. Після зустрічі Ніколаі доповів Людендорфу: «Гітлер — людина з обмеженими здібностями і в той же час з великими задумами. За своїми переконаннями він є ярим націоналістом».