Усіх братів Степана Бандери убили

У сім’ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів: Степан, Олександр, Василь, Богдан, та троє сестер: Марта-Марія, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху і за це отримали покарання – хлопців убили, а дівчат заслали в радянські табори.

Замордовані у німецькому концтаборі

Олександр Бандера вчився у Стрийській гімназії та Львівській політехніці. Потім за завданням ОУН вступив до Римської вищої школи, отримав учений ступінь доктора політично-економічних наук. 

Олександр БАНДЕРА

З початком німецької окупації Олександр повернувся до Львова. Тут його німці майже одразу заарештували і відправили у Краківську тюрму, а 22 липня 1942-го етапували до концтабору в Аушвіц (польською Освєнцім). Там брата Степана Бандери закатували поляки. Про це залишив спогади колишній ув’язнений Борис Вітошинський: «Так звані «політичні в’язні» наказали скинути черевики та ногами місити цемент з вапном... Під час того, як він виконував цю роботу, його били… Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити напитися води з бочки. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в ту бочку. Майже неживого витягнули по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти... Наступного дня Олександр Бандера не вийшов на роботу». Він помер за кілька днів у віці 31 року, тіло спалили в крематорії. Треба сказати, що своєю смертю він врятував тисячі українців. Його вдова, італійка Марія Доміні, доводилася родичкою зятю самого Беніто Муссоліні. Довідавшись про мученицьку смерть чоловіка, добилася, аби італійський уряд надіслав запит у Берлін. Там змусили адміністрацію концтабору розмістити українців окремо від поляків.

Голокост і чотири мільйони варіантів

Яким історія пам'ятатиме Голокост - як історичний жах чи як історичну містифікацію? Це залежить від того, чи управляє історією світовий сіонізм.

Упродовж десятиліть більшість людей сприймала Голокост як правду. Існували деякі скептики. Пошукові системи Інтернету, такі як Google або Yahoo надавали тисячі статей, що підтверджували або сумнівались у ньому. Але це все закінчилося. Як і засоби масової інформації, на даний час пошукові системи  повністю належать або контролюється сіоністами. (Де вони отримують фінансування?) Пошуковими системами прокотилися цунамі, очищаючи все крім сіоністських сайтів, які повсюдно стверджують, що 6 мільйонів жидів були вбиті в "нацистських таборах смерті" в період з 1940 по 1945 рік, і що всі хто в цьому сумнівається - є антисемітами. Чому сіонізм вважає за  необхідне зачищати   пошукові системи? Чи є Голокост уразливий? Якою є справжня історія?

Сьогодні сіоністи стверджують, що у 1940 році жило 17 мільйонів жидів, у 1945 році 11 мільйонів, втрачено - 6.000.000. Ви бачите це скрізь - у школах, кіно, телебаченні, радіо, газетах, історії, літературі і тисячах пам'ятників та меморіалів у всьому сіоністському світі. І ось тепер в Інтернеті. Зверніть увагу, це число залишається незмінним упродовж більш як півстоліття.

Слід розуміти, що слово "жиди", яке використовується в цій статті, в першу чергу стосується раси хазар з Азії, котрих Бенджамін Франклін назвав "азіатами". Сьогодні в Європі та Америці, хазари становлять більшість "жидів" (див. Бенджамін Фрідман). І більшість жидів є сіоністами.

Сучасний сіонізм - це високо організований політичний рух, а не релігія. Він орієнтований на "сходження" до світового панування і дуже добре фінансується. Голокост є його серцем і душею. Він виник в 1800-х роках за підтримки Ротшильда і зажадав власної країни в Палестині. У 1916 році Англія обіцяла це в підготовленій Ротшильдом і Брандесом Декларації Бальфура заради отримання підтримки від США в Першій світовій війні, але відмовилася. Знадобилася спільна симпатія до Голокосту після Другої світової війни, щоб спонукати країни передати частину Палестини сіоністам в 1948 році. Втім існує небезпека, що прапор Ізраїлю висітиме на флагштоку Голокосту. Голокост також підготувала Індустрія Голокосту, в якій сотні мільярдів збираються для "жертв", їх нащадків і для Ізраїлю, і так до нескінченності. І, нарешті, Голокост, можливо, є найбільшою політичною дубиною в історії. І світовий сіонізм не зупиниться щоб придушити всі дослідження або питання з приводу Голокосту. Через те що в ньому існують якісь хиби?

Вікіпедія в інтернеті відома як енциклопедія, що співчуває Голокосту. Проте, при порівнянні її статті "Голокост" із статтею  "Табір смерті" виникають серйозні проблеми. Ми всі чули про Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Треблінку та ін. - назви, які викликають тремтіння від страху і жаху, навіть сьогодні, завдяки постійному повторюванню і закріпленню у сіоністських ЗМІ. Але є й багато інших таборів: Берген-Бельзен, Белжець, Хелмно, Jasenovak, Майданек, Собібор, Sachenhausen, Зангерхаузен, Флоссенбург, Гріні, Клоога, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Оранієнбург, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Нацвейлер, Равенсбрюк, Малий Тростенець і Терезін. Значна частина інформації заснована на оцінках сіоністів, в документах і свідченнях з незначною кількістю переконливих доказів.

Освенцім: міфи і факти

Інститут ревізії історії

Марк Вебер

Майже кожен чув про Освенцім (на Заході Освенцім називається Аушвіц - прим. перекл.) - німецький концентраційний табір 2-ї Світової війни, де, як стверджується, у газових камерах були винищені безліч ув'язнених - здебільшого жидів. В широко поширеній думці Освенцім виображується найжахливішим нацистським винищувальним центром. Проте страшна репутація табору не відповідає фактам.

Вчені не згодні з голокостною історією

На здивування багатьох все більше і більше істориків і інженерів піддають сумніву загальновизнану історію  Освенціма. Ці вчені-«ревізіоністи» не заперечують той факт, що велику кількість жидів було депортовано в цей табір, або що багато хто помер там, особливо від висипного тифу та інших хвороб. Водночас вони представляють переконливі свідчення, які доводять, що  Освенцім не був винищувальним центром і, що історії про масові вбивства в "газових камерах" є міфом. 

Табори  Освенціма

Табірний комплекс  Освенцім був створений в 1940 році в центрально-південній частині Польщі. Між 1942 і серединою 1944 років туди було депортовано багато жидів.

Головний табір був відомий як  Освенцім I. Біркенау або  Освенцім II був нібито головним винищувальним центром, а Моновіц або  Освенцім III був великим промисловим центром з виробництва бензину з вугілля. Крім того, до них примикали десятки таборів меншого розміру, що працювали на військову економіку.

Річард Харвуд. Чи справді загинули шість мільйонів?

ПЕРЕДМОВА АВТОРА           

            Це перший український переклад книги, яка є, очевидно, одним із найдорожчих видань, коли-небудь надрукованих англійською мовою.

            Мільйони слів були сказані та надруковані про цю книгу протягом двох судових процесів у Канаді над Ернстом Цюнделем, видавцем цієї книги.

            Жидівське лобі подало на нього до суду за статтею XIII століття (I), щоб примусити його мовчати. Йому довелося вісім років захищати своє право на свободу слова, витративши на це сотні тисяч доларів. Жидівському лобі не довелося витрачати гроші, бо слухняна сіоністам канадська влада двічі перебирала на себе звинувачення і судила Цюнделя за гроші платників податків, витрачаючи на "експертів" звинувачення, багатьох з них наймали у США, 150 доларів за годину (!), плюс витрати на авіаквитки, готелі, ресторани тощо. Внаслідок двох судових процесів і наступної апеляції до Верховного Суду та стаття була визнана антиконституційною. I свобода слова, яку жидівське лобі намагалося урізати, є зараз надбанням всіх канадців.

            До того часу, коли ця книга була вперше надрукована в Канаді, вона була вже перекладена на 12 мов і продавалася у 18 країнах. Сіоністи, які не могли заперечити наукову сторону цих досліджень, використовували перевірену тактику політичного тиску та залякування людей, що сприяли цьому.

            Вони навіть не зупинялися перед тактикою терору. Марсель Дюпре, який розповсюджував цю книгу у Франції, був убитий бомбою, що була підкладена у його машину, після чого жидівські організації зробили заяву у пресі, де вони підтримували це вбивство та попереджували інших про наслідки намагань проаналізувати той період історії. Е.Цюнделю посилали бомби поштою, була підірвана бомба біля його будинку, потім його дім був підпалений, що принесло значні матеріальні збитки. Будинок швейцарського історика Юргена Графа був спалений, а також будинок шведського дослідника, який жив у Данії. Книжковий склад американської організації, що об'єднував декілька дослідників цього питання, також був підпалений.