Сивий туман над Ельбою, Фрауенкірхе, пам’ятником Моріцу Саксонському. Десь у картинній галереї спить “Сикстинська мадонна” Рафаеля. Настрій на рівні ватерлінії. Зів’ялі білі троянди та тисячі мерехтливих вогників свічок. Вони не можуть розсіяти темряву, танцюють на вітрі, і гаснуть одна за одною. Кілька тисяч націонал-патріотів зі смолоскипами в оточенні броньованих поліцейських кордонів у жалобі марширують мокрими вулицями. Кілька десятків тисяч жлобів на чолі з представниками влади марширують такими самими вулицями та наполягають, що сотні тисяч їхніх дідусів та бабусь, що згоріли заживо 70 років тому загинули не через запалювальні бомби англійців і американців. А тому, що були жертвами націонал-соціалізму. Музика Ріхарда Вагнера в ім’я конформізму і політкоректності оголошена поза законом.
Пам’ятати – це злочин, гірший за фашизм, ксенофобію та антисемітизм.
…Станом на лютий 1945 року населення Дрездена, як і багатьох великих та середніх міст Німецького райху, яких ще не торкнулася війна, збільшилось із звичних 650000 мешканців до понад мільйона осіб за рахунок утікачів з інших районів Німеччини. У Дрездені було розгорнуто чимало великих військових шпиталів та центрів розселення біженців із областей, що постраждали від бомбардувань протягом 1942—1944 років, або опинились під загрозою окупації. Точної оцінки кількості людей, які стікалися до столиці Саксонії на початку 1945 року не існує, оскільки через масований наступ радянської армії у січні прибули сотні тисяч утікачів із Східної Пруссії, часто без жодного обліку. В принципі на території міста не було жодного важливого об’єкту, що належав до військово-промислового комплексу, проте Дрезден відігравав роль важливого транспортного вузла в системі німецьких комунікацій. З огляду на те, що відчутного повітряного удару по місту протягом усієї війни було завдано лише в жовтні 1944 року, велика кількість зенітних гармат була вилучена із системи ППО та відправлена в Рурський промисловий басейн або на Східний фронт. На цьому етапі війни німецькі військово-повітряні сили (Люфтваффе) були вже остаточно виснаженні боротьбою на багатьох фронтах, нестачею пального та необхідністю насамперед прикривати наземні війська Вермахту, що з останніх сил утримували оборону. Увечері 13 лютого 1945 року на захист Дрездена у повітря змогли піднятися лише 27 німецьких нічних винищувачів з усієї території Німеччини, аби зустріти найбільш жорстокий бомбовий удар в історії воєн.
