Пастки пропагандистських штампів

Анатолій ЦІПКО

Абсолютно згоден із Володимиром Монастирським (див. «День» №№ 67—68 і №№ 100—101), що поняття «фашизм», «нацизм», «комунізм» потребують додаткового з’ясування. Визначення цих понять він досить переконливо наводить у своїй наступній статті «Націоналізм — це категорія генетична, а тому універсальна, досконала та вічна». Стаття методологічно бездоганна, ѓрунтовна і переконлива. Та, на жаль, автор мимоволі знову потрапляє у пастку, яку створювала радянська пропаганда ще з кінця тридцятих років минулого століття і наполягає, що коли він пише:«німецький фашизм (нацизм)» — то ніякої неточності не допускає на тій підставі, що «нацистів також називали фашистами, але німецькими і тому «нацизм» і «німецький фашизм» стали синонімами. А оскільки так стали називати ідеології, то і режими, які створили їхні автори у своїх країнах стали звати фашистськими.

Термінологічна точність в такому питанні, як фашизм, має принципове значення, оскільки навколо нього до нашого часу не припиняються ідеологічні провокації. Ось що пише у вступному слові до книги Миколи Сціборського «Націократія» професор Валентин Мороз: «Знаємо добре, як трактували слово фашизм «теоретики» з відділу агітації й пропаганди... Комуністичні газети називали соціал-демократів «соціал-фашистами», радикалів — «радикал-фашистами», католицькі кола — «клерикал-фашистами» тощо. (Просто і ясно: хто вкрав у мене корову — той фашист.) Була це своєрідна термінологічна шизофренія. По правді кажучи, вона не вивітрилася ще й дотепер. Як справжній соціолог-науковець, М. Сціборський скрізь називає речі оригінальними іменами. Фашизм у нього — це система Муссоліні; система ж Гітлера — це націонал-соціалізм». Отже, як бачимо, слово «фашизм» свідомо зробили загальновживаним (російською — «наріцатєльним»).

Урок історії польським шовіністам

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.