Брошура "Брехня про Освенцім" (нім. Die Auschwitz-Luge - Ein Erlebnisbericht von Thies Christopherson) німецького фермера Тиса Крістоферсена, який з січня по грудень 1944 трудився у філії Освенціма - Райсько (Raisko) над створенням рослинного каучуку і бував як в Освенцімі так і в Біркенау, була опублікована в 1972 році. Крістоферсен простою мовою описує в ній своє минуле і стверджує, що в Освенцімі не було ні газових камер, ні інших засобів масового знищення. Він заперечує, що в Освенцімі та інших концтаборах відбувалося знищення людей, і повідомляє, що в'язні перебували в настільки задовільних умовах, що навіть співали пісні під час роботи. Після видання брошури він отримав тисячі листів від колишніх в'язнів табору та очевидців, які підтвердили його доводи...
Крістоферсен описує Освенцім як табір, у якому ув'язненому потрібно було працювати, але в якому можна було жити. Декому, хто досі дізнавався про концентраційні табори Третього Рейху виключно з одноманітно керованих засобів масової інформації, це спочатку здасться неймовірним. Проте, книга Крістоферсена посприяла тому, що частково такий опис Освенціма вже змушені були визнати офіційно.
За декілька років ця маленька книга з загальним тиражем більш ніж 100.000 примірників поширилася в усьому світі і була переведена на декілька мов. Книга зробила Крістоферсена відомим. Після її виходу набула широкого поширення фраза "Брехня Освенціма" (нім. Die Auschwitz-Lüge), її авторство заслужено відносять до Крістоферсена.
Хоча "Брехня про Освенцім" не претендувала на науковість, ця невеличка книжка зіграла важливу роль в історії ревізіонізму голокосту, адже підштовхнула до інших, більш серйозних ревізіоністських досліджень і стала одним з найбільш важливих документів для переоцінки історії Освенціма.
Через кілька років після видання брошури Тис Крістоферсен писав:
"Коли я написав свою розповідь "Брехня про Освенцім", я був підданий критиці через те, що, хоча я був у таборі і не бачив ніякого масового умертвіння газами, це зовсім не означає, що його не було...
Я отримав тисячі листів і дзвінків. Багато з тих, хто зв'язався зі мною, може підтвердити мої заяви, але боїться зробити це публічно. Деякі з них є есесівцями, котрі піддавалися жорстокому поводженню і навіть тортурам в полоні союзників.
Я негайно зв'язався з тими, хто стверджував що добре знає про масове умертвіння газами. Мій досвід виявився точно таким же, як у французького професора Поля Рассіньє. Я не знайшов жодного свідка, який бачив це на власні очі. Ці люди говорили мені, що вони знали що хтось знав когось хто говорив про це. У більшості випадків передбачувані очевидці померли. Інші свідки негайно починали заїкатися і запинатися, коли я задавав кілька точних питань.
... Наші дослідження можуть бути заборонені. Нас можуть кинути до в'язниці. Наша пошта може бути перевірена. Нас можуть атакувати вогнем і вибухівкою. Наші будинки можуть бути знайдені. Нам можуть відмовити в отриманні роботи або звільнити з наших робочих місць. Ми можемо бути обмовлені, висміяні і гнані, як перші християни. Але ми будемо страждати і терпіти все це - і наші вороги, таким чином, досягнуть прямо протилежного своїм намірам. Їх дії зацікавлюють інших у тому, що ми робимо. Я вірю в правду і справедливість, і я знаю, що одного прекрасного дня вони восторжествують".
Немає коментарів:
Дописати коментар