Ізраїль не має наміру визнавати український Голодомор

Незаконно утворена держава Ізраїль не має наміру визнавати Голодомор 1932–1933 років в Україні Голокостом, тобто актом етнічного геноциду. Про це заявила в інтерв'ю українському виданню «Дзеркало тижня» «посол» т.з. «Ізраїлю» в Україні Зінка Калай-клайтман. «Ізраїль не може визнати Голодомор актом етнічного геноциду», — заявила посолка.

«Ізраїль визнає актом геноциду те, що визнане міжнародним правом. А саме: геноцидом вважається знищення за етнічною приналежністю. Таким, зокрема, був єврейський «голокост», — сказала Зінка Калай-клайтман.

В той же час, за словами жидівського «дипломата», т.з. «Ізраїль» визнає, що Голодомор був найбільшою трагедією українського народу, і закликає до його подальшого вивчення.

Нагадаємо, нещодавно в українській пресі були опубліковані прізвища керівників СРСР, відповідальних за Голодомор. Публікація цих списків викликало протест деяких єврейських організацій України, які порахували цей список «проявом акту антисемітизму».

Вкажемо також, що наразі Ізраїль проводить Голокост палестинців, оскільки сіонізм є різновидом расизму.

28 вересеня 2008 р.

«Велике кохання Голокосту» виявилося брехнею

Герман Розенблат (Herman Rosenblat), жид, який "дивом пережив" нацистські концтабори, написав автобіографічну книгу «Ангел за парканом» (Angel at the Fence).

Розенблат під час Другої світової війни підлітком був ув'язнений у Шлібені — підрозділі концентраційного табору Бухенвальд, і вижив завдяки Ромі Радзіцкі — 9-и річній жидівській дівчинці, яка жила поруч у місцевому господарстві і видавала себе за християнку. Розенблат розповів, що він познайомився з Ромою, коли вона залазила на огорожу з колючого дроту, з якої 7 місяців поспіль кидала йому яблука, поки Розенблата не направили в інший концтабір. Пізніше, в 1957 році, Розенблат і Радзіцкі знову зустрілися випадково на Коні-Айленд, коли Розенблат погодився на побачення наосліп з польською іммігранткою. Під час розмови обидва зрозуміли, що вже зустрічалися. Незабаром вони одружилися і прожили разом більше 50 років.

Опра Вінфрі назвала це «найбільшою історією кохання за 22 роки існування свого шоу, про яку ми коли-небудь розповідали в ефірі». Цю історію називали «Великим коханням Голокосту».

Однак дослідники Голокосту почали сумніватися в достовірності деталей розповіді. Вони довели, що в Радзіцкі не було навіть фізичної можливості щось перекинути Розенблату в концентраційному таборі і що насправді Радзіцкі працювала на фермі неподалік від Бреслау — в 210 кілометрах від Розенблата.

Опра Вінфрі заявила що "дуже розчарована".

У 2008 році видавництво Berkley Books скасувало публікацію книги, також були відмінені зйомки фільму під назвою «Квіти біля паркану» з бюджетом $25 млн.

БУХЕНВАЛЬД: УКРАЇНЦІ ПРОТИ НКВД

В'язні Бухенвальда після визволення

Наша газета продовжує публікацію спогадів учасників українського Руху Опору нацистам під час Другої світової війни. Відомо, що НКВД проводило свою діяльність не лише всередені країни, а й за її межами. Про це вона нагадала гучним вбивствами Євгена Коновальця в Ротердамі.

Під час війни агенти цієї всюдисущої служби проникали у гестапо, вермахт, власівську армію РОА, ОУН, Європейський рух опору. Мережа НКВД діяла і в концентраційних таборах — і тут Москва намагалася не випускати з-під комуністичного впливу своїх колишніх громадян. У таборах таємні агенти НКВД могли ліквідовувати своїх ідеологічних супротивників майже безкарно. Також активно розбудовували свою підпільну таброву мережу і польські шовіністи. Отож, жорстока боротьба продовжувалася і за гратами. Про трагічну долю арештованих гестапо членів ОУН і боротьбу українців за власну гідність навіть у смертельних обіймах німецьких концтаборів розповідає учасник оунівського підпілля і в’язень Бухенвальду Володимир Леник.

Європа позбавляється гіпнозу «голокосту»

Конституційний суд Іспанії ухвалив, що заперечення так званого «голокосту» не може визнаватися кримінальним злочином і каратися тюремним ув'язненням, оскільки знаходиться в межах свободи слова. Згідно цьому рішенню, в Іспанії всі особи, затримані за заперечення міфу про «голокост», звільняються з-під варти.

Таке рішення суд ухвалив після того, як був створений прецедент і відмінений вердикт про тюремне ув'язнення строком на 5 років, винесений власникові книжкового магазина, в якому продавалися книги націонал-соціалістичного змісту.

Останнім часом Євросоюз пом'якшив свою позицію відносно так званого «заперечення голокосту». Були задоволені численні скарги активістів, що борються за цивільні свободи. При цьому в Євросоюзі закликали розцінювати заперечення міфу про «голокост» як протиправну дію лише в тому випадку, якщо це призводить до «розпалювання ненависті».

"Містифікація шахрая" Стівена Спілберга

У фільмі С.Спілберга "Список Шиндлера" розповідається як багатий жид Оскар Шиндлер врятував життя більш ніж тисячі польських жидів під час Голокосту наймаючи їх на роботу на власностворену фабрику. Для надання фільму більшої достовірності його знято на чорно-білу плівку.

Ревізіоністи Голокосту Ернст Цюндель та Фрідріх Берг оповідають іншу версію цієї історії: коли в листопаді 1944 року радянська армія перебувала на підступах до Плашова — табору в п'ятдесяти кілометрах на схід від Освенціму, Шиндлер і тисяча з гаком жидів прийняли рішення йти на захід з відступаючими нацистами, замість того, щоб залишитися і бути визволеними радянськими військами. Деякі з них навіть провели наступні кілька тижнів в Освенцімі, але ніхто з них не загинув у «газових камерах» — навіть у фільмі. Навіть на внутрішній стороні обкладинки роману, за яким знімався фільм, написано: «Ця книга є художнім твором. Імена, персонажі, місця і події є продуктом уяви автора або використовуються фіктивно. Будь-яка подібність з реальними подіями або місцями або особами живими чи мертвими є цілком випадковою».

ГЛОБАЛІЗМ ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ПРОДУКТ СІОНІЗМУ

Загальновідомо, що історія сіонізму тісно пов’язана з історією масонства. Створені і підтримувані міжнародним сіонізмом великі і малі різнополярні політичні, економічні, історичні, національні проблеми є основною причиною воєн, революцій і повалення влади.

Тендітний світ на Землі не раз піддавався небезпеці в результаті таємної змови міжнародного сіонізму, що не раз призводило до загибелі великих імперій і масового знищення людей. Міжнародний сіонізм, який прагне до світового панування, є автором практично всіх змов і політичних інтриг у світі. Сіоністи готові платити мільярди доларів і приносити в жертву мільйони людей, аби керувати усім світом. Вивчаючи історію масонства і єврейського сіонізму, мимоволі доходиш думки, що в будь-якому куточку планети, де панує політична й економічна стабільність, рано чи пізно з’являються масони — єврейський сіонізм. Потім настає нестабільність, розпочинається хаос, вибухають революції, державні перевороти, після чого на тривалий час запановує анархія. Саме за такої ситуації масони захоплюють фінансову й економічну систему країни. Подальша політика єврейського сіонізму призводить до деморалізації країни, народу, особливо молоді. Під виглядом модернізації нового суспільства запроваджується культ насильства, сексу, вседозволеності, знищуються віра, основи моралі народу, суспільства, держави.

Тюремний вирок для Ірвінга обурливий

Суд у Австрії сьогодні виніс вирок Британському історику Девіду Ірвінгу (David Irving) у три роки ув'язнення, за порушення місцевого закону "Про заперечення Голокосту" 

Цей вирок огидний. Карати когось за мирно висловлені думку про історію, є кроком назад до правових стандартів Середньовіччя. 

Вирок загострює проблему подвійних стандартів, які панують у Австрії, Франції, Німеччині, Швейцарії і деяких інших Європейських країнах, що карають будь-кого, хто наважився поставити під сумнів пануючу доктрину про "Голокост". 

В той час, як ці країни, захищають, під маскою боротьби за свободу слова, право карикатуристів та письменників висміювати та принижувати релігійні почуття Мусульман та Християн, вони відмовляють у цьому праві будь-кому, хто бажає оспорити офіційну "Голокостівську" історіографію. 

Трирічний вирок для Ірвінга (Irving), є частково гротескним, тому що, винесений за "злочин думки" вчинений 16 років тому. Для більшості вироків, вчинених так давно, сплинувший строк давності унеможливить покарання. Ірвінга (Irving) не покарали б якби, для прикладу, 16 років тому він викрав машину. Справа Ірвінга (Irving), без перебільшення, є унікальною. Довгий список тих, хто був оштрафований, ув'язнений чи примусово висланий із країни за "заперечення Голокосту" включає Роберта Фаурісона (Robert Faurisson) та Роджера Гарауду (Roger Garaudy) у Франції, Зігфріда Вербеке (Siegfried Verbeke) у Бельгії, Юргена Графа (Juergen Graf) та Гастон-Арманда Амадруза (Gaston-Armand Amaudruz) у Швейцарії, та Гюнтера Деккерта (Guenter Deckert), Ганса Шмідта (Hans Schmidt) і Фредеріка Тобена (Fredrick Toben) у Німеччині. 

У Німеччині суд над "заперечником Голокосту" Ернстом Зунделом (Ernst Zundel) все ще триває. Інший житель Німеччини, Герман Рудольф (Germar Rudolf), також опинився перед загрозою ув'язнення на роки за "заперечення Голокосту". Закони проти "Заперечення Голокосту" порушують старинні та універсальні принципи правосуддя. Якщо принцип свободи слова щось означає, то він означає право висловлювати спірні погляди, в тому числі і з приводу історії. Закони проти "заперечення Голокосту" по своїй суті несправедливі, тому що, вони вибіркові та однобічні. Вони забороняють сумніватися лише у одній главі історії. Подібні закони, які б криміналізували спори щодо інших глав історії скрізь були б визнані обурливими. Закони проти "заперечення Голокосту" забороняють здорову та вільну дискусію про дуже емоційну та заполітизовану главу історії. Це підкреслює квазі-релігійний статус, який отримала історія про "Голокост" у США та Західній Європі. З кожним наступним роком, закони проти "Заперечення Голокосту" будуть сприйматися як усе більш жорстокі і зайві. Важко навіть уявити, що вони будуть зберігати силу, хоч би де, через десять років.

Марк Вебер (Mark Weber) 

20 Лютого 2006

Марк Вебер (Mark Weber) є директором інституту Перегляду Історії (Institute for Historical Review). У Березні 1988 він протягом пяти днів виступав у якості єксперта з Німецької політики стосовно євреїв під час війни, та питань Голокосту у Окружному Суді Торонто (Toronto District Court). 

Інститут Перегляду Історії (Institute for Historical Review), заснований у 1978, для підвищення рівня обізнаності громадськості із минулим, а особливо соціально- політичними аспектами сучасної історії. Він упізнається IRS як 501(c)(3) неприбуткова освітня організація.  Переклав Pettera

---

Mark Weber is director of the Institute for Historical Review. In March 1988 he testified for five days in Toronto District Court as a recognized expert witness on Germany's wartime Jewish policy and the Holocaust issue.

The Institute for Historical Review, founded in 1978, is dedicated to promoting greater public awareness of the past, and especially socially-politically relevant aspects of contemporary history. It is recognized by the IRS as a 501(c)(3) not-for-profit educational enterprise. 

УКРАЇНА І ЖИДИ

Мені тяжко забирати слово до питання українсько-жидівських відносин, бо на підставі мого республікансько-демократичного креда та політичної і особливо воєнної діяльності в часі ІІ-ї світової війни, німецькі нацисти, на основі інформації українських антисемітів, уважали мене юдофілом і польонофілом. Я ж ніколи не вважав себе жодним «філом», а коли на початку німецькосовєцької війни, в районах, де до 15-го листопада 1941 року, в обійдених німцями багнистих теренах Полісся, була наша воєнна адміністрація, не був не тільки розстріляний, але навіть ограбований якоюсь бандою жоден поляк та жид, то це випливало з нашого воєнного обов’язку забезпечити життя і майно всього населення даної території. Натомість пізніше, коли контрольовану нами територію посіла німецька адміністрація, а ми пішли в протинімецьке підпілля — і звідти протестували проти винищування німцями жидів і поляків на українській території як національних меншин України, то це також не було ніяке «філство», а державні методи дії.

Одначе сьогодні я почуваюся до обов’язку забрати слово до українсько-жидівського питання. Причиною на те є нова антиукраїнська кампанія жидівської преси, яку започаткував напад на полк. Андрія Мельника (часопис «Джуїш Пост» у Вінніпегу 2-го травня 1957р.), що її підхопила масова інша преса. Полк. Мельник — наш ідейний супротивник, але там, де діло стосується гідности цілої нації та зневаги чесної людини явною неправдою, — ми являємося абсолютними союзниками полк. Мельника. Бо, на превеликий жаль, він не є першим і останнім об’єктом таких кампаній з жидівської сторони. Вчора ними були Симон Петлюра та всі його міністри й генерали. Сьогодні на чергу прийшов Андрій Мельник, завтра прийде Степан Витвицький і так — до безконечности. Протягом останнього десятка літ жиди українців не зачіпали, а УНРада оприлюднила в англійській мові спеціяльну брошуру про українсько-жидівські відносини, яка ставила за свою мету нормалізацію тих відносин. По цьому питанні ведуть постійні наради зацікавлені люди з обох сторін, але в центральних керівних органах світового жидівства це питання стоїть на мертвому пункті. З уваги на те, що жиди, це народ, котрий живе і діє в світовому розпорошенні, але централізовано, ми маємо всі підстави боятися, що випад редактора «Джуїш Пост» не припадковий, як це думає українська преса, а — планомірна кампанія з директив якогось жидівського центру.