Мені тяжко забирати слово до питання
українсько-жидівських відносин, бо на підставі мого
республікансько-демократичного креда та політичної і особливо воєнної
діяльності в часі ІІ-ї світової війни, німецькі нацисти, на основі інформації
українських антисемітів, уважали мене юдофілом і польонофілом. Я ж ніколи не
вважав себе жодним «філом», а коли на початку німецькосовєцької війни, в
районах, де до 15-го листопада 1941 року, в обійдених німцями багнистих теренах
Полісся, була наша воєнна адміністрація, не був не тільки розстріляний, але
навіть ограбований якоюсь бандою жоден поляк та жид, то це випливало з нашого
воєнного обов’язку забезпечити життя і майно всього населення даної території.
Натомість пізніше, коли контрольовану нами територію посіла німецька
адміністрація, а ми пішли в протинімецьке підпілля — і звідти протестували
проти винищування німцями жидів і поляків на українській території як
національних меншин України, то це також не було ніяке «філство», а державні
методи дії.
Одначе сьогодні я почуваюся до обов’язку
забрати слово до українсько-жидівського питання. Причиною на те є нова
антиукраїнська кампанія жидівської преси, яку започаткував напад на полк.
Андрія Мельника (часопис «Джуїш Пост» у Вінніпегу 2-го травня 1957р.), що її
підхопила масова інша преса. Полк. Мельник — наш ідейний супротивник, але там,
де діло стосується гідности цілої нації та зневаги чесної людини явною
неправдою, — ми являємося абсолютними союзниками полк. Мельника. Бо, на превеликий
жаль, він не є першим і останнім об’єктом таких кампаній з жидівської сторони.
Вчора ними були Симон Петлюра та всі його міністри й генерали. Сьогодні на
чергу прийшов Андрій Мельник, завтра прийде Степан Витвицький і так — до
безконечности. Протягом останнього десятка літ жиди українців не зачіпали, а
УНРада оприлюднила в англійській мові спеціяльну брошуру про
українсько-жидівські відносини, яка ставила за свою мету нормалізацію тих
відносин. По цьому питанні ведуть постійні наради зацікавлені люди з обох
сторін, але в центральних керівних органах світового жидівства це питання
стоїть на мертвому пункті. З уваги на те, що жиди, це народ, котрий живе і діє
в світовому розпорошенні, але централізовано, ми маємо всі підстави боятися, що
випад редактора «Джуїш Пост» не припадковий, як це думає українська преса, а —
планомірна кампанія з директив якогось жидівського центру.
