Анатолій ЦІПКО
Абсолютно згоден із Володимиром Монастирським (див. «День» №№ 67—68 і №№ 100—101), що поняття «фашизм»,
«нацизм», «комунізм» потребують додаткового з’ясування. Визначення цих понять
він досить переконливо наводить у своїй наступній статті «Націоналізм — це
категорія генетична, а тому універсальна, досконала та вічна». Стаття
методологічно бездоганна, ѓрунтовна і переконлива. Та, на жаль, автор мимоволі
знову потрапляє у пастку, яку створювала радянська пропаганда ще з кінця
тридцятих років минулого століття і наполягає, що коли він пише:«німецький
фашизм (нацизм)» — то ніякої неточності не допускає на тій підставі, що «нацистів
також називали фашистами, але німецькими і тому «нацизм» і «німецький фашизм»
стали синонімами. А оскільки так стали називати ідеології, то і режими, які
створили їхні автори у своїх країнах стали звати фашистськими.
Термінологічна точність в такому питанні, як фашизм, має принципове
значення, оскільки навколо нього до нашого часу не припиняються ідеологічні
провокації. Ось що пише у вступному слові до книги Миколи Сціборського
«Націократія» професор Валентин Мороз: «Знаємо добре, як трактували слово
фашизм «теоретики» з відділу агітації й пропаганди... Комуністичні газети
називали соціал-демократів «соціал-фашистами», радикалів — «радикал-фашистами»,
католицькі кола — «клерикал-фашистами» тощо. (Просто і ясно: хто вкрав у мене
корову — той фашист.) Була це своєрідна термінологічна шизофренія. По правді
кажучи, вона не вивітрилася ще й дотепер. Як справжній соціолог-науковець,
М. Сціборський скрізь називає речі оригінальними іменами. Фашизм у нього —
це система Муссоліні; система ж Гітлера — це націонал-соціалізм». Отже, як
бачимо, слово «фашизм» свідомо зробили загальновживаним (російською —
«наріцатєльним»).
