Альфред Розенберг про Україну

По відношенню до України повинні бути сформульовані інші політичні цілі, ніж у Остзейских провінціях. Якщо стосовно останніх доводиться говорити про певну форму німецького протекторату, то тут необхідно завзято домагатися створення незалежної української держави, яка буде знаходитися в тісному, нерозривному союзі з Німецьким райхом. Щоб досягти цього, вермахт і політичне керівництво повинні з самого початку підкреслити, що німці та українці ніколи не вели між собою воєн, у німців по відношенню до українців завжди були симпатії, але російський царизм не дозволяв здійснювати політичне співробітництво.

Український народ протягом багатьох століть перебував у постійній боротьбі проти поляків і росіян. Перше місто, засноване вікінгами, від початку було справжньою столицею всієї Руської імперії і набагато пізніше було посунуте Москвою. Великороси виявилися чисельно сильнішими і багато в чому стійкішими, крім того, починаючи з XVIII століття, вони стали все ширше залучати до керівництва німців, так що всі договори, які передбачали рівноправність росіян і українців, могли безкарно порушуватися Москвою.

Тис Крістоферсен. Брехня про Освенцім

Брошура "Брехня про Освенцім" (нім. Die Auschwitz-Luge - Ein Erlebnisbericht von Thies Christopherson) німецького фермера Тиса Крістоферсена, який з січня по грудень 1944 трудився у філії Освенціма - Райсько (Raisko) над створенням рослинного каучуку і бував як в Освенцімі так і в Біркенау, була опублікована в 1972 році. Крістоферсен простою мовою описує в ній своє минуле і стверджує, що в Освенцімі не було ні газових камер, ні інших засобів масового знищення. Він заперечує, що в Освенцімі та інших концтаборах відбувалося знищення людей, і повідомляє, що в'язні перебували в настільки задовільних умовах, що навіть співали пісні під час роботи. Після видання брошури він отримав тисячі листів від колишніх в'язнів табору та очевидців, які підтвердили його доводи...

Крістоферсен описує Освенцім як табір, у якому ув'язненому потрібно було працювати, але в якому можна було жити. Декому, хто досі дізнавався про концентраційні табори Третього Рейху виключно з одноманітно керованих засобів масової інформації, це спочатку здасться неймовірним. Проте, книга Крістоферсена посприяла тому, що частково такий опис Освенціма вже змушені були визнати офіційно.

Щоденник Анни Франк - деякі чесні питання

Різні дослідники вивчили щоденник. Наступні дуже короткі коментарі засновані на роботі д-ра Робера Форіссона з Франції та Дітліба Фельдерера (єврейсько-шведського походження), які й відвідали музей Анни Франк в Амстердамі, і значно просунулись, щоб вивчити проблему.

Доктор Форіссон дев'ять годин брав інтерв'ю в батька Анни Франк в Швейцарії, з тим щоб прояснити питання, що пан Франк та інші дуже істотно адаптували і розширили оригінальний рукопис для отримання фінансового прибутку, створюючи в процесі шахрайський документ, який використовується в тисячах шкіл у всьому західному світові і який допомагає просувати симпатії до сіонізму.

1. Life Magazine, 15 вересня 1958 року, вийшов з фото Анни Франк на обкладинці на тлі того, що ясно і безсумнівно, 'дитячий', не курсивом почерк дуже молодої дівчини, скажімо, 12 років або молодше. Порівняйте це з почерком відтвореним у популярному виданні щоденника в м'якій палітурці, виданому Pan Books. У численних перевиданнях протягом десятиліть Pan включив зразок її листів (скоропису) і навіть її підпису, які безсумнівно і безперечно зроблені дуже зрілим дорослим, скажімо, п'ятдесят років і старше. (Батько Ганни Франк народився в 1889). Цей видавець виявив явну зневагу до інтелекту своїх читачів. Інші видання Щоденника часто мають або один, або інший почерк, що віднесений до Анни Франк. "Дитячим" почерком також відтворюється видання у французькому Livre de Poche що вийшло на чотири місяці пізніше дати включення до вибірки у виданні Pan. Знайдіть копію видання Life в бібліотеці і перевірте самі.

2. У статті, опублікованій в Нью-Йорк Пост (New York Post  від 9 жовтня 1980 року, ранковий випуск) під назвою "Анна Франк, можливо, не писала знаменитий щоденник" йдеться, що німецьке Федеральне бюро карного розшуку (BKA) вивчило щоденник і дійшло до висновку, що частини роботи були написані з кульковою ручкою, яку випустили тільки в 1951 р..

У спалюванні сіл під час війни українця звинувачують люди, яким було по три роки

27 червня у Львові заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець назвав спробою дискредитувати все українство резонансний матеріал про американського українця Михайла Какорця. Американське видання Associated Press 14 червня опублікувало текст під назвою «Командувач колишнім нацистським підрозділом живе у США», у якому розповіло свою історію про Михайла Каркоця, вихідця з України, а нині громадянина США. Видання безпідставно звинуватило чоловіка у спаленні сіл разом з жінками і дітьми.

У повідомленні АР 94-літнього чоловіка звинувачують у злочинах проти цивільного польського населення в роки Другої світової війни. Зокрема, йдеться про те, що будучи командиром Українського Легіону Самооборони, Каркоць нібито віддав наказ знищити дітей та жінок у селах Підгайці та Хланів на Волині. А пізніше, у 1944 році, як офіцер дивізії СС Галичина брав участь в придушенні Варшавського повстання.

"Акцентують вони на емоційності, хоча самі завуальовано згадують, що не мають прямих доказів вини Каркоця. Вони базують свої висновки на припущеннях, версіях і свідченнях двох волинян, яким у ті часи було по три-чотири роки. Вони навіть вказують, де відбувалися злочини і звинувачують в них українців", - розповів пан Новоженець.

Текст в Associated Press рясніє фотографіями документів, листами начебто учасників Легіону Самооборони, якого очолював Михайло Каркоць. "Один з документ називається СС-файл. Хоча всі історики знають: Український Легіон Самооборони до СС жодного стосунку не мав! Натомість журналісти посилаються на Національний архів у Кракові, Меморіальний музей Голокосту США і якісь німецькі архіви. Сумніваюсь, що там є ця інформація", - констатував пан Новоженець.

Міфи Великої Вітчизняної війни - небезпечна пастка для українців

Міфи Великої Вітчизняної війни – це масштабне спотворення історії та небезпечна політична пастка для українців, яким забороняють відтворити своє минуле й претендувати на визнання власних страждань. Про це пише у своїй колонці для «Українського тижня» Французький філософ Філіпп де Лара

«Українців починають підозрювати у «фашизмі», щойно вони відхиляються від ортодоксальної великовітчизняновоєнної риторики, і змушують постійно боротися із сумнівами щодо існування комуністичних злочинів, пам’ять про які, безперечно, має бути частиною світової свідомості». – вважає де Лара.

За його словами, політтехнології, пов’язані з Великою Вітчизняною, подібно до Чорнобиля, – отрута, що шкодить і поза межами території держави, на якій з’явилася.

«Вони ширяться всією Європою, спотворюючи пам’ять і розуміння подій, що вплинули на формування цілого континенту. Це загальновідомий факт, який, однак, потребує постійної переоцінки, оскільки введення тієї отрути почалося дуже рано, у 1940-х, і простою контрпропагандою її не здолати», - наголошує філософ.

На його переконання потрібен ретельний і постійний пошук правди через розкриття всіх фактів та осмислення їх у широкому контексті, а також сприяння відкритій історичній дискусії за участю освітніх закладів та ЗМІ.

Короткий вступ до ревізіонізму Голокосту

Вбачаю три основні причини для широко поширеної, але помилкової віри в легенду про мільйони жидів, убитих німцями під час Другої світової війни: 

• війська США і Великобританії виявили жахливі гори трупів у західних німецьких таборах, які вони захопили в 1945 році (наприклад, Дахау і Бельзен), 
• більше немає великих жидівських громад у Польщі, 
• історики в цілому підтримують легенду.

Під час обох світових воєн Німеччина була змушена боротися з тифом, який переносився вошами при постійних перевезеннях зі Сходу. Саме тому у всіх описах про надходження в німецькі концтабори йдеться про гоління волосся, душ та інші дезінфекційні процедури, такі як обробка приміщень пестицидом Циклон. Тиф був також основною причиною високої смертності в таборах і будівництва крематоріїв, які існували скрізь.

Коли Німеччина звалилася в хаос, то, звичайно, всі ці захисні заходи припинилися, і тиф та інші захворювання набули масового характеру в таборах де були розквартировані здебільшого політичні ув'язнені, звичайні злочинці, гомосексуалісти, відмовники від військової служби і залучені як робоча сила жиди. Звідси жахливі картини, які, однак, не мали нічого спільного із "знищенням" або будь-якою навмисною політикою. Більше того, західнонімецькі табори не були уявними "таборами смерті", якими були всі табори у Польщі (наприклад, Освенцім і Треблінка) і які були евакуйовані або зачинені перед захопленням совєтами, котрі не виявили жодних таких картин.

Дрезден, епізод Апокаліпсису

Сивий туман над Ельбою, Фрауенкірхе, пам’ятником Моріцу Саксонському. Десь у картинній галереї спить “Сикстинська мадонна”  Рафаеля. Настрій на рівні ватерлінії. Зів’ялі білі троянди та тисячі мерехтливих вогників свічок. Вони не можуть розсіяти темряву, танцюють на вітрі, і гаснуть одна за одною. Кілька тисяч націонал-патріотів зі смолоскипами в оточенні броньованих поліцейських кордонів у жалобі марширують мокрими вулицями. Кілька десятків тисяч жлобів на чолі з представниками влади марширують такими самими вулицями та наполягають, що сотні тисяч їхніх дідусів та бабусь, що згоріли заживо 70 років тому загинули не через запалювальні бомби англійців і американців. А тому, що були жертвами націонал-соціалізму. Музика Ріхарда Вагнера в ім’я конформізму і політкоректності оголошена поза законом.

Пам’ятати – це злочин, гірший за фашизм, ксенофобію та антисемітизм.

…Станом на лютий 1945 року населення Дрездена, як і багатьох великих та середніх міст Німецького райху, яких ще не торкнулася війна, збільшилось із звичних 650000 мешканців до понад мільйона осіб за рахунок утікачів з інших районів Німеччини. У Дрездені було розгорнуто чимало великих військових шпиталів та центрів розселення біженців із областей, що постраждали від бомбардувань протягом 1942—1944 років, або опинились під загрозою окупації. Точної оцінки кількості людей, які стікалися до столиці Саксонії на початку 1945 року не існує, оскільки через масований наступ радянської армії у січні прибули сотні тисяч утікачів із Східної Пруссії, часто без жодного обліку. В принципі на території міста не було жодного важливого об’єкту, що належав до військово-промислового комплексу, проте Дрезден відігравав роль важливого транспортного вузла в системі німецьких комунікацій. З огляду на те, що відчутного повітряного удару по місту протягом усієї війни було завдано лише в жовтні 1944 року, велика кількість зенітних гармат була вилучена із системи ППО та відправлена в Рурський промисловий басейн або на Східний фронт. На цьому етапі війни німецькі військово-повітряні сили (Люфтваффе) були вже остаточно виснаженні боротьбою на багатьох фронтах, нестачею пального та необхідністю насамперед прикривати наземні війська Вермахту, що з останніх сил утримували оборону. Увечері 13 лютого 1945 року на захист Дрездена у повітря змогли піднятися лише 27 німецьких нічних винищувачів з усієї території Німеччини, аби зустріти найбільш жорстокий бомбовий удар в історії воєн.

Голокост і чотири мільйони варіантів

Яким історія пам'ятатиме Голокост - як історичний жах чи як історичну містифікацію? Це залежить від того, чи управляє історією світовий сіонізм.

Упродовж десятиліть більшість людей сприймала Голокост як правду. Існували деякі скептики. Пошукові системи Інтернету, такі як Google або Yahoo надавали тисячі статей, що підтверджували або сумнівались у ньому. Але це все закінчилося. Як і засоби масової інформації, на даний час пошукові системи  повністю належать або контролюється сіоністами. (Де вони отримують фінансування?) Пошуковими системами прокотилися цунамі, очищаючи все крім сіоністських сайтів, які повсюдно стверджують, що 6 мільйонів жидів були вбиті в "нацистських таборах смерті" в період з 1940 по 1945 рік, і що всі хто в цьому сумнівається - є антисемітами. Чому сіонізм вважає за  необхідне зачищати   пошукові системи? Чи є Голокост уразливий? Якою є справжня історія?

Сьогодні сіоністи стверджують, що у 1940 році жило 17 мільйонів жидів, у 1945 році 11 мільйонів, втрачено - 6.000.000. Ви бачите це скрізь - у школах, кіно, телебаченні, радіо, газетах, історії, літературі і тисячах пам'ятників та меморіалів у всьому сіоністському світі. І ось тепер в Інтернеті. Зверніть увагу, це число залишається незмінним упродовж більш як півстоліття.

Слід розуміти, що слово "жиди", яке використовується в цій статті, в першу чергу стосується раси хазар з Азії, котрих Бенджамін Франклін назвав "азіатами". Сьогодні в Європі та Америці, хазари становлять більшість "жидів" (див. Бенджамін Фрідман). І більшість жидів є сіоністами.

Сучасний сіонізм - це високо організований політичний рух, а не релігія. Він орієнтований на "сходження" до світового панування і дуже добре фінансується. Голокост є його серцем і душею. Він виник в 1800-х роках за підтримки Ротшильда і зажадав власної країни в Палестині. У 1916 році Англія обіцяла це в підготовленій Ротшильдом і Брандесом Декларації Бальфура заради отримання підтримки від США в Першій світовій війні, але відмовилася. Знадобилася спільна симпатія до Голокосту після Другої світової війни, щоб спонукати країни передати частину Палестини сіоністам в 1948 році. Втім існує небезпека, що прапор Ізраїлю висітиме на флагштоку Голокосту. Голокост також підготувала Індустрія Голокосту, в якій сотні мільярдів збираються для "жертв", їх нащадків і для Ізраїлю, і так до нескінченності. І, нарешті, Голокост, можливо, є найбільшою політичною дубиною в історії. І світовий сіонізм не зупиниться щоб придушити всі дослідження або питання з приводу Голокосту. Через те що в ньому існують якісь хиби?

Вікіпедія в інтернеті відома як енциклопедія, що співчуває Голокосту. Проте, при порівнянні її статті "Голокост" із статтею  "Табір смерті" виникають серйозні проблеми. Ми всі чули про Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Треблінку та ін. - назви, які викликають тремтіння від страху і жаху, навіть сьогодні, завдяки постійному повторюванню і закріпленню у сіоністських ЗМІ. Але є й багато інших таборів: Берген-Бельзен, Белжець, Хелмно, Jasenovak, Майданек, Собібор, Sachenhausen, Зангерхаузен, Флоссенбург, Гріні, Клоога, Ландсберг-ам-Лех, Flöha, Оранієнбург, Гамбург-Нойенгамме, Маутхаузен, Нацвейлер, Равенсбрюк, Малий Тростенець і Терезін. Значна частина інформації заснована на оцінках сіоністів, в документах і свідченнях з незначною кількістю переконливих доказів.

Нове богохульство

Колись люди не хулили Бога в Америці. Існували серйозні соціальні заборони проти цього. Деякі громади навіть прийняли закони проти богохульства. Отже, богозневага й досі є великим гріхом в Америці, і незабаром може стати злочином знову. Але, на жаль, в Америці з'явився новий бог, відтак, і нове богохульство.

Дозвольте мені вчинити нове богохульство, поки це ще законно. Те що ми знаємо як "Голокост", в основному є пропагандою воєнного часу. Пропагандою, котра на відміну від більшості пропаганди воєнного часу, не була тихенько забутою. Замість цього вона тривала: кожен рік, починаючи з 1945 року, розросталася і ставала більш фантастичною, більш ненависною і більш небезпечною щоб піддавати її сумніву.

Правда в тому, що десь між 700 000 і 1500000 людей загинули в німецьких таборах праці в 1944 і 1945 роках. Багато з них були жидами. Багато хто не були. Більшість із них померли впродовж останніх шести місяців війни від хвороб і голоду, спричинених американськими бомбардуваннями Німеччини що зруйнували її інфраструктуру. Траплялись деякі звірства, але вкрай нечасто. Небагато людей знають, що Міжнародний Червоний Хрест мав відділення в Освенцімі з 1942 року і до кінця війни. Це відділення ніколи не повідомляло і не реєструвало будь-яких злодіянь (кілька років тому міжнародне жидівство змусило Червоний Хрест вибачитися перед жидівством - і він таки вибачився за те що не побачив того, чого ніколи не відбувалося).

Сіоністи підробляли документи Нюрнберзького трибуналу, що спростовували існування газових камер

Брехня щодо 6 млн. загиблих жидів почалася давно. Втім, її легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр.. Пропагандисти голокосту впливають на значну частину засобів масової інформації і користуються необізнаністю мас, які не знають, що під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 фотографій було відібрані і підготовлені для використання як докази. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають ніякого відношення до Нюрнберзького процесу, до того ж частина з них була зухвало сфабрикована.

Небагатьом відомо, що ті документи, які використали в якості обвинувальних на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207". "З щотижневого звіту" Фарбен-Освенцім "№ 94, з 8 по 21 березня 1943 р.: в даний час число ув'язнених становить 3517 чол. Намічено закінчення будівництва бараків для розміщення до 1 червня 1943 5 000 ув'язнених. Табір буде розширений і згодом вмістить 6 тис. ув'язнених "(т. 3, с. 720). Наступний Документ НІ-11143, номер звинувачення 150 (т. 3, с. 724) повідомляє, що у вересні 1943 р. на будівництві працювало 20 тис. ув'язнених.