Київський історик заявив, що неопубліковані у нас тома Нюрнберзького Трибунала виправдовують Бандеру

Історик заявив, що існують томи Нюрнберзького трибуналу, які виправдовують Бандеру.

В Україні ще з радянських часів опубліковані тільки 7 з 40 томів матеріалів Нюрнберзького процесу, самі ті томи, які влаштовували комуністичну пропаганду.

Українці не мають можливості дізнатися всю правду про Нюрнберзький процес, оскільки у нас надруковано 7 з 40 томів матеріалів Нюрнберзького процесу. В неопублікованих томах йдеться про те, що український національно-визвольний рух (лідерами якого, нагадаємо, були Степан Бандера та Роман Шухевич) був антигітлерівським. Про це заявив професор КНУ імені Т. Шевченка Володимир Сергійчук.

Київська трагедія: страшна буденність тоталітаризму

На чудовому ресурсі «Бабин Яр» розмістили чимало фотографій зруйнованого більшовиками Києва. Фото зроблені угорським військовослужбовцям під час окупації столиці України в 1942 році.

Особливу увагу привертає фотографія хасида та єврейської жінки, які впевнено йдуть по Хрещатику.

Лише останнім часом почали з'являтися докладні публікації про страхітливу трагедію, під час якої тисячі киян загинуло, 30000 лишилися без притулку, а сотні будівель були зруйновані. Автори статті стверджують, що нинішній українській владі правда про знищення більшовиками Києва абсолютно невигідна, тому що вона повністю руйнує міф про розстріли у Бабиному Яру. Тому "офіційні" українські історики досі не проводять жодних досліджень київського Армагеддона, який трапився наприкінці вересня 1941 року.

Київська трагедія: хто палив і підривав Хрещатик

ЦУМ на Хрещатику на початку окупації. Фото 21 вересня 1941 року

У перші дні після приходу німців зовнішній вигляд Хрещатика мало відрізняється від звичного оку киян. По головній вулиці йдуть люди, рухаються машини, вздовж проїжджої частини — дерева з осінньою зеленню. На фасаді будівлі центрального універмагу добре видно букви "НКТ СРСР" — Народний комісаріат торгівлі СРСР. Старий Хрещатик доживає останні дні, але про це ще не знають ні окупанти, ні ті мешканці, що залишилися у місті...

Сергій Дацюк: Відмова світу у моральному праві Росії на перемогу у Другій світовій війні

Сергій Дацюк

Шановні росіяни!

Коли весь світ 8-го травня 2015 згадує про закінчення європейської частини Другої світової війни (Victory in Europe Day) 70 років тому, ви 9-го травня 2015 святкуєте день 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Хотілося б запитати - чому саме ви пишаєтеся?
 
Гордість за Перемогу 70 років тому взагалі підозріла, бо такий тривалий час мало дати багато інших приводів для гордості, щоб точно так само зводити їх у ранг символів і орієнтирів державної політики.

Міф про «Голокост». У Лондоні пройшла Міжнародна конференція по боротьбі з єврейським міфом

За повідомленням віруючих в «голокост» журналістів лондонської газети Daily Mail, в неділю 19 квітня в конференц-залі лондонського готелю Grosvenor Hotel пройшла велика Міжнародна конференція з боротьби єврейським міфом про «голокост».

Конференція тривала близько 6 годин і в ній взяло участь 113 борців з цією лжерелігією.

Головним доповідачем був 57-річний іспанський ревізіоніст Педро Валера. За історичну правду він був кинутий в австрійську в'язницю в 1992 році. Раніше, в ході свого вступу на масовому, багатотисячному мітингу в Мадриді він заявив: «Ніяких «газових камер»в Освенцимі ніколи не було».

На Лондонській конференції Педро Валера ретельно вибирав слова, щоб його не кинула до в'язниці поліція думки. Після того, як його представив організатор Конференції, колишній офіцер англійської армії, 45 річний Джеремі («Джеза») Бедфорд-Тернер, він сказав:

- Ми повинні ретельно зважувати свої слова. Коли я запитав Джеза: «Мені можна говорити на цій конференції все, що я думаю?», Він мені відповів: «Так можна, але до тих пір, поки ви говорите академічною, серйозною мовою».

ЗМІ варто відмовитись від радянських міфів у висвітленні 70-річчя вигнання нацистських окупантів з України

Держкомтелерадіо звертається до українських ЗМІ з проханням скористатись рекомендаціями Українського інституту національної пам'яті щодо вшанування та висвітлення 70-тої річниці вигнання нацистських окупантів з України. Про це повідомляє прес-служба Комітету.

Замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників» історики рекомендують вживати вираз «вигнання нацистських окупантів з України». «Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною», - зазначається у методичних матеріалах Українського інституту національної пам'яті, розміщених на сайті Держкомтелерадіо.

Варто ваужити також, що  попри певну історичність використання сполучення «фашистські загарбники», зокрема у радянській пресі тих часів, науково більш коректним є використання терміну «нацистські окупанти».

Сирійська криза і найуспішніша брехня всіх часів

На початку вересня цього року провідні американські рабини усіх напрямів – ортодокси, консерватори і ліберали – звернулися до Конгресу США і зажадали від американських парламентарів, щоб ті підтримали плани президента Обами щодо удару проти Сирії. Свій заклик вони обґрунтували таким чином:

"Ми пишемо Вам як нащадки тих, що пережили Голокост, і біженців, предки яких були убиті газом в концентраційних таборах. Ми наполегливо просимо Конгрес, щоб він у зв'язку із застосуванням отруйного газу і іншої зброї масового знищення надав президентові право на використання військової сили в Сирії. Таким рішенням Конгрес може врятувати тисячі людських життів".

Це є наочним прикладом того, якими засобами діють диригенти глобалістської системи. Все вказує на те, що отруйні гази в Сирії були застосовані не урядом Асада, а фундаменталістськими бандами терористів, яких підтримують НАТО, Ізраїль і реакційні арабські монархії. За допомогою цього огидного злочину терористи мали намір спровокувати вторгнення США і їхніх посібників в Сирію і таким чином сприяти падінню світського уряду Башара аль-Асада.

Бабин Яр і знищення більшовиками Києва

Пішоходна тропа серед руїн на місці вулиці Прорізної. Вид з Хрещатика. Зима 1942 р.

24 вересня ніхто, як завжди, не згадає про тисячі киян, що живцем згоріли у вогняному голокості 1941 року. Світ знає про спалені союзниками Гамбург та Дрезден, але Світ нічого не хоче знати і чути про спалений більшовиками Київ у 1941 році.

У зверненні по радіо 3 липня 1941 Йосип Сталін закликав до знищення перед наступаючим ворогом мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв`язку, підпал лісів, складів:  

`… не залишати противнику жодного кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні викрадати всю худобу, хліб здавати під збереження державним органам для вивезення його в тилові райони. Все цінне майно, в тому числі кольорові метали, хліб і пальне, яке не може бути вивезене, повинне безумовно знищуватися. У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни скрізь і всюди, для вибуху мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв`язку, підпалів лісів, складів, обозів`. 

Як бачимо, про мирних мешканців, яких більшовики кидали на окупованій території напризволяще, ніхто й не збирався думати… Так аби лише це!

Конференція в Ванзеє

Десятиліттями стверджується, що на берлінській Ванзейській конференції було прийнято рішення знищити євреїв. Втім, при читанні її протоколів виявляється, що в них ні про яке фізичне знищення євреїв, а вже тим більше про "газові камери" або про вбивства в жодному сенсі не сказано ні слова - лише про "евакуацію" і про "виселення". Ортодоксальні історики допомагають собі твердженням, нібито в цих словах зашифроване слово "винищення". Таким чином, протоколам приписується зміст, якого в них немає.

Нарада щодо «остаточного розв'язання єврейського питання» відбулася відразу ж після місяця катастроф грудня 1941 року - поворотного моменту війни, 20 січня 1942 р. на віллі на озері Ванзеє під Берліном. Обергрупенфюрер СС і глава СД Рейнгард Гейдріх оголосили в самому її початку, що вирішувати це питання доручено йому одноосібно. Крім Ейхмана в конференції брали також участь представники Міністерства окупованих східних територій Розенберга, польського генерал-губернаторства Франка, міністерств внутрішніх та закордонних справ. Гейдріх визначив такі завдання:

а) вжити всіх заходів для підготовки до більш інтенсивного переселення євреїв,

б) направити потік переселенців,

в) прискорити переселення в індивідуальних випадках.

Він закликав «легальним способом очистити німецький життєвий простір від євреїв». Про якесь «знищення» ніхто не казав.

Політика Гітлера щодо жидів

Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, сповнені ненавистю проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.

Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.

Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.

Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.