7.25.2012

Чи фінансував хтось Гітлера?

У «Персоналі Плюс» прочитав про те, що 
Сталін був найкращим спонсором Гітлера до 1941 р. 
Але відомо, що Західні фірми теж «плідно» 
співпрацювали з Гітлером. Як таке могло бути?
З листа до редакції П.Маркевича (Полтава)

Історія сходження Гітлера до влади широко представлена в історичній і соціологічній літературі. Особливий інтерес для сучасного дослідника представляють питання, пов’язані з роллю німецьких спецслужб, армії і бізнесу в просуванні Гітлера. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні, в роки існування Веймарскої республіки керівництво Рейхсверу поставило завдання своїй розвідслужбі збирати інформацію про політичні партії і рухи в країні. У Баварії цим займався капітал Ернст Рем, під началом якого почалася політична кар’єра Гітлера. Він тоді починав як негласний інформатор розвідувального підрозділу баварської групи Рейхсверу і як член керівництва націонал-соціалістичної партії, в яку влаштувався за завданням спецслужби.

Гітлер швидко набирав партійного авторитету. Спрямування «його» партії і спрямування німецьких військових вже тоді сходилися на спільній платформі націоналізму і відродження великої Німеччини. На початку 1920-х років німецькі генерали вели пошук політичної партії і лідера, здатних виразити їх інтереси. Особлива роль в цьому належить колишньому главі німецької розвідки полковникові Ніколаі. Виконуючи доручення генерала-фельдмаршала Людендорфа, який користувалося величезним впливом в армії і політичних кругах, полковник Ніколаі зустрічається з Гітлером в Мюнхені. Зустріч відбувалася незадовго до так званого пивного путчу, що переслідував мету захоплення влади спочатку в Баварії, а потім і в Німеччині. Після зустрічі Ніколаі доповів Людендорфу: «Гітлер — людина з обмеженими здібностями і в той же час з великими задумами. За своїми переконаннями він є ярим націоналістом».

Ця оцінка зіграла певну роль в тому, що генерал-фельдмаршал Людендорф погодився брати участь 9 листопада 1923 р. в нацистському путчі. Путч провалився. Людендорф, Гітлер і його сподвижник Гесс опинилися у в’язниці. Проте у кінці 1920-х років армія знову поставила на Гітлера. А в січні 1933 р. вищі армійські керівники Бломберг і Рейхенау домовилися з Гітлером, що він гарантуватиме прискорене озброєння Німеччині, забезпечивши армії привілейоване місце в державі, а Рейхсвер, у свою чергу, —  підтримає нацистів.

На початку 1920-х років великі промисловці і бізнесмени також почали пошук політичних партій і лідерів, здатних виразити і захистити їх інтереси в умовах Версальського миру і економічної депресії, що розросталася. Цей пошук вели співробітники служб безпеки найбільших фірм і компаній, серед яких тоді було немало відставних офіцерів армії і розвідки. 

Зрозумівши перспективність фігури Гітлера, найбільші німецькі концерни і компанії почали фінансувати його партію. Вже в 1923 р. власник сталевого тресту Фріц Тіссен виділив для нацистської партії 100 тисяч золотих марок. І це в епоху інфляції! У тому ж 1923 р.  окрім Тіссена, Стіннеса і Борзіга, Гітлера фінансували хімічний фабрикант, уповноважений «ЯРЕМ фарбеніндустрі» Пітш, і навіть американський промисловець Генрі Форд!

З 1927 р. в Гітлера і в його партію вкладають кошти крупні банкіри і промисловці, що визначають економічну потужність Німеччини. Еміль Кірдорф — глава Рейнсько-Вестфальського вугільного синдикату, організовує відрахування на користь Гітлера по 5 пфенігів з кожної тонни проданого вугілля.

Альфред Хугенберг — директор заводів Круппа і власник кіно- і газетного концерну, дає Гітлеру по 2 млн марок в рік.

Альберт Феглер — генеральний директор Гельзенкірхенського вуглепромислового товариства і директор Сталевого тресту дає гроші на подолання «партійної кризи» 1932 р.

Яльмар Шахт — президент Рейхсбанку взагалі «відкрив Гітлеру шлях до крупних банків».

Еміль Георг фон Штаусс — директор «Дойчебанка» (найпотужніший приватний банк Німеччини), навіть став членом нацистської партії.

Фрідріх Флік  — передавав гроші Гітлеру через підставних осіб. Георг фон Шніцлер — директор «ЯРЕМ Фарбеніндустрі» давав Гітлеру гроші «на розвиток».

Ці стовпи німецької індустрії забезпечували силу нацистської партії.

27 січня 1932 р. Гітлер виступив в Індустріальному клубі в Дюсельдорфі, після чого і рурські барони відкрили йому рахунки. На той час керівники партії стали отримувати величезні зарплати, придбали розкішні особняки, власні автомобілі.

Наймогутніший з магнатів Густав Крупп, власник німецьких сталеливарних і машинобудівних заводів, звернув увагу на націонал-соціалістов на початку 1932 р., коли депресія і інфляція узяли за горло його раніше процвітаючу справу. Він направив своїх людей послухати звернення Гітлера до аристократичних зборів в Промисловому клубі Дюсельдорфа. Вони були в захваті від почутого і  доповіли про це Круппу. Останній відкрив фінансування нацистам. А його старший син Альфред навіть приєднався до загонів СС Гіммлера. 

Але перш ніж великий бізнес Німеччини вирішив ставити на Гітлера і підтримати його фінансами, йому висунули умову: ліквідувати антикапіталістичне крило в партії, яке представляли брати Штрассери. Вони були віддані соціалістичній ідеї, правда, з націоналістичним відтінком. Вони виступали за радикальні антикапиталістичні реформи, прагнули до німецького соціалізму і шукали опори серед революційних і незалежні соціалістів. У партії розвернулася боротьба між буржуазним націоналізмом, орієнтованим на німецькі монополії і армію, націоналізмом, який відстоював Гітлер з соратниками, і націоналістичним соціалізмом, який представляли прибічники націоналізації промислових корпорацій і державного володіння землею. За Гітлером стояли партійні організації півдня Німеччини, за Штрассерами — півночі. У цій боротьбі Гітлер здолав соціалістичну течію в НСДАП і на початок 1927 р. встановив над партією повний контроль.

Штрассерів вимели з партії. А в червні 1934 р., в «ніч довгих ножів», за наказом Гітлера Грегорі Штрассер разом зі своїми соратниками був знищений СД — службою безпеки нацистської партії. Його брат Отто на той час вже втік з Німеччини.

Німецький капітал бачив в Гітлері не лише фігуру, здатну зупинити інфляцію, депресію, наростання революційного бродіння в суспільстві, але і лідера нації, готового забезпечити ідейну єдність усіх шарів суспільства і експансію Німеччини у світі. І в цих спрямуваннях німецькі ведучі концерни йшли поруч з німецькими генералами.

Незважаючи на свої ясні наміри націоналізувати і обмежити повноваження міжнародного бізнесу і фінансів, у Гітлера не було проблем в отриманні коштів від корпоративних спонсорів, що вважали націонал-соціалізм довгожданою альтернативою комунізму.

По суті, саме багаті бізнесмени західних індустріальних і банківських кругів забезпечили успіх Гітлера. Після того, як Гітлер програв народні вибори старому ветеранові війни маршалу  Гінденбургу в 1932 р., тридцять дев’ять ділових лідерів з відомими іменами (Крупп, Сіменс, Тіссен, Бош та ін.) підписали клопотання до Гінденбурга, переконуючи того в необхідності призначити Гітлера канцлером Німеччини.

Ця угода привела Гітлера в уряд 4 січня 1933 р. На таємній зустрічі  були присутні Джон Форстер і Ален Даллес з нью-йоркської юридичної фірми «Салліван і Кромвель», що представляли банк Шредера. Наступного року, коли Розенберг представив Гітлера в Англії, він зустрівся там з представником банку Шредера в Лондоні. Упродовж Другої світової війни у банку Шредера були свої фінансові агенти, що представляють інтереси Німеччині в Англії і США.

Курт фон Шредер, впливовий глава банківського дому «Штейн інд. кампані» в Кельні тривалий час надавав фінансову підтримку нацистам в надії, що вони протидіятимуть поширенню комунізму. Гітлер дав слово фон Шредеру, що «націонал-соціалізм не пов’язаний ні з якими безглуздими экономічними експериментами». Іншими словами, він тільки на словах нападав на банківську справу.

Після таких гарантій Гітлера і благословення Шредера  уже хворий президент Гінденбург 30 січня 1933 р. призначив Гітлера канцлером Німеччини. Після пожежі Рейхстагу був прийнятий надзвичайний декрет, який надав Гітлеру диктаторську владу.

Армія і вищі посадовці виявляли стурбованість посиленням влади Гітлера, особливо наявністю трьох мільйонів  штурмовиків СА. Армія запропонувала угоду: якщо СА будуть ліквідовані, військові гарантують лояльність Гітлеру. Гітлер погодився і 30 червня 1934 р. звинуватив Рома у змові і знищив його.

2 серпня 1934 р. Гітлер об’єднав посади президента і канцлера.

Коли в його твердій руці виявилися уряд і армія, Гітлер зрозумів, що настав час співпраці з міжнародними банкірами і промисловцями. Це було легке завдання.

У 1930-х роках багато хто в Англії і Америці лояльно сприймав нацистську ідеологію. У 1934 р. агентами Моргана і Дюпона була навіть зроблена невдала спроба створення фашистської диктатури в США!

Автомобільний магнат Генрі Форд став для Гітлера провідником у сфері антисемітизму. Під впливом відомої книги Форда про єврейську змову Гітлер працював над своєю книгою «Майн кампф», він навіть копіював уривки з книги Форда.

Гітлер обожнював Форда, який виділяв для нацистів значні суми грошей. У 1938 р. він став першим американцем, що отримав вище нацистське визнання  «Великий хрест вищого ордену німецького орла».

Як і Гітлер, Форд спочатку підозрював міжнародних фінансистів в змові проти людства. Спочатку він говорив тільки про «впливових осіб». Пізніше звинуватив усіх євреїв. Форд намагався зупинити Першу світову, але зрозумів, що цього не хочуть найпотужніші світові банкіри. 

Гітлер також спочатку словесно нападав на міжнародних банкірів, особливо на Ротшильдів. У своїх виступах на початку 1920-х років Гітлер вихваляв німецьких промисловців, звинувачуючи Ротшильдів у жадобі, фінансуванні воєн і революцій, у фінансовому поневоленні народів через лихварство і позики.

Попри ці атаки, нацистська влада Німеччини продовжувала знаходити під­тримку в Англії, навіть з боку англійського банку, контрольованого Ротшильдами! Фінансова доля Німеччини була вирішена у 1924 р. в Лондоні в ході зустрічі Шахта (уповноваженого Рейху з фінансів), з Норманном (керівником англійського банку). Свою зустріч Шахт почав з відвертої розмови про важку фінансову ситуацію в Німеччині. Він запропонував відкрити німецький кредитний банк, другий після Рейхсбанку, але з випуском банкнотів у фунтах стерлінгах. Шахт попросив Норманна забезпечити для цього банку половину капіталу і поінформував про грандіозні перспективи. Норманн схвалив позику під виключно низький відсоток — 5 %!

Міжнародні банківські зв’язки головного німецького банкіра Макса Варбурга і його брата Пауля Варбурга, що брав участь в створенні Федеральної резервної системи США, дозволили їм стати директорами «Інтересен гемайншафт фарбен»  гігантськоі хімічної фірми.

Корпорація «Стандарт ойл» з Нью-Джерсі до війни була партнером картеля «І. Г. фарбен». А після війни двадцять  представників «І. Г. фарбен» з’явилися перед судом в Нюрнберзі за злочини проти людства, включаючи будівництво і обслуговування концентраційних таборів, використання рабської робочої сили!

Американська філія «І. Г. фарбен» і американська «І. Г. кемікл корпорейшн» в ході війни були для нацистів надійним джерелом важливих розвідувальних відомостей. Відмічаючи цей факт, німецький міністр економіки доктор Макс Ілгнер писав: 
«Важлива інформація, яку ми безперервно отримуємо від «Кемікл корпорейшн», дуже потрібна для наших досліджень ситуації в США. З початку війни вона є важливим джерелом інформації для уряду, економічних і військових підрозділів».
Фінансування переозброєння Німеччини порушувало умови Версальского миру, але виявилося таким же вигідним, як і небезпечним для миру на планеті.

Американським прибічником Гітлера був і Джозеф Кеннеді, батько майбутнього президента США. Директор ФБР Е.Гувер повідомляв 3 травня 1941 р. президента Рузвельта про те, що «Джозеф Кеннеді... в недавньому минулому мав зустріч з нацистським керівником Люфтваффе Г.Герінгом у Віші (Франція). Після цієї зустрічі Кеннеді і Сміт пожертвували значну суму грошей на користь Німеччини. Їх обох охарактеризували як людей, які дуже сильно налаштовані проти Великобританії».

Підтримка Гітлера сприяла розквіту Англії. Дослідник Говард Кац писав:
«Весною 1934 р. група фінансистів зібралася у Монтегю Норманна. Гітлер розчарував своїх критиків. Його режим був не «тимчасовим кошмаром, а системою з хорошим майбутнім, і Норманн порадив директорам враховувати Гітлера у своїх планах. Заперечень не послідувало, було вирішено надати Гітлеру таємну допомогу від лондонського фінансового відділення, в той же час Норманну вдалося зробити істотний тиск на уряд, щоб змусити його відмовитися від профранцузької політики на користь більш обіцяючої пронімецької орієнтації. Значна фінансова допомога була також надана сером Генрі Детердінгом (голова компанії «Датч шелл ойл», що знаходилася в Лондоні). Цей крок був продиктований надіями на те, що Гітлер виклав в книзі «Майн кампф», а саме про своє прагнення поневолити СРСР. Така перспектива давала надію відновити активи Детердінга в Баку, Грозному і Майкопі, де були багаті родовища нафти».
Чому ці впливові бізнесмени, що мають фінансові зв’язки з імперією Ротшильдів, підтримували антисемітськи налаштованого Гітлера?

Усвідомлюючи величезну владу і вплив Ротшильдів на європейські уряди, цілком можливо, що Гітлер підтримував контакти з цим сімейством, — писав американський дослідник Ральф Епперсон. — Це, зокрема, пояснювало велику підтримку, яку він отримував від міжнародного банківського братерства, тісно пов’язаного з сімейством Ротшильдів, коли піднімався на вершини влади». Звідси стає зрозумілим, чому Гітлер і його послідовники неонацисти приховують зв’язок з Ротшильдами.

Може здатися, що, маючи таке багатство і владу, Ротшильди все ж постраждали під час правління Гітлера. Нова енциклопедія «Британіка» тактовно заявляє: 
«Ротшильди, особливо віден­ські і паризькі, протягом нацистського періоду зберігали щось на зразок сімейної єдності, так необхідної для можливих великих невдач».
Єдиним виключенням, можливо, був Роберт Ротшильд, який в період Другої світової війни відмовився продавати свої французькі холдинги Альфреду Круппу. Розсерджений Крупп відправив Ротшильда до концтабору Аушвіц, де той був страчений. Цей інцидент, разом з використанням рабської праці, привів онука Круппа на Нюрнбергський процес.

Після захоплення Польщі Чехії, Франції, Бельгії, Голландії, Данії рівновага сил в Європі небезпечно змінилася, і міжнародні банкіри, мабуть, почали наново переосмислювати свої дії з подальшої підтримки Адольфа Гітлера.



Немає коментарів:

Дописати коментар