Вінниця: злочини без кари

Попередні зауваги

Поява цієї книжки завершує довгорічні зусилля багатьох людей, що берегли пам'ять, свідчення і документи про большевицькі вбивства у Вінниці 1937-1938 років та розкриття масових братських могил під час німецької окупації 1943 р.

Перші матеріяли книжки вийшли англійською мовою 1989 року в США*.

У цьому збірнику поміщено переважно ті публікації, що з'явилися в пресі української діяспори, а також публікації з чужомовних джерел про згадані події.

Міф Голокосту халтурно зляпаний швидкоруч

Крематорій в Освенцімі

10 листопада 1975 року ХХХ сесія Генеральної Асамблеї ООН ухвалила резолюцію 3379, яка визначила сіонізм як «форму расизму та расової дискримінації». Проте 16 грудня 1991 року це визначення було скасоване. Ця подія разом з міфом про Голокост зробила позиції сіоністів недоторканними для будь-якої критики. Кожен, хто наважується хоч щось висловити проти заяв чи дій євреїв вважається злочинцем, фашистом і те де.

Під міфом про Голокост я розумію брехню про нібито 6 млн. замордованих євреїв у часи ІІ Світової війни. Але підрахунки чисельності довоєнних популяцій євреїв в Європі співставлені з кількістю з кількістю єврейських біженців з Європи спростовують цю цифру. Крім того, разом з євреями до жертв Голокосту зараховують також циган, гомосексуалістів, масонів, соціалістів, психічно хворих та інших «неповноцінних», знищуваних у концтаборах. Крім того не існує жодного списку знищених людей, відповідно, цифра 6 млн. взята зі стелі. Не враховуються у т. зв. офіційній статистиці також євреї, які при еміграції змінили ім’я та національність. Їх вважають жертвами Голокосту, хоча вони зараз (і їх нащадки) живуть у різних країнах світу. Стверджується також, що ЛИШЕ в Освенцімі жертвами Голокосту стали 4 млн. євреїв.

Українські націоналісти і Голокост

Для українців двадцяте століття увійде в історію, як найбільш динамічний, виповнений надією та в рівній мірі пригнічуючий період в історії. Чотири рази у двадцятому столітті український народ проголошував свою незалежність¹ і три рази страчено її. Двадцяте століття стало свідком найбільшого відродження України, а також і її найбільшої трагедії².  Жодна інша нація не страждала більше, і жодна не зазнала більше жертв. У 1926 році було 31 мільйон українців в СРСР ³ з додатково 5-6 млн. в Західній Україні. У 2001 році, сімдесят п'ять років по тому, було 37,5 млн. українців по всій Україні⁴, по суті ж, скільки і в 1926 році. Обидві світові війни велися в значній мірі на українській території. Українці завжди складали найбільшу кількість політичних ув'язнених з числа всіх національностей в СCСР. ⁵

Двадцяте століття також було свідком численних ідеологічних схильностей серед українців - соціалізм, радикалізм, націоналізм і т.д.  До Першої світової війни і в період між двома світовими війнами розпочалось українське національне відродження, особливо в Західній Україні, в результаті відносно терпимого австро-угорського правління, і навіть, спочатку, під новою владою Польщі. Однак, коли польські окупанти виявилися менш прийнятними для українського відродження, елементи українського націоналізму стали реакційними і революційними, поставши українську незалежність як єдину життєздатню альтернативу іноземному пануванню. Деякі з найбільш помітних утворень, що проявляли націоналістичну ідеологію, це українська скавтська молодеча організація Пласт,⁶ лже-військове формування з відповідною назвою Уукраїнська військова організація (УВО)⁷ і Організація українських націоналістів (ОУН)⁸ Під час Другої Світової Війни ОУН сформувала національну бойову силу - Українську повстанську армію (УПА)⁹ Два з найбільш відомих членів Пласт, УВО і ОУН були Степан Бандера¹⁰ і Роман Шухевич.¹¹ Шухевич опісля  став серцем і душею УПА.