У Луцьку знайшли залишки понад сотні жертв НКВС

У Луцьку краєзнавці знайшли останки понад 100 жертв комуністичного режиму – в’язнів луцької тюрми, розстріляних НКВС на початку німецько-радянської війни, 23 червня 1941 року.

Уже багато років поспіль цього дня у Луцьку – День скорботи. Загалом, за орієнтовними оцінками, тоді було вбито близько двох тисяч людей.

Краєзнавці шукали поховання на території луцької тюрми не один рік. Де саме вони розташовані, напевне ніхто не знав: з поверненням радянської влади на Волинь про це боялися говорити, а братські могили, облаштовані біля тюрми за німців, енкаведисти зрівняли із землею і заасфальтувати.

У 1996-му, неподалік одного з поховань, встановили меморіальні дошки.

Україна: реальні та міфологічні воєнні втрати

Битва за Київ (постановочне фото)

У березні 1946 року Сталін офіційно заявив: Радянський Союз у війні з Німеччиною та її союзниками втратив 7 млн своїх громадян. Проте вже тоді частина як офіцерського та генеральського складу Радянської армії, так і цивільної інтелігенції сумнівалася в цій цифрі. Бо перед їхніми очима стояли зовсім інші картини, ніж описувані офіційною пропагандою. Публічно сумніви ніхто зі зрозумілих причин не висловлював (і не мав де висловити), але у середовищі надійних людей називалися зовсім інші цифри.

У щоденнику Олександра Довженка є красномовний запис від 6 вересня 1945 року: «Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю… Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише в 1950 році. Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання… І жодна людина ще не сказала мені про сей історичний жах з плачем чи бодай би з сумом. Ні. Або мовчать, замовчують, або байдужі, або якось всміхаються між іншим, щоб не подумав часом хто, що їм жалко, бо се було б "політично шкідливим"». Ті люди, про яких веде мову Довженко, – то високопоставлені номенклатурники включно з Микитою Хрущовим.

«Міф 22 червня»: український погляд

The liberators of the Western Ukraine. Lvov. 1939. M.Redkin

Дивно, але факт: досі в Україні є політики й журналісти, які вважають, наче для українців Друга світова війна почалася чи то 17 вересня 1939-го, коли Червона армія вирушила у «визвольний похід» на Галичину і Волинь, чи то 22 червня 1941-го, коли «Киев бомбили, нам объявили, что началася война». Ну, а те, що певне число громадян України, попри все, продовжує вірити офіційній російській історичній міфології, ні для кого не таємниця. А ця міфологія стверджує, що СРСР був у 1930-ті роки миролюбною державою, він змушений був задля посилення своєї обороноздатності до необхідного мінімуму та виграшу часу підписати Пакт Молотова-Ріббентропа, але так і не встиг належним чином підготуватися до війни і став 22 червня 1941 року жертвою неспровокованого нападу з боку Німеччини і її союзників.

А як було насправді?