Культ Голокосту

Обкладинка книги
Нормана Фінкельштейна
"Індустрія Голокосту"

Культ Голокосту - явище всілякого насадження пам'яті про Голокост, пропаганди, меморіалізації Голокосту тощо.

Єврей Ісраель Шамір у статті "Кривавий Великдень» д-ра Тоафа" пише що культ Голокосту – просто черговий спосіб сказати, що євреї завжди невинно страждають, а гої завжди винні. Якщо ви відкриєте довоєнні єврейські або юдофільські тексти, то побачите, що місце, яке тепер відведено під Голокост, і раніше не було порожнім. Його просто заповнювали інші сюжети: погроми в Росії, справа Дрейфуса, інквізиція, вигнання з Іспанії, руйнування Храму та, значною мірою, «криваві наклепи».

У  статті "Чому популярний культ Голокосту" Ісраель Шамір зазначає що "догмат єврейського Голокосту виник через багато років після закінчення 2-ї світової та після виходу в інший світ безпосередніх свідків тих подій – на початку сімдесятих; до цього саме слово «Голокост» стосувалося лише варварських бомбардувань союзниками Дрездена і японської Хіросіми, а масової загибелі євреїв в індустріальних масштабах не чули навіть історики війни". А потім шукає відповідь на питання: «Чому культ Голокосту з його храмами у вигляді музеїв Голокосту, що вискочили як гриби після дощу по всьому світу від Небраски до Фіджі, став таким популярним?»

Перша відповідь - найочевидніша, пише Ісраель Шамір. Це вигідно шахраюватим євреям, дозволяє їм примножувати багатство і відводити від себе заздрість і ненависть ошуканих бідняків. В Україні та Росії єврейські олігархи користуються цим громовідводом, коли їх звинувачують у крадіжці народного надбання.

Друга відповідь - це вигідно Ізраїлю. Адже Голокост виправдовує будь які злочини Ізраїлю і забезпечує імунітет проти критики.

Третя відповідь – це золота жила для єврейських організацій, які представляють інтереси жертв Голокосту. Мільярди доларів як компенсації викачують із Німеччини, Швейцарії, Польщі, Естонії та інших країн. Левова частка «бариша» осідає в руках функціонерів і лише крихітки доходять за прямою адресою – конкретним людям. Цей механізм збагачення на Голокості наочно продемонстрований у книзі Нормана Фінкельштейна (The holocaust industry).

Шамір стверджує, що культ Голокосту припускає безліч інтерпретацій, за однією з яких він пародує християнське вчення. Спокутна Жертва - це євреї, Голгофа - Освенцім, держава Ізраїль - Нове Воскресіння. Таким чином, як Новий Завіт скасував Старий, так і Освенцім скасовує Християнство. Ворогам Християнства (євреям та неєвреям), отже, вигідний догмат Голокосту.

Він зазначає, що "для захисту цього догмату, а по суті - культу Голокосту, до кримінальних законів деяких країн, введені статті про злочини ненависті - hate crime".

В статті "Голокост як вдалий гешефт" Ісраель Шамір пише: "Унікальність Голокосту – це єврейський «моральний капітал», залізне алібі для Ізраїлю та підтвердження винятковості єврейського народу.

Ізраїльський публіцист Боас Еврон наголошує що "Ці посилання на Голокост є ні що інше, як офіційне пропагандистське втовкмачення, безперервне повторення певних ключових слів і створення хибного погляду на світ. Фактично, все це спрямоване не на те, щоб зрозуміти минуле, а на те, щоб маніпулювати сьогоденням". 

Ізраїльський письменник і публіцист Міхаель Дорфман в статті «Так, це бізнес, Голокост-бізнес!» констатує що "Голокост, або як в Ізраїлі його називають Шоа, - сьогодні, безсумнівно, один із найбільш розкручених і відомих єврейських брендів. Голокост – явище культове, і як і будь-який культ, він капіталізований і комерціалізований. Господарі, менеджери та власники акцій у цій галузі прагнуть отримання прибутку".

Ізраїльський громадський діяч Моше Лесхем (Moshe Leshem) в статті "Прокляття Балаама" (Balaam's Curse: How Israel Lost Its Way, and How It Can Find It Again) пояснює "Ізраїльські та американські євреї повністю єдині у думці, що пам'ять про Голокост є незамінною зброєю, яку потрібно безперервно спрямовувати проти їхнього спільного ворога. ... Тому єврейські організації та окремі особи постійно докладають усіх зусиль, щоб нагадувати про це світові. В Америці увічнення пам'яті про Голокост в даний час є заходом, на який витрачається 100 млн доларів на рік, частина з яких надходить із державних фондів".

Девід Ірвінг, британський історик, в інтерв'ю іспанській газеті «El Mundo» наголосив: "Голокост це лише слоган, продукт типу "Клінекс" або копіювальна машина "Ксерокс". Вони [євреї] перетворили Голокост на товарний продукт і зуміли зробити його прибутковим – торгують фільмами на цю тему, одержуючи мільйонні прибутки. До настання сімдесятих це була лише хмарка пилу на горизонті. Доказом цього є те, що подія не з'являється в жодній із біографій найбільших лідерів Другої Світової війни. Але, з того часу й надалі, це стало модним. Євреї перетворили це на бренд, користуючись технікою Геббельса. Вони вигадали слоган... і використовували його знову і знову, до нескінченності".

Єврей Норман Фінкельштейн в книзі "Індустрія Голокосту" зазначає що "Голокост фактично став індустрією" і що "Голокост – практично незамінна ідеологічна зброя. Завдяки його застосуванню одна з найсильніших військових держав світу, порушення прав людини в якій просто жахають, може розігрувати роль держави-жертви, і таким чином найбільш успішна етнічна група США набула статусу жертви. Ця роль, що викликає співчуття, приносить великі дивіденди, зокрема, забезпечує імунітет проти критики, якою б справедливою вона не була".

Тоні Джадт (Tony Judt) – єврей, директор Інституту Ремарка нью-йоркського університету, нарікає ""Шоа" часто експлуатується в Америці та Ізраїлі для того, щоб відвести та заборонити будь-яку критику Ізраїлю. Сьогодні Голокост європейських євреїв експлуатується, безсумнівно, втричі інтенсивніше. Він надає американським євреям специфічної ретроспективної індивідуальності жертви. Він дозволяє Ізраїлю козиряти перед стражданнями будь-яких інших націй і виправдовувати їхнє власне свавілля претензіями на унікальність і непорівнянність єврейської катастрофи, він використовується, всупереч двом першим твердженням, як універсальна метафора зла завжди, скрізь і всюди, його історії вчать школярів по всій Америці та Європі без будь-яких посилань на ситуацію чи причину. Це сучасне перетворення Голокосту на інструмент досягнення політичної переваги є етично ганебним і політично нерозсудливим". 

Американський історик Марк Вебер в статті "Голокост: потрібно вислухати обидві сторони" констатує:
- "Одна з головних причин такої довговічності історії про Голокост полягає в тому, що уряди великих держав також зацікавлені у його підтримці. Переможці у Другій світовій війні – США, СРСР та Великобританія – зацікавлені в тому, щоб переможений гітлерівський режим зображувався у найчорніших фарбах. Чим більше він виглядатиме втіленням зла і сатанізму, тим благороднішою і правішою виглядатиме справа союзників".

- "Кампанія у ЗМІ навколо Голокосту зображує євреїв абсолютно безневинними жертвами, а неєвреїв – морально ущербними та ненадійними людьми, які за певних обставин легко могли б стати нацистськими вбивцями. Таке спотворене зображення у своїх цілях покликане зміцнювати єврейську групову солідарність та самосвідомість. Головний урок історії про Голокост для євреїв полягає в тому, що неєвреям ніколи не можна повністю довіряти. Мовляв, якщо навіть такий культурний і освічений народ, як німці, міг повернути проти євреїв (такий хід думки), то, зрозуміло, жодної неєврейської нації ніколи не можна повністю довіряти. За ідеєю Голокост призначений виховувати в євреях зневагу до всього людства".

Російський письменник і публіцист єврей Михаіл Берг в книзі "The bad єврей" зазначає: "Зрозуміло, що Голокост та антисемітизм для Ізраїлю – вітер та вітрило. Або вогнище та димар. Або піхва (це ж треба яке огидне слово [рос. влагалище] в російській мові означає виток життя і насолоди) і сперма. А може, навіть Дух Святий та Євангеліє. Тому що не будь Голокосту та антисемітизму - не бачити євреям свого Ізраїлю, як своїх вух. І те, що вони на цій клавіатурі грають і вдень, і вночі, і в сліпу, і темну, це зрозуміло".

Роже Гароді в книзі "Засадничі міфи ізраїльської політики" робить висновок, шо "Голокост - це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю та США на Близькому Сході та в усьому світі".

Історик Томаш Габісь в статті "Релігія Голокосту" наголошує, шо "Голокост не подія минулого, а сакралізована збірка догм та міфів, яка набуває квазірелігійної структури, загалом виконує різні функції та використовується як політичний, моральний та ідеологічний інструмент".

Ізраїльський учений Гілад Ацмон (Gilad Atzmon) стверджує, шо "Ця нова релігія є досить послідовною для того, щоб визначити своїх “антихристів” (тих, хто заперечує Голокост) і досить сильною для того, щоб переслідувати їх (через закони про заперечення Голокосту та ксенофобські висловлювання).

Олег Платонов в книзі "Голокост: правда і обман" робить висновок, шо "Мета міфу про Голокост — представити справу таким чином, ніби саме єврейський народ постраждав більше за інших і тому решта народів має відчувати провину, каятися і відшкодовувати ті матеріальні збитки, які зазнали у війні євреї".

Німецький публіцист Міхаель Петер Вінклер (Michael Winkler) в статті "Діти Голокосту" пише "Священний Голокост вже давно перетворився на мету існування Німеччини. Без Голокосту, без його послідовного маркетингу держава Ізраїль ніколи не була б створена. За майже 65 років свого існування єврейська держава досі не звільнилася від Голокосту. Ізраїль так і не набув свого права на існування поза межами цього минулого. Вся єврейська міць, будь-які досягнення Ізраїлю - бліднуть і зневажаються євреями, коли порівнюються з Недоторканим Голокостом™. Між собою євреї говорять про "Шоа" (про катастрофу), але неєвреї, те що відбулося, і далі зобов'язані позначати терміном Голокост™".

Ахмед Рамі в книзі "Що таке Ізраїль?" наголошує, шо пропаганда Голокосту допомагає комуністам приховувати власні величезні злочини проти людства.

Російський публіцист єврейського походження Георгій Знаменський в статті "День сурка" зауважив: "Коли ось так навмисне, агресивно і насильно змушують увесь світ ридати з приводу жертв Голокосту, відкидаючи пам'ять про інших жертв фашизму, це лише збуджує ворожість до євреїв".

Доктор філософії, історик Фредерік Тобен запевняє, що "Поняття Голокосту зараз настільки всеосяжне, що під нього може бути підведено будь-яка можлива подія".–

Французький історик Серж Тіон наголосив: "Голокост – це машина для звинувачення всіх у світі".

Історик Юрген Граф заявив, що "віра в Голокост – це клей, який сьогодні утримує євреїв разом".