З традиційної точки зору Голокост був навмисним убивством близько 6 мільйонів євреїв нацистським режимом під час Другої світової війни. Гітлер мав намір знищити всіх євреїв, і багато з них загинули в спеціально збудованих газових камерах. Трупи спалювали в крематоріях, а попіл розвіювали. Деякі з найвідоміших таборів смерті – Треблінка, Собібор, Белжець – були повністю демонтовані й практично зникли, так само як і рештки жертв.
Ревізіоністи, однак, стверджують, що наміру вбивати євреїв ніколи не існувало – нацисти просто хотіли виселити їх із Німеччини. Вони вважають, що не було ніяких газових камер, і що кількість євреїв, які загинули під час війни з різних причин, становить менше 1 мільйона, можливо лише 500 тисяч чи близько того.
Традиціоналісти називають ревізіоністів “заперечувачами Голокосту”, мовляв, ревізіоністи заперечують, що Голокост мав місце. Але це твердження явно вводить в оману. Ревізіоністи визнають, що Гітлер хотів звільнити Німеччину від євреїв, і що він примусово депортував багатьох із них, конфіскував їхнє майно, та інтернував деяких у трудові табори. Вони також визнають, що Гітлер допускав загибель чималої частини євреїв у цьому процесі. Якщо бажаєте, ви, безумовно, можете вважати це “голокостом”. Ревізіоністи заперечують, однак, що 6 мільйонів загинули, і вони заперечують, що нацисти будували газові камери. Вони не заперечують, що у євреїв сталася трагедія і що багато тисяч із них загинули.
ДЕЯКІ СУМНІВНІ ФАКТИ
Отже, як звичайній людині почати перевірку цих тверджень, щоб зрозуміти, де правда? Почніть із цифри “6 мільйонів”. Наскільки правдоподібним є це число? Війна в Європі тривала приблизно 2000 днів (або 5 із половиною років: з вересня 1939 по квітень 1945 року). Якщо німці вбили 6 мільйонів євреїв, то вони мали щодня в середньому вбивати 3000 на день – щодня, 365 днів на рік, протягом п’яти з половиною років поспіль. І, безумовно, довелося б спалювати, закопувати чи іншим чином знищувати ті самі 3000 тіл щодня. Цей факт сам по собі здається малоймовірним, особливо враховуючи всі інші невідкладні завдання війни.
А хіба ці «6 мільйонів» не описані в сотнях книжок з історії? Саме число — так, але не деталі. Зважаючи на все, що нам нібито відомо про цю подію, можна було б очікувати, що існують чіткі й стислі дані про цю кількість, які показують, де й як 6 мільйонів померли. Такі експерти, як Рауль Гільберг, стверджують, що є три основні категорії умертвіння: табори (головним чином 6 головних «таборів смерті»), розстріли та гетто. У такому разі експерти мали б бути здатні показати нам, скільки євреїв було розстріляно, скільки загинуло в таборах і скільки в гетто — щоб ці числа склали загалом 6 мільйонів. Але вони не можуть цього зробити. Читачеві пропонується перевірити будь-яке ключове джерело, яке опублікувало цю інформацію, — таких даних там не існує. Можна знайти окремі цифри для кожного табору, для кожного гетто, але ніколи — у сукупності для 6 мільйонів. Це передбачає, що існують серйозні проблеми із загальною картиною.
Крім того, число «6 мільйонів» має історію, яка задовго передує Другій світовій війні. У великих газетах, таких як New York Times і The Times of London, ми знаходимо приблизно два десятки згадок цього числа протягом шести десятиліть, ще до того, як Гітлер узагалі прийшов до влади (у 1933 році). І вони трапляються ще два десятки разів до завершення війни — диво, якби це було правдою. Все це наводить на думку, що дана цифра була радше символічною, ніж фактичною.
КОНТЕКСТ
Ситуація в Німеччині, що передувала 1933 року, починаючи щонайменше з 1850-х, характеризувалася домінуванням єврейської меншини, яке було надто непропорційним їхній чисельності — 1–2 % населення Німеччини. Ця диспропорція була дуже помітною в пресі, індустрії розваг, наукових колах і кількох секторах бізнесу. Зважаючи на трагедію Першої світової війни та згубні воєнні репарації, зокрема, цілком зрозуміло, чому Гітлер та інші хотіли повністю випровадити євреїв із німецького суспільства. І справді, очевидно, що вони ніколи не бажали етнічних чисток. У першому листі Гітлера на цю тему в 1920 році прямо йдеться про цю потребу — вислати їх. Те ж саме присутнє в усіх його промовах у 1930-х роках і навіть у роки війни.
Гітлер, Ґеббельс та інші вживали такі слова, як Vernichtung і Ausrottung як евфемізми ліквідації чи викорінення. Але вони не тягнуть за собою вбивства. У пресі ці терміни завжди перекладають англійською як «extermination» або «destruction» у буквальному чи фізичному сенсі. Але преса робила це протягом десятиліть ще до Гітлера. Статті в New York Times, починаючи з 1870-х років, засуджують «extermination», «destruction» і навіть «holocaust» євреїв у різних країнах — справді вражає, наскільки популярною була ця тема. Знову ж таки, помітно, що будь-які дії проти євреїв зображуються в найпронизливіших виразах.
ГАЗОВІ КАМЕРИ
Історія отруєння газами рясніє проблемами. Нібито, нацисти заганяли до двох тисяч осіб у закриті приміщення — деякі підземні — і скидали на них гранули ціаніду. Але це нісенітниця, тому що (а) у приміщеннях взагалі не було ані вікон, ані вентиляції для виведення отруйного газу, (б) гранули будуть продовжувати випускати отруту протягом кількох годин, убиваючи будь-кого, хто увійде всередину, і (в) відсутній будь-який правдоподібний спосіб негайного видалення тіл.
Табір Дахау сьогодні має єдину газову камеру з двома металевими лотками для вкидання гранул із газом. Однак, на відстані всього у 20 метрів знаходяться п’ять кімнат дезінсекції (для одягу й постільної білизни), кожна з яких обладнана добре продуманим механізмом циркуляції газу ціаніду. Не має жодного сенсу використовувати смішний метод для вбивства людей, коли відповідний існував у тій самій будівлі.
Нібито, ціанідом убили тільки близько 1 мільйона євреїв, причому запевняють, що всіх — в Освенцімі. Крім того, понад 2 мільйони були отруєні «вихлопними газами від дизельних двигунів». Це не тільки ще менш здійсненно, ніж гранули з газом, але й практично неможливо за більш-менш раціональний час убити когось вихлопними газами дизельних двигунів. Деякі традиціоналісти тепер стверджують, що це були бензинові двигуни з більшим вмістом чадного газу. Але це все одно не розв’язує багатьох практичних проблем неефективності відведення вихлопних газів будь-якого двигуна в герметичне приміщення.
Убивство тисяч людей на день — одна проблема; утилізація тіл — інша. Як повністю ліквідувати труп? Звичайна відповідь: спалили в крематорії. Але всі крематорії були розроблені з окремою камерою для кожного тіла, і потрібно було приблизно годину, щоб спалити в ній один труп. У всьому Освенцимі було загалом близько 50 печей, за їхньою допомогою можливо було позбутися від 50×20 годин = 1000 тіл на день. І це в найбільшому з усіх таборів. Менші табори, такі як Треблінка, Собібор і Белжець, мали рівно нуль печей. Тому всі тіла, як нам розповідають, були спалені просто неба, на великих вогнищах. Але це видається технічно неможливим за потреби до 6 500 тіл на день.
Крім того, крематорії й відкриті вогнища створюють багато диму, який був би видимий і з землі, і з повітря. Те, що там відбувалося насправді, починаючи з 1944 р., видно на 10-и фотографіях повітряної розвідки Освенцима. Лише єдина фотографія з усіх показує всього одну таку, що димиться, трубу крематорію. Чотири фотографії показують невеликі вогнища, але лише в одному дуже маленькому закутку табору. Докази масового спалення разюче відсутні.
РОЗСТРІЛИ
Для боротьби в тилу з диверсантами та партизанами німці створили айнзацгрупи (оперативні групи). Чотири айнзацгрупи загальною чисельністю близько 3 тисяч осіб розділили між собою гігантський тил усього Східного фронту. Стверджується, що на території колишнього СРСР вони розстріляли від 1,5 до 3 мільйонів євреїв, а потім дуже швидко знищили всі сліди убивств. Це цілковито неймовірна з точки зору логістики кількість, адже в такому випадку їм довелося б щодня, без вихідних, збирати й розстрілювати з гвинтівок та автоматів кілька тисяч євреїв, повністю утилізовувати їхні тіла й знищувати сліди розстрілів – при цьому встигати успішно воювати на території від Балтійського до Чорного моря з десятками тисяч добре підготовлених радянських диверсантів і партизанів. Дотепер там не знайдено жодного масового поховання євреїв, а в місцях передбачуваних розстрілів не виявлено жодних матеріальних доказів – боєприпасів, останків тіл і слідів їх знищення.
ГЕТТО
Гетто – це закриті житлові зони в населених пунктах, де жили та працювали примусово переселені туди євреї. На підконтрольних німцям територіях було створено близько 1,5 тисяч гетто, у яких проживало понад мільйон євреїв. Гетто управлялися євреями, там існувала єврейська поліція, працювали крамниці, лікарні, підприємства. Можна було працювати на промислових і сільськогосподарських підприємствах поза гетто. Євреїв у гетто ніхто не знищував, однак через сильну скупченість, погане харчування й антисанітарію там часто спалахували різні епідемії, що забрали життя чималої кількості людей. У багатьох гетто була надзвичайно розвинута злочинність, особливо контрабанда. Якщо безробіття, антисанітарія та злочинність перевищували розумні межі, німці розформовували таке гетто й інтернували євреїв у трудові табори.
У Варшавському гетто владу захопили злочинці, які тероризували населення та вбивали членів адміністрації гетто. У ситуацію були змушені втрутитися німці. Під час зачистки гетто від злочинців останні чинили відчайдушний опір, підриваючи й підпалюючи будівлі. У результаті гетто було знищене, а його мешканці інтерновані в табори. Під час цієї поліцейської операції справді загинуло чимало євреїв – здебільшого членів злочинних угруповань – і це наймасовіший загальновідомий випадок загибелі людей у гетто.
ВИЖИЛІ?
А як бути з усіма свідками Голокосту? Цікаво, а про що, зрештою, свідчили жертви? Примусове інтернування в табори (правда), люди помирали в дорозі (правда), люди хворіли на тиф і вмирали в таборах (правда), трупи складали біля крематорію (правда), люди розлучалися з членами сім’ї й зникали (правда). І все це на тлі жахливої війни. Такі справжні факти змішувалися з чутками й дикими припущеннями – і раптом ми отримуємо історії про 2 000 євреїв у газовій камері в підвалі крематорію, «5 мільйонів померлих в Освенцимі» (New York Times), «6 мільйонів знищених» і т. д. Ці різноманітні питання мають досліджувати справжні дослідники Голокосту.
ЗАБОРОНИ Й ПЕРЕШКОДИ РЕВІЗІЇ ГОЛОКОСТУ
Голокост – це не лише ідеологія та релігія і не лише політичний і фінансовий інструмент. Голокост – це система відносин і понять, яка лежить в основі так званого «світового порядку», тому спростування голокосту здатне його зруйнувати. Цього найбільше бояться виховані на Голокості європейські політичні еліти – адже це загрожує їм втратою влади. Невинний, на перший погляд, перегляд деяких історичних фактів загрожує певним принципам, на яких будується ЄС (наприклад, «мультикультурності»), і може підтвердити воєнні злочини союзників, неправовий характер Нюрнберзького трибуналу, незаконність створення держави Ізраїль та триваючої окупації й грабунку Німеччини. І хоча ревізіонізм Голокосту в переважній більшості країн не заборонений, проте спеціалізовані єврейські організації-агенти та численні саянім різними шляхами намагаються не допустити там проведення об’єктивних історичних досліджень.
Томас Далтон, PhD
2012
