Чому була придумана історія Голокосту

Джон Уер

Чому була придумана історія Голокосту

Оригінал: John Wear. Why the Holocaust Story Was Invented

Резюме

Геноцид європейського єврейства національно-соціалістичною Німеччиною багато хто вважає найкраще задокументованою подією в історії людства. Було написано десятки тисяч книг, журналів та газетних статей та проведено численні кримінальні процеси для документального підтвердження масового знищення європейського єврейства. Злочини Німеччини проти євреїв вважаються настільки унікальним злом, що термін «Голокост» був винайдений для опису передбачуваного геноциду європейського єврейства. Мене запитували: «Чому була придумана історія Голокосту? Кому вигідна ця фальсифікація історії?» Ця стаття відповість на ці запитання.

Виправдання війни з Німеччиною

Друга світова війна була найкривавішою та найруйнівнішою війною в історії людства. Багато людей запитували, чи були необхідні всі смерті і руйнування, спричинені цією війною.

Так званий Голокост був використаний союзниками для демонізації Німеччини та доказів того, що їхні військові зусилля були необхідні для перемоги над такою злою нацією.

Зі звільненням Ордруфа, Бухенвальда і Дахау американською армією та звільненням Берген-Бельзена британськими військами, великі групи західних спостерігачів вперше зіткнулися з жахами німецьких таборів. Жахливі сцени великих скупчень трупів, і змучених і хворих ув'язнених, що вижили, були сфотографовані для потомства військами зв'язку армії США. До Німеччини прилетіли відомі журналісти та політики, щоб особисто побачити жахливі докази у таборах. Жахливі сцени у німецьких таборах були використані союзниками для виправдання своєї участі у війні. [1]

Єврейський історик Роберт Ян ван Пелт пише: [2]

Для союзників відкриття таборів стало остаточним виправданням їхніх військових зусиль. У 1940 році Черчілль проголосив, що перемога нацистів принесе «нові Темні віки, зроблені ще більш зловісними за допомогою збоченої науки». Визволення таборів довело, що Черчілль не перебільшував небезпеки. І хоча Освенцім був звільнений росіянами, англійці та американці почули багато історій про цей табір.

«ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ» 1937–1938 РР. ЯК ЗЛОЧИН КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

 “VINNYTSIA TRAGEDY” OF 1937–1938 AS A CRIME OF THE COMMUNIST TOTALITARIAN REGIME 

Пономаренко А.Б., к.і.н., доцент кафедри суспільно-політичних наук

Вінницький національний технічний університет

Витягнуті з могил трупи розстріляних українців

Стаття присвячена дослідженню «Вінницької трагедії» – масових розстрілів радянських громадян органами НКВС СРСР у м. Вінниці протягом кількох років перед початком Другої світової війни. Вивчення політичних репресій сталінського тоталітарного режиму в СРСР досі залишається важливим завданням для істориків. Значення досліджень такої тематики зростає в контексті формування національної пам’яті українського народу. Особливо актуальними такі дослідження стають у час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Визначено причини та специфіку застосування масового терору на території Вінницької області напередодні Другої світової війни. Охарактеризовано розкопки масових поховань у 1943 р. та результати розслідування «Вінницької трагедії» у період немецької окупації. Дана оцінка наслідків цього розслідування для учасників та свідків після відновлення радянської влади на Поділлі. Доведено, що факт масових розстрілів радянських громадян у Вінниці, відомий в українській історії як «Вінницька трагедія» 1937–1938 рр., є беззаперечним злочином комуністичного тоталітарного режиму. Зазначено, що масові політичні репресії справили значний негативний вплив на суспільну правосвідомість у радянський та пострадянський період. Історична оцінка політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму періоду правління Й. Сталіна в сучасній незалежній Україні та Російській Федерації кардинально відрізняються. Ставлення українців до свого минуло є одним з аргументів, що спростовує російський наратив про «один народ». Вказано, що об’єктом агресії в сучасній інформаційній війні є історична пам’ять народу. Перемогу в сучасних війнах забезпечує нав’язування агресором власної картини світу та власної системи цінностей. Тому збереження української національної ідентичності та історичної пам’яті народу залишається для України екзистенціально важливим завданням. Ключові слова: «Вінницька трагедія», політичні репресії, Вінниця, комуністичний тоталітарний режим, історична пам’ять.

Як змінювалася з часом кількість померлих в'язнів Аушвіца

Як оперували жертвами Аушвіца офіційні джерела:

• Dec. 31, 1945 French Research Dept. for Nuremberg War Crimes Tribunal 8,000,000
• April 20, 1978 Le Monde (One of Frances largest newspapers) 5,000,000
• Jan. 23, 1995 Die Welt (One of Germanys largest newspapers) 5,000,000
• April 20, 1989 Kogon, Der-SS-Staat (Expert on III Reich) 4,500,000
• Oct. 1, 1946 International Military Tribunal at Nuremberg document number 008-USSR 4,000,000
• Nov. 24, 1989 Chief Prosecutor Majorowsky, Wuppertal File No. (12 js 1037/89) 4,000,000
• July 26, 1990 Germany"s largest Jewish Weekly, "Allgemeine Jüdische Wochenzeitung" 4,000,000
• Dec. 08, 1993 ZDF, Germany"s second largest T.V. network 4,000,000
• Jan. 25, 1995 German paper "Wetzlaer Neue Zeitung" 4,000,000
• Oct. 1, 1946 International Military Tribunal at Nuremberg document number 3868-PS 3,000,000
• Jan. 1, 1995 German magazine "Damals" (Magazine about history) 3,000,000
• July 18, 1990 The Peninsula Times Tribune, San Fransisco (USA) 2,000,000
• July 25, 1990 German newspaper Hamburger Adendblatt 2,000,000
• Jan. 27, 1995 German newspaper "Die Welt" 2,000,000
• June 11, 1992 Germany"s largest Jewish Weekly, "Allgemeine Jüdische Wochenzeitung" 1,500,000
• Oct. 8, 1993 ZDF, Germany"s second largest T.V. network 1,500,000
• Jan. 23, 1995 German newspaper "Die Welt" 1,500,000
• Sept. 1, 1989 French newspaper "Le Monde" 1,433,000
• Feb. 2, 1995 Large German weekly magazine "Bunte" 1,400,000
• Jan. 22, 1995 German newspaper "Welt am Sonntag" 1,200,000
• Jan. 27, 1995 German newspaper "Die Welt" 1,100,000
• Dec. 21, 1994 Institute for Contempory History, Semi-official organ of the German State 1,000,000
• Dec. 31, 1989 Jean-Claude Pressac"s book "Auschwitz: Technique and Operation of the Gas Chamber" 928,000
• Sept. 27, 1993 German newspaper "Die Welt" 800,000
• Jan. 22, 1995 German newspaper "Welt am Sonntag" 750,000
• May 1, 1994 Focus newsmagazine. Over 2 million circulation 700,000
• Jan. 23, 1995 German newspaper "Die Welt" 700,000
• Jan. 31, 1994 Jean-Claude Pressac"s book "The Auschwitz Crematorium" 470,000
• Jan. 8, 1948 Allied censored post-war German News Reels (Wochenschau Nr. 137) 300,000
• Jan. 6, 1990 Frankfurter Rundschau 74,000
• May 31, 1995 Former Director of the Institute for Military History at Freiburg, Hoffmann in his book "Stalins war of Destruction" 74,000

Варто зауважити, що йдеться про померлих всіх національностей в системі таборів Аушвіц (їх було 45) серед яких євреїв була невелика частина. 

Один з міфів про УПА: ніби Нюрнберзький трибунал засудив українських націоналістів

Ані Степан Бандера, ані Роман Шухевич особисто, ані ОУН чи УПА як організації не були засуджені Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі

Цитата-міф:

Документально підтверджено, що тільки на території України від злочинів гітлерівців і їхніх посіпак загинуло 5,3 млн осіб. Участь у них "вояків" ОУН-УПА доведено, як і їхню співпрацю з нацистами… Саме тому, виходячи з принципів Нюрнберзького трибуналу, які визнані у всьому світі, Бандера і бандерівці є військовими злочинцями. Саме тому багато з них були засуджені судами після війни, а сам Бандера — знищений.
(Олександр Волеводз, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Московського державного інституту міжнародних відносин, 6 березня 2014 року)

Суть міфу

Бандеру особисто та ОУН і УПА в цілому засудив Нюрнберзький трибунал, а навіть якщо і не засудив — то все одно вони були воєнними злочинцями.

Усіх братів Степана Бандери убили

У сім’ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів: Степан, Олександр, Василь, Богдан, та троє сестер: Марта-Марія, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху і за це отримали покарання – хлопців убили, а дівчат заслали в радянські табори.

Замордовані у німецькому концтаборі

Олександр Бандера вчився у Стрийській гімназії та Львівській політехніці. Потім за завданням ОУН вступив до Римської вищої школи, отримав учений ступінь доктора політично-економічних наук. 

Олександр БАНДЕРА

З початком німецької окупації Олександр повернувся до Львова. Тут його німці майже одразу заарештували і відправили у Краківську тюрму, а 22 липня 1942-го етапували до концтабору в Аушвіц (польською Освєнцім). Там брата Степана Бандери закатували поляки. Про це залишив спогади колишній ув’язнений Борис Вітошинський: «Так звані «політичні в’язні» наказали скинути черевики та ногами місити цемент з вапном... Під час того, як він виконував цю роботу, його били… Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити напитися води з бочки. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в ту бочку. Майже неживого витягнули по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти... Наступного дня Олександр Бандера не вийшов на роботу». Він помер за кілька днів у віці 31 року, тіло спалили в крематорії. Треба сказати, що своєю смертю він врятував тисячі українців. Його вдова, італійка Марія Доміні, доводилася родичкою зятю самого Беніто Муссоліні. Довідавшись про мученицьку смерть чоловіка, добилася, аби італійський уряд надіслав запит у Берлін. Там змусили адміністрацію концтабору розмістити українців окремо від поляків.

Фронт пригнічення: бомбардування німецьких міст під час Другої світової

Ми бачили жахливі речі: обгорілі дорослі зменшилися до розмірів маленьких дітей, залишки рук і ніг, мертві люди, спалені заживо цілі сім'ї, люди бігали в різні боки, згорілі вагони заповнені цивільними біженцями, мертві рятувальники і солдати, багато з людей кликали і шукали своїх дітей та сім'ї, і всюди вогонь, вогонь, і весь час гарячий вітер вогняної бурі повертав людей назад в палаючі будинки, з яких вони намагалися втекти. Я не можу забути ці жахливі подробиці. Я ніколи не зможу їх забути.

1943 рік став часом збільшення інтенсивності повітряних рейдів на міста Німеччини. І якщо протягом 1940-1942 років основними цілями англо-американських повітряних сил були в основному промислові об'єкти (нафтопереробні, металургійні, авіаційні заводи), транспортні магістралі, залізничні сполучення, системи інфраструктури, то, починаючи з 1943 року, в рамках тільки-но створеного плану, який отримав назву "Пойнтбленк" основні авіаційні удари мають бути скеровані саме на винищення жителів міст та нейтралізації ВПС Німеччини.

Звісно, для таких масштабних операцій необхідно було мати відповідну авіацію, здатну долати великі відстані. І саме такі літаки були у Королівських ВПС. На початок 1943 року для проведення дальніх рейдів у союзників було до 800 важких стратегічних бомбардувальників, більше 100 літаків розгорнули також і ВПС США.

Варто звернути увагу на той факт, що літаки таких типів кардинально відрізнялися від літаків початкового етапу війни 1939-1941 років. Бомбове навантаження на кожен літак зросло спочатку з однієї тони до більш ніж двох тон, а потім – до 3,5 (на відміну від 200-500 кг у літаків 1939-41 років).

Вони оснащувалися більш потужними авіаційними двигунами, за рахунок яких такий літак міг долати відстань від 2000-5000 км (при одній заправці) мали більшу стійкість від ПВО і керувалися більш досвідченими пілотами.

Ще до початку Другої світової війни було зрозуміло, що повітряні бомбардування мирних жителів і невійськових цілей протизаконні. Про це йшлося ще в Гаазькій конвенції про закони і звичаї сухопутної війни, підписаної у 1907 році. До цього слід додати відомий документ "Правила війни", розроблений учасниками Вашингтонської конференції щодо обмеження озброєнь у 1922 році.

У ньому йшлося: "Повітряні бомбардування з метою тероризування цивільного населення або руйнування та пошкодження приватної власності не військового характеру або ж заподіяння шкоди особам, які не беруть участі у військових діях, забороняються" (стаття 22, частина II). Але Маршал та голова Королівських ВВС сер Артур Харріс вирішив, що може ставити під сумнів або ж взагалі нехтувати пунктами, викладені в документації про "Правила війни".

Маючи зовсім недоброчесну репутацію ще в 20-і роки, командуючи британською авіацією в Пакистані, а потім в Іраку, він віддавав накази про бомбардування непокірних сіл запальними бомбами. І знову той самий Харріс розробив та реалізував новий, більш ефективний план бомбардування.

ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р. НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «ВІННИЦЬКІ ВІСТІ»

Вінницька трагедія, безперечно, є однією з забутих трагедій в українському суспільстві і в українській історії. Одними з перших інформаційних джерел про ексгумацію тіл «ворогів народу» у Вінниці, була періодична українська окупаційна преса, вона відігравала найважливішу роль в інформуванні українського населення про хроніку розкопок, а також для інтенсивної пропагандистської кампанії, спрямованої на формування негативного образу комуністичного режиму та «справжнього обличчя більшовизму». Концепція таких публікацій у газетах будувалася на висвітленні повноцінного, авторитетного розслідування злочину радянської системи проти українського народу з пропагандистською метою. Вінницька трагедія стала яскравим прикладом цієї кампанії, її здебільшого мусили висвітлювати україномовні періодичні видання. Газети періоду окупації є одним з основних джерел зі специфіки пропагандистської політики окупаційної влади нацистської Німеччини на території України.

У зв’язку з наявністю в пресі компрометуючого матеріалу з пропагандистським складником, здатного похитнути міжнародний авторитет СРСР, довгий час ставлення до окупаційної преси було зневажливим, а в радянський період подібні видання були заборонені. Дотепер, процес вивчення окупаційної української періодики, як джерела суттєво відстав. Для багатьох дослідників преса служить лише допоміжним матеріалом.

«ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ» – ЗАБУТИЙ КАТИНЬ

Під час Другої світової війни ряд назв місць масових вбивств людей набули особливого значення. Вони стали символами тоталітарних режимів, їхньої політики та військового протистояння. Логічним завершенням війни стало засудження та покарання на Нюрнберзькому процесі, нацистського режиму як злочинного, злочини ж більшовиків було безжально забуто Результатом такої історичної несправедливості стало те, що за весь час існування радянського режиму події, які дискредитували СРСР в період Другої світової війни були табу і розцінювалися як шкідливі, через це вони зникли з історичної пам’яті на пів століття. Радянська історична наука висвітлила своє бачення правди про війну і в результаті вона довгий час була «істиною». Саме з цієї причини сьогодні деякі епохальні події Другої світової війни є спотвореними цензурою або просто забутими. Вплив радянської цензури на історичну науку відчувається і сьогодні. Значна частина суспільства досі сприймає СРСР як беззаперечного переможця у війні, який автоматично звільняється від будь-якої відповідальності, а суперечити цьому може, нібито, лише неосвічена, аморальна і непристойна людина.

На пострадянському просторі, а зокрема і в Україні притаманний феноменальний досвід «безпам’ятства». У зв’язку з поширенням традиції забуття історичної пам’яті Вінницька трагедія тут не є виключенням, а скоріше закономірністю. Антін Драган називав це «Забутий Голокост»[17]. Для такого успішного результату зі знищення історичної пам’яті була проведена колосальна робота у всіх напрямках. Приклад радянської політики національної пам’яті наводив шведсько-американський історик Пер Андерс Рудлінг, який вважає, що основною причиною, за якою з безлічі знищених під час війни білоруських сіл радянський уряд приділив особливу увагу меморіалізації саме Хатині, – це співзвуччя цього села з назвою урочища Катинь, яке була місцем розстрілу польських військовополонених співробітниками НКВС, факт якого СРСР заперечував до 1990 р. [10, с. 158-159] Такої ж думки дотримується і В. Суворов у статті «Катынь или Хатынь?» [12].

Культ Голокосту

Обкладинка книги
Нормана Фінкельштейна
"Індустрія Голокосту"

Культ Голокосту - явище всілякого насадження пам'яті про Голокост, пропаганди, меморіалізації Голокосту тощо.

Єврей Ісраель Шамір у статті "Кривавий Великдень» д-ра Тоафа" пише що культ Голокосту – просто черговий спосіб сказати, що євреї завжди невинно страждають, а гої завжди винні. Якщо ви відкриєте довоєнні єврейські або юдофільські тексти, то побачите, що місце, яке тепер відведено під Голокост, і раніше не було порожнім. Його просто заповнювали інші сюжети: погроми в Росії, справа Дрейфуса, інквізиція, вигнання з Іспанії, руйнування Храму та, значною мірою, «криваві наклепи».

У  статті "Чому популярний культ Голокосту" Ісраель Шамір зазначає що "догмат єврейського Голокосту виник через багато років після закінчення 2-ї світової та після виходу в інший світ безпосередніх свідків тих подій – на початку сімдесятих; до цього саме слово «Голокост» стосувалося лише варварських бомбардувань союзниками Дрездена і японської Хіросіми, а масової загибелі євреїв в індустріальних масштабах не чули навіть історики війни". А потім шукає відповідь на питання: «Чому культ Голокосту з його храмами у вигляді музеїв Голокосту, що вискочили як гриби після дощу по всьому світу від Небраски до Фіджі, став таким популярним?»

День пам'яті жертв політичних репресій: вінницький історик про масове знищення мирного населення

Про основні періоди державного терору в СРСР на Вінниччині. 

Сьогодні, у третю неділі травня, в Україні відзначають День пам'яті жертв політичних репресій. Про основні періоди державного терору в СРСР на Вінниччині Суспільному розповів історик Роман Подкур.

За його словами, основна проблема, яка актуальна як, для радянського, так і для сучасного режиму Росії – це денаціоналізація українців.

"Вони тоді робили усі репресії заради того, щоб створити радянську людину і денаціоналізувати українців. І зараз відбувається теж саме. "Українці повинні зникнути" – це основний лозунг пропагандистів РФ. Задумайтеся, за весь період існування радянського режиму, був який завгодно націоналізм: грузинський, український, польський, грецький... Російського не було. Жодна людина не засуджена за російський націоналізм за всю радянську історію", – говорить Роман Подкур.

За його словами, політичні репресії на теренах Поділля відбувалися у декілька етапів. Розповімо про основні із них.