Ревізіонізм “голокосту” за три хвилини

З традиційної точки зору Голокост був навмисним убивством близько 6 мільйонів євреїв нацистським режимом під час Другої світової війни. Гітлер мав намір знищити всіх євреїв, і багато з них загинули в спеціально збудованих газових камерах. Трупи спалювали в крематоріях, а попіл розвіювали. Деякі з найвідоміших таборів смерті – Треблінка, Собібор, Белжець – були повністю демонтовані й практично зникли, так само як і рештки жертв.

Ревізіоністи, однак, стверджують, що наміру вбивати євреїв ніколи не існувало – нацисти просто хотіли виселити їх із Німеччини. Вони вважають, що не було ніяких газових камер, і що кількість євреїв, які загинули під час війни з різних причин, становить менше 1 мільйона, можливо лише 500 тисяч чи близько того.

Традиціоналісти називають ревізіоністів “заперечувачами Голокосту”, мовляв, ревізіоністи заперечують, що Голокост мав місце. Але це твердження явно вводить в оману. Ревізіоністи визнають, що Гітлер хотів звільнити Німеччину від євреїв, і що він примусово депортував багатьох із них, конфіскував їхнє майно, та інтернував деяких у трудові табори. Вони також визнають, що Гітлер допускав загибель чималої частини євреїв у цьому процесі. Якщо бажаєте, ви, безумовно, можете вважати це “голокостом”. Ревізіоністи заперечують, однак, що 6 мільйонів загинули, і вони заперечують, що нацисти будували газові камери. Вони не заперечують, що у євреїв сталася трагедія і що багато тисяч із них загинули.

Постановочні фото "звільненого Освенцима"

Сьогодні святкують "день визволення Освенцима".

Хіба не цікаво дізнатися як "в результаті багатоденних танкових боїв" його визволяли? Виявляється ніяких боїв там не було, і на момент появи в тому районі радянських військ табір був пустий, за виключенням табірної лікарні, де залишилися пацієнти які не могли пересуватися.

Всі інші - і остарбайтери, і ув'язнені, і військовополонені разом з персоналом табору втекли від радянських військ на захід. Справа в тому що РККА окупуючи Польщу чинила там страшні воєнні злочини, мародерство, вбивства і гвалтування, але це окрема велика тема.

В табір зайшла лише команда воєнних пропагандистів і почала робити постановочні фото (всі радянські фото часів 2СВ постановочні і мають пропагандистський характер). Ці три "освенцимських" фото сьогодні використовують найчастіше.

На 1-му фото ми бачимо як солдати взводу охорони пропагандистів з цікавістю розглядають пацієнтів лікарні Освенцима біля входу до реабілітаційного корпусу (блок №19) лікувального комплексу (блоки 19-21 та 28). На табличці напис: «Лікарняний корпус для в'язнів. Блок із полегшеним режимом. Вхід суворо заборонено». На обличчях пацієнтів немає радості.

Відозва Адольфа Гітлера до німецького народу у зв'язку з початком війни проти Радянської Росії

22 червня 1941 року [1]

Німецький народе! Націонал-соціалісти!

Обтяжений важкими турботами, я був приречений на багатомісячне мовчання. Але тепер настав час, коли я, нарешті, можу говорити відверто.

Коли 3 вересня 1939 року Англія оголосила війну Німецькому Рейху, знову повторилася британська спроба зірвати будь-який початок консолідації і разом з тим підйому Європи за допомогою боротьби проти найсильнішої у даний час держави континенту.

Так колись Англія після багатьох воєн погубила Іспанію. Так вела вона війни проти Голландії. Так боролася пізніше за допомогою всієї Європи проти Франції. І так на рубежі століть вона почала оточення тодішньої Німецької імперії, а в 1914 році – світову війну.

Тільки через відсутність внутрішньої єдності Німеччина зазнала поразки в 1918 році. Наслідки були жахливі. Після того, як спочатку було лицемірно оголошено, що боротьба ведеться лише проти кайзера і його режиму, то коли німецька армія склала зброю, почалося планомірне знищення Німецької імперії. У той час, як здавалося, дослівно збувається пророцтво одного французького державного діяча [2], що в Німеччині 20 мільйонів зайвих людей, тобто їх потрібно усунути за допомогою голоду, хвороб або еміграції, націонал-соціалістичний рух розпочав свою роботу з об'єднання німецького народу і тим самим проклав шлях до відродження Імперії.

Цей новий підйом нашого народу зі злиднів і ганебної неповаги до нього проходив під знаком чисто внутрішнього утримання. Англію, зокрема, це ніяк не зачіпало і нічого їй не загрожувало. Незважаючи на це, моментально відновилася сповнена ненависті політика оточення Німеччини. Зсередини і ззовні плелася відома нам змова євреїв і демократів, більшовиків і реакціонерів з єдиною метою перешкодити створенню нової національної держави і знову занурити Рейх в безодню безсилля і злиднів.

Чому була придумана історія Голокосту

Джон Уер

Чому була придумана історія Голокосту

Оригінал: John Wear. Why the Holocaust Story Was Invented

Резюме

Геноцид європейського єврейства національно-соціалістичною Німеччиною багато хто вважає найкраще задокументованою подією в історії людства. Було написано десятки тисяч книг, журналів та газетних статей та проведено численні кримінальні процеси для документального підтвердження масового знищення європейського єврейства. Злочини Німеччини проти євреїв вважаються настільки унікальним злом, що термін «Голокост» був винайдений для опису передбачуваного геноциду європейського єврейства. Мене запитували: «Чому була придумана історія Голокосту? Кому вигідна ця фальсифікація історії?» Ця стаття відповість на ці запитання.

Виправдання війни з Німеччиною

Друга світова війна була найкривавішою та найруйнівнішою війною в історії людства. Багато людей запитували, чи були необхідні всі смерті і руйнування, спричинені цією війною.

Так званий Голокост був використаний союзниками для демонізації Німеччини та доказів того, що їхні військові зусилля були необхідні для перемоги над такою злою нацією.

Зі звільненням Ордруфа, Бухенвальда і Дахау американською армією та звільненням Берген-Бельзена британськими військами, великі групи західних спостерігачів вперше зіткнулися з жахами німецьких таборів. Жахливі сцени великих скупчень трупів, і змучених і хворих ув'язнених, що вижили, були сфотографовані для потомства військами зв'язку армії США. До Німеччини прилетіли відомі журналісти та політики, щоб особисто побачити жахливі докази у таборах. Жахливі сцени у німецьких таборах були використані союзниками для виправдання своєї участі у війні. [1]

Єврейський історик Роберт Ян ван Пелт пише: [2]

Для союзників відкриття таборів стало остаточним виправданням їхніх військових зусиль. У 1940 році Черчілль проголосив, що перемога нацистів принесе «нові Темні віки, зроблені ще більш зловісними за допомогою збоченої науки». Визволення таборів довело, що Черчілль не перебільшував небезпеки. І хоча Освенцім був звільнений росіянами, англійці та американці почули багато історій про цей табір.

«ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ» 1937–1938 РР. ЯК ЗЛОЧИН КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

 “VINNYTSIA TRAGEDY” OF 1937–1938 AS A CRIME OF THE COMMUNIST TOTALITARIAN REGIME 

Пономаренко А.Б., к.і.н., доцент кафедри суспільно-політичних наук

Вінницький національний технічний університет

Витягнуті з могил трупи розстріляних українців

Стаття присвячена дослідженню «Вінницької трагедії» – масових розстрілів радянських громадян органами НКВС СРСР у м. Вінниці протягом кількох років перед початком Другої світової війни. Вивчення політичних репресій сталінського тоталітарного режиму в СРСР досі залишається важливим завданням для істориків. Значення досліджень такої тематики зростає в контексті формування національної пам’яті українського народу. Особливо актуальними такі дослідження стають у час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Визначено причини та специфіку застосування масового терору на території Вінницької області напередодні Другої світової війни. Охарактеризовано розкопки масових поховань у 1943 р. та результати розслідування «Вінницької трагедії» у період немецької окупації. Дана оцінка наслідків цього розслідування для учасників та свідків після відновлення радянської влади на Поділлі. Доведено, що факт масових розстрілів радянських громадян у Вінниці, відомий в українській історії як «Вінницька трагедія» 1937–1938 рр., є беззаперечним злочином комуністичного тоталітарного режиму. Зазначено, що масові політичні репресії справили значний негативний вплив на суспільну правосвідомість у радянський та пострадянський період. Історична оцінка політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму періоду правління Й. Сталіна в сучасній незалежній Україні та Російській Федерації кардинально відрізняються. Ставлення українців до свого минуло є одним з аргументів, що спростовує російський наратив про «один народ». Вказано, що об’єктом агресії в сучасній інформаційній війні є історична пам’ять народу. Перемогу в сучасних війнах забезпечує нав’язування агресором власної картини світу та власної системи цінностей. Тому збереження української національної ідентичності та історичної пам’яті народу залишається для України екзистенціально важливим завданням. Ключові слова: «Вінницька трагедія», політичні репресії, Вінниця, комуністичний тоталітарний режим, історична пам’ять.

Як змінювалася з часом кількість померлих в'язнів Аушвіца

Як оперували жертвами Аушвіца офіційні джерела:

• Dec. 31, 1945 French Research Dept. for Nuremberg War Crimes Tribunal 8,000,000
• April 20, 1978 Le Monde (One of Frances largest newspapers) 5,000,000
• Jan. 23, 1995 Die Welt (One of Germanys largest newspapers) 5,000,000
• April 20, 1989 Kogon, Der-SS-Staat (Expert on III Reich) 4,500,000
• Oct. 1, 1946 International Military Tribunal at Nuremberg document number 008-USSR 4,000,000
• Nov. 24, 1989 Chief Prosecutor Majorowsky, Wuppertal File No. (12 js 1037/89) 4,000,000
• July 26, 1990 Germany"s largest Jewish Weekly, "Allgemeine Jüdische Wochenzeitung" 4,000,000
• Dec. 08, 1993 ZDF, Germany"s second largest T.V. network 4,000,000
• Jan. 25, 1995 German paper "Wetzlaer Neue Zeitung" 4,000,000
• Oct. 1, 1946 International Military Tribunal at Nuremberg document number 3868-PS 3,000,000
• Jan. 1, 1995 German magazine "Damals" (Magazine about history) 3,000,000
• July 18, 1990 The Peninsula Times Tribune, San Fransisco (USA) 2,000,000
• July 25, 1990 German newspaper Hamburger Adendblatt 2,000,000
• Jan. 27, 1995 German newspaper "Die Welt" 2,000,000
• June 11, 1992 Germany"s largest Jewish Weekly, "Allgemeine Jüdische Wochenzeitung" 1,500,000
• Oct. 8, 1993 ZDF, Germany"s second largest T.V. network 1,500,000
• Jan. 23, 1995 German newspaper "Die Welt" 1,500,000
• Sept. 1, 1989 French newspaper "Le Monde" 1,433,000
• Feb. 2, 1995 Large German weekly magazine "Bunte" 1,400,000
• Jan. 22, 1995 German newspaper "Welt am Sonntag" 1,200,000
• Jan. 27, 1995 German newspaper "Die Welt" 1,100,000
• Dec. 21, 1994 Institute for Contempory History, Semi-official organ of the German State 1,000,000
• Dec. 31, 1989 Jean-Claude Pressac"s book "Auschwitz: Technique and Operation of the Gas Chamber" 928,000
• Sept. 27, 1993 German newspaper "Die Welt" 800,000
• Jan. 22, 1995 German newspaper "Welt am Sonntag" 750,000
• May 1, 1994 Focus newsmagazine. Over 2 million circulation 700,000
• Jan. 23, 1995 German newspaper "Die Welt" 700,000
• Jan. 31, 1994 Jean-Claude Pressac"s book "The Auschwitz Crematorium" 470,000
• Jan. 8, 1948 Allied censored post-war German News Reels (Wochenschau Nr. 137) 300,000
• Jan. 6, 1990 Frankfurter Rundschau 74,000
• May 31, 1995 Former Director of the Institute for Military History at Freiburg, Hoffmann in his book "Stalins war of Destruction" 74,000

Варто зауважити, що йдеться про померлих всіх національностей в системі таборів Аушвіц (їх було 45) серед яких євреїв була невелика частина. 

Один з міфів про УПА: ніби Нюрнберзький трибунал засудив українських націоналістів

Ані Степан Бандера, ані Роман Шухевич особисто, ані ОУН чи УПА як організації не були засуджені Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі

Цитата-міф:

Документально підтверджено, що тільки на території України від злочинів гітлерівців і їхніх посіпак загинуло 5,3 млн осіб. Участь у них "вояків" ОУН-УПА доведено, як і їхню співпрацю з нацистами… Саме тому, виходячи з принципів Нюрнберзького трибуналу, які визнані у всьому світі, Бандера і бандерівці є військовими злочинцями. Саме тому багато з них були засуджені судами після війни, а сам Бандера — знищений.
(Олександр Волеводз, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Московського державного інституту міжнародних відносин, 6 березня 2014 року)

Суть міфу

Бандеру особисто та ОУН і УПА в цілому засудив Нюрнберзький трибунал, а навіть якщо і не засудив — то все одно вони були воєнними злочинцями.

Усіх братів Степана Бандери убили

У сім’ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів: Степан, Олександр, Василь, Богдан, та троє сестер: Марта-Марія, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху і за це отримали покарання – хлопців убили, а дівчат заслали в радянські табори.

Замордовані у німецькому концтаборі

Олександр Бандера вчився у Стрийській гімназії та Львівській політехніці. Потім за завданням ОУН вступив до Римської вищої школи, отримав учений ступінь доктора політично-економічних наук. 

Олександр БАНДЕРА

З початком німецької окупації Олександр повернувся до Львова. Тут його німці майже одразу заарештували і відправили у Краківську тюрму, а 22 липня 1942-го етапували до концтабору в Аушвіц (польською Освєнцім). Там брата Степана Бандери закатували поляки. Про це залишив спогади колишній ув’язнений Борис Вітошинський: «Так звані «політичні в’язні» наказали скинути черевики та ногами місити цемент з вапном... Під час того, як він виконував цю роботу, його били… Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити напитися води з бочки. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в ту бочку. Майже неживого витягнули по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти... Наступного дня Олександр Бандера не вийшов на роботу». Він помер за кілька днів у віці 31 року, тіло спалили в крематорії. Треба сказати, що своєю смертю він врятував тисячі українців. Його вдова, італійка Марія Доміні, доводилася родичкою зятю самого Беніто Муссоліні. Довідавшись про мученицьку смерть чоловіка, добилася, аби італійський уряд надіслав запит у Берлін. Там змусили адміністрацію концтабору розмістити українців окремо від поляків.

Фронт пригнічення: бомбардування німецьких міст під час Другої світової

Ми бачили жахливі речі: обгорілі дорослі зменшилися до розмірів маленьких дітей, залишки рук і ніг, мертві люди, спалені заживо цілі сім'ї, люди бігали в різні боки, згорілі вагони заповнені цивільними біженцями, мертві рятувальники і солдати, багато з людей кликали і шукали своїх дітей та сім'ї, і всюди вогонь, вогонь, і весь час гарячий вітер вогняної бурі повертав людей назад в палаючі будинки, з яких вони намагалися втекти. Я не можу забути ці жахливі подробиці. Я ніколи не зможу їх забути.

1943 рік став часом збільшення інтенсивності повітряних рейдів на міста Німеччини. І якщо протягом 1940-1942 років основними цілями англо-американських повітряних сил були в основному промислові об'єкти (нафтопереробні, металургійні, авіаційні заводи), транспортні магістралі, залізничні сполучення, системи інфраструктури, то, починаючи з 1943 року, в рамках тільки-но створеного плану, який отримав назву "Пойнтбленк" основні авіаційні удари мають бути скеровані саме на винищення жителів міст та нейтралізації ВПС Німеччини.

Звісно, для таких масштабних операцій необхідно було мати відповідну авіацію, здатну долати великі відстані. І саме такі літаки були у Королівських ВПС. На початок 1943 року для проведення дальніх рейдів у союзників було до 800 важких стратегічних бомбардувальників, більше 100 літаків розгорнули також і ВПС США.

Варто звернути увагу на той факт, що літаки таких типів кардинально відрізнялися від літаків початкового етапу війни 1939-1941 років. Бомбове навантаження на кожен літак зросло спочатку з однієї тони до більш ніж двох тон, а потім – до 3,5 (на відміну від 200-500 кг у літаків 1939-41 років).

Вони оснащувалися більш потужними авіаційними двигунами, за рахунок яких такий літак міг долати відстань від 2000-5000 км (при одній заправці) мали більшу стійкість від ПВО і керувалися більш досвідченими пілотами.

Ще до початку Другої світової війни було зрозуміло, що повітряні бомбардування мирних жителів і невійськових цілей протизаконні. Про це йшлося ще в Гаазькій конвенції про закони і звичаї сухопутної війни, підписаної у 1907 році. До цього слід додати відомий документ "Правила війни", розроблений учасниками Вашингтонської конференції щодо обмеження озброєнь у 1922 році.

У ньому йшлося: "Повітряні бомбардування з метою тероризування цивільного населення або руйнування та пошкодження приватної власності не військового характеру або ж заподіяння шкоди особам, які не беруть участі у військових діях, забороняються" (стаття 22, частина II). Але Маршал та голова Королівських ВВС сер Артур Харріс вирішив, що може ставити під сумнів або ж взагалі нехтувати пунктами, викладені в документації про "Правила війни".

Маючи зовсім недоброчесну репутацію ще в 20-і роки, командуючи британською авіацією в Пакистані, а потім в Іраку, він віддавав накази про бомбардування непокірних сіл запальними бомбами. І знову той самий Харріс розробив та реалізував новий, більш ефективний план бомбардування.

ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р. НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «ВІННИЦЬКІ ВІСТІ»

Вінницька трагедія, безперечно, є однією з забутих трагедій в українському суспільстві і в українській історії. Одними з перших інформаційних джерел про ексгумацію тіл «ворогів народу» у Вінниці, була періодична українська окупаційна преса, вона відігравала найважливішу роль в інформуванні українського населення про хроніку розкопок, а також для інтенсивної пропагандистської кампанії, спрямованої на формування негативного образу комуністичного режиму та «справжнього обличчя більшовизму». Концепція таких публікацій у газетах будувалася на висвітленні повноцінного, авторитетного розслідування злочину радянської системи проти українського народу з пропагандистською метою. Вінницька трагедія стала яскравим прикладом цієї кампанії, її здебільшого мусили висвітлювати україномовні періодичні видання. Газети періоду окупації є одним з основних джерел зі специфіки пропагандистської політики окупаційної влади нацистської Німеччини на території України.

У зв’язку з наявністю в пресі компрометуючого матеріалу з пропагандистським складником, здатного похитнути міжнародний авторитет СРСР, довгий час ставлення до окупаційної преси було зневажливим, а в радянський період подібні видання були заборонені. Дотепер, процес вивчення окупаційної української періодики, як джерела суттєво відстав. Для багатьох дослідників преса служить лише допоміжним матеріалом.