Батько Адольфа, Алоїс Гітлер, спершу був чоботарем (дивний жарт історії, якщо пригадати, що батько майбутнього головного ворога Гітлера — Сталіна також був чоботарем), а потім митним чиновником, який до 1876 року мав прізвище Шикльгрубер. Мати — Клара, в дівоцтві — Пелцль, походила з селянської родини. Сім’я часто переїжджала з місця на місце і нарешті осіла в Леондінзі, передмісті Лінца.
Гітлер народився від третього шлюбу батька. Усі численні родичі Гітлера старшого покоління були, вочевидь, неграмотні. Священики записували прізвища цих осіб у церковно-парафіяльних книгах на слух, тому виник очевидний різнобій: когось звали Гютлер, когось Гітлер.
У старших класах загальноосвітньої школи Гітлер вчився погано, тому навіть не закінчив училища і не отримав атестата зрілості. Його батько рано помер — 1903 року. Деякий час він навіть навчався музики, але і це навчання не довів до кінця. В юності з-поміж музичних і літературних творів йому подобалися опери Вагнера, германська міфологія і пригодницькі романи Карла Мая; улюбленим композитором вже дорослого Гітлера залишався Вагнер, а улюбленою кінострічкою — «Кінг-Конг».
Не дбаючи про заробіток на життя, молодий Гітлер спав до обіду, відвідував театри, особливо оперу, годинами просиджував в кав’ярнях. Мати балувала його, і молодий Адольф поводився мов денді — носив чорні шкіряні рукавички, капелюх, прогулювався з паличкою, зробленою з червоного дерева і навершям зі слонової кістки. Всі пропозиції нарешті підшукати собі якусь роботу він з презирством відкидав.
У 18 років Гітлер подається до Відня, щоб вступити там до Академії образотворчих мистецтв — мав надію стати великим художником. Він вступав туди двічі — спершу провалив іспит, вдруге навіть не був до нього допущений і йому довелося заробляти на життя, малюючи поштівки і рекламні оголошення. Роки перебування у Відні (1907–1913) Гітлер пізніше розцінюватиме, як найбільш повчальні у його житті. Надалі, за його словами, йому потрібно було лише додати деякі деталі до «великих ідей», які він там надбав (ненависть до євреїв, ліберальних демократів і міщанського суспільства). Особливий вплив на нього справили твори Л. фон Лібенфельса про потребу збереження арійської раси через поневолення і винищення інших. У тому ж таки Відні він захопився ідеєю «життєвого простору» для Німеччини. Коли гроші, які залишила мати (вона померла від раку 1909 року) і спадок багатої тітки закінчилися, Гітлер ночував на лавці у парку, потім у забігайлівці на Майдлінзі. І, нарешті, осів на Мельдемаштрассе в благодійному закладі Меннерхайм.
Весь цей час Гітлер перебивається випадковими заробітками, наймається на яку-небудь тимчасову роботу, потім взявся за малювання, точніше копіювання — малюнки спершу продавали його компаньйони, а потів і він сам. Головним чином він змальовував з фотокарток пам’ятки архітектури у Відні, потім — у Мюнхені, куди переїхав 1913 року, щоб уникнути військової повинності. Але військова влада Австрії розшукала втікача і Гітлерові довелося податися до Зальцбурга на військову комісію. Та визнала його непридатним до військової служби за станом здоров’я.
Декласований, незадоволений своїм існуванням прошарок суспільства, до якого належав Гітлер, натхненно сприйняв Першу світову війну, вважаючи, що в кожного невдахи з’явився свій шанс вибитися в герої. Гітлер став добровольцем і чотири роки поспіль пробув на війні. Він служив у штабі полку зв’язковим у чині єфрейтора.
Цю війну Німеччина програла. Надломлена країна була охоплена революційною гарячкою. Гітлер, а разом з ним і сотні інших солдатів переможеної армії повернулися додому. Далі Гітлер брав участь у так званій слідчій комісії, яка займалася «чисткою» 2-го піхотного полку, виявляв «політично неблагонадійних» та «революціонерів». Уже 12 червня 1919 року його відряджають на курси «політичної просвіти», які функціонували у Мюнхені. Закінчивши курси, він став агентом на службі у певної групи реакційних офіцерів, які боролися з лівими елементами серед солдатської та унтер-офіцерської маси.
Він складав списки солдатів та офіцерів, замішаних у квітневому повстанні робітників і селян у Мюнхені, збирав відомості про всілякі організації і партії. У ті часи в Німеччині з’явилися десятки мілітаристських та реваншистських угруповань, банд — секретних, озброєних, зі своїми уставами і круговою порукою.
12 вересня 1919 року Гітлера послали в пивницю «Штернеккерброй» — на зібрання групки, яка гучно називала себе Німецькою робітничою партією. Там обговорювалася брошура інженера Федера, ідеї якої були щедро приправлені шовінізмом, ненавистю то Версальської угоди і антисемітизмом. Ця ідейна платформа здалася Гітлерові цілком підходящою. Він виступив на зібранні, і мав успіх. Керівник партії Антон Дрекслер запропонував йому вступити до партії. Порадившись з начальством, Гітлер прийняв цю пропозицію.
Зі своїми ораторськими здібностями Гітлер заходився завойовувати популярність для партії Дрекслера, хоча б у межах Мюнхена. Восени 1919 року він тричі виступав на багатолюдних зібраннях. У лютому 1920 року щоб послухати промови Гітлера у пивниці «Хофбройхауз», зібралося близько 2 000 слухачів. Переконавшись у своєму успіху, в квітні 1920 року Гітлер полишає заробіток шпигуна. У лютому 1921 року він уже виступає перед 65-тисячною аудиторією у спеціально винайнятому для цього приміщенні цирку Крона. Поступово Гітлер позбувається засновників партії, змінює назву партії на Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини.
Уже 1921 року партія створила свої власні силові структури — штурмові загони. Їхнім керівником став Герман Герінг. У майбутньому Герінг став єдиним уцілілим соратником Гітлера.
Восени 1923 року, знаючи про реакційність тодішніх хазяїв Баварії та їхню незгоду з імперським урядом, Гітлер закликає своїх прихильників до «походу на Берлін». Гітлер був явним противником баварського сепаратизму, але він не без підстав бачив доцільність у тріумвіраті своїх союзників, яких пізніше можна перехитрити та обдурити, не допускаючи відокремлення Баварії.
Керівники мілітаристських об’єднань придумували різні плани, до чого «приурочити» б цей «похід», чи, як вони називали, «революцію», і як змусити баварський тріумвірат очолити цю «національну революцію»... І раптом виявилося, що 8 листопада відбудеться великий мітинг, де з промовою має виступити Карр і де будуть інші баварські політики, включаючи генерала Лоссова і Зейсера.
Залу, де проходив мітинг, оточили штурмовики, і до неї під охороною озброєних молодчиків увірвався Гітлер. Вискочивши на трибуну, він закричав: «Національна революція розпочалася! Залу захоплено військовими з кулеметами. Ніхто не полишає зали. Оголошую баварський уряд та імперський уряд в Берліні поваленими. Тимчасовий національний уряд вже створено. Казарми райхсверу і земельної поліції вже захопили мої люди. Рейхсвер і поліція віднині виступають під стягами зі свастикою!» Гітлер, залишивши замість себе на сцені Герінга, почав обробляти Карра і Лоссова. Одночасно інший сподвижник Гітлера — Шейбнер Ріхтер поїхав за Людендорфом. Нарешті Гітлер знову вийшов на трибуну й оголосив, що «національну революцію» буде здійснено разом з баварським тріумвіратом.
Що ж до уряду в Берліні, то його очолить він, Гітлер, а рейхсвером буде командувати генерал Людендорф. Учасники мітингу в «Бюргербройкеллері» розійшлися, зокрема й енергійний Лоссов, який одразу ж дав телеграму «куди слід». Регулярні частини поліцейських мобілізувалися на встановлення порядку. Проте Гітлеру, до якого звідусіль вже почали стікатися його поплічники, все ж довелося виступити. Об 11-й ранку колона на чолі з Гітлером рушила до центру міста. Але на вузькій вулиці Резиденцштрассе її зустрів поліцейський заслін. Досі невідомо, хто першим вистрілив. Після цього стрільба тривала приблизно дві хвилини. Впав убитим Шейбнер Ріхтер. За ним — Гітлер, який зламав собі ключицю. Всього ж з боку поліції було вбито чотири чоловіки, а з боку революціонерів — 16. «Бунтівники» розбіглися, Гітлера заштовхнули в машину і відвезли.
Так Гітлер став відомим. Про нього писали всі німецькі газети. Його портрети вміщували щотижневики. Зрозуміло, в ті часи його влаштовувала будь-яка слава, навіть найскандальніша. Через два дні після невдалого «походу на Берлін» Гітлера заарештувала поліція. 1 квітня 1924 року його і двох його поплічників засудили до п’яти років позбавлення волі, з урахуванням того часу, який вони вже просиділи у в’язниці.
Тюрму чи фортецю в Ландзберзі на Лехе, де Гітлер відсидів 13 місяців («за державну зраду» — лише дев’ять місяців!), історики нацизму часто називають «нацистським санаторієм». На всьому готовому, прогулюючись садом, приймаючи ділових візитерів, відповідаючи на листи і телеграми. Саме там Гітлер надиктовував перший том книги, де було викладено його політичну програму. Він назвав її «Чотири з половиною року боротьби проти брехні, дурості і боягузтва». Пізніше книга вийшла під назвою «Моя боротьба» (Mein Kampf), розійшлася мільйонними накладами і зробила Гітлера забезпеченою людиною.
З фортеці Ландсберг Гітлер вийшов 20 грудня 1924 року. У нього вже був план дій. Спочатку — почистити лави НСДАП від «фракціонерів», запровадити залізну дисципліну і принцип «фюрерства», тобто повного єдиновладдя, зміцнити свою армію — штурмові загони — і знищити там бунтарський дух.
Уже 27 лютого Гітлер виголосив промову в «Бюргербройкеллері» (на неї посилаються всі західні історики), де прямо заявив: «Я один керую Рухом і особисто відповідальний за нього. І знову ж таки, я відповідальний за все, що відбувається всередині Руху… Або ворог пройде по наших трупах, або ми пройдемо по його…»
Вершиною успіху Гітлера в ті часи був перший партійний з’їзд у серпні 1927 року в Нюрнберзі. У 1927—1928 рр., тобто за п’ять — шість років до здобуття влади, очолюючи ще порівняно слабку партію, Гітлер створив у НСДАП «тіньовий уряд» — політичний відділ ІІ.
У 1930—1933 рр. у Німеччині точилася жорстка боротьба за голоси виборців. Одні вибори змінювалися іншими. Накачані грошима німецької реакції, нацисти з усіх сил рвалися до влади. 1933 року вони хотіли отримати її з рук президента Гінденбурга. Але для цього їм потрібно було створити видимість підтримки партії НСДАП широкими верствами населення. Інакше Гітлер навряд чи міг претендувати на посаду канцлера. 30 січня 1933 року 86-річний президент Гінденбург назначив голову НСДАП Адольфа Гітлера райхсканцлером Німеччини. Того ж дня добре вишколені штурмовики пройшли з палаючими факелами повз президентський палац, в одному вікні якого стояв Гінденбург, а в другому — Гітлер.
Нарешті нацисти дорвалися до влади й одразу ж почали впроваджувати у Німеччині «новий порядок». За перший рік перебування Гітлера на посту життя в країні дуже змінилося — створення гестапо, «чистки» мистецьких кіл, інтелігенції, опублікування «чорних списків» не «істинно німецьких» письменників, конфіскація їхніх книжок у магазинах і бібліотеках. Число заборонених книг становило 12 409, заборонених авторів — 141. Далі — публічне спалення заборонених книг на центральних площах Берліна та інших великих міст. 25 червня запроваджується контроль над усіма театрами у Пруссії, який здійснюватиме особисто Герінг. З 27 червня до 14 липня розпускаються всі ще до того часу не заборонені партії. Далі — заборона на створення нових партій, закон про позбавлення всіх емігрантів німецького громадянства, гітлерівське привітання (витягування руки вперед) стає обов’язковим для всіх державних службовців. 1 грудня виходить закон «Про забезпечення єдності партії і держави».
Влітку 1934 року Гітлер наштовхнувся на серйозну опозицію у лавах своєї партії. «Старі вояки» штурмових загонів на чолі з Е.Ремом вимагали радикальніших соціальних реформ, наголошували на необхідності посилення їхньої ролі в армії. Проти такого радикалізму і претензій штурмовиків до керівництва армії виступили німецькі генерали. Гітлер, який потребував підтримки армії і побоювався некерованості штурмовиків, виступив проти колишніх соратників. Звинувативши Рема у підготовці до вбивства фюрера, він влаштував криваву різню 30 червня 1934 року («ніч довгих ножів»). Було знищено кілька сотень керівників штурмових загонів. Серед них — Рема, Штрассера, фон Кара, колишнього райхсканцлера генерала Шлейхера.
Невдовзі армійські офіцери вже присягнули на вірність не країні, а особисто Гітлеру. Верховний суддя Німеччини проголосив, що «закон і конституція» — це воля фюрера. Гітлер отримав необмежену владу. Як він нею скористався, всім добре відомо — захоплення дедалі нових територій, приєднання Австрії та Чехословаччини, втручання у громадянську війну в Іспанії і, нарешті розв’язання Другої світової війни, що почалася з нападу на Польщу восени 1939 року.
Олексій Жупанський
Олексій Жупанський
Немає коментарів:
Дописати коментар