Ревізіонізм голокосту

Сьогодні всякий знає, що існують групи людей, які радикально ставлять під сумнів пануюче уявлення про долю жидів у Третьому Рейху. Цих людей називають "ревізіоністами", або, точніше сказати, "ревізіоністами голокосту". ЗМІ лають їх убивчими висловами, називають "оббріхувачами Освенціму" і, не довго думаючи, пхають в один горщик з "правими радикалами". Якщо пересічного громадянина запитати: що, власне кажучи, стверджують ревізіоністи та на що вони спираються у своїх доводах, то він нічого не зможе відповісти. І це є природнім, оскільки ЗМІ, що знаходяться під суворим і тотальним контролем, заборонено повідомляти будь-що про аргументи ревізіоністів.

Через це багато людей мають хибне уявлення про ревізіонізм і вважають, що ревізіоністи нехитро заперечують страждання жидів під час Другої світової війни. Насправді, ніхто не сперечається з тим, що значне число жидів під час панування націонал-соціалістів (НС) інтернували в концентраційні табори (КТ), що чимала їхня кількість померла там від епідемій і виснаження. Ніхто не бере під сумнів факти розстрілу окремих жидів, насамперед на Cхідному фронті.

Ревізіонізм голокосту - це напрямок в історичній науці, прихильники якого науково спростовують і заперечують історії про нібито масове знищення євреїв нацистами в роки Другої світової війни. 

Суть ревізії Голокосту полягає у з'ясуванні та уточнення історичних фактів. Дослідницька діяльність ревізіоністів голокосту спрямована на приведення історії Другої світової війни у відповідність з реальними фактами. У світлі нових або недооцінених фактів ревізіоністи піддають критичному вивченню і перегляду офіційну історію т. зв. «голокосту». На основі строго наукових досліджень ревізіонізм прийшов до висновку, що офіційна версія Другої світової війни є всього лише продовженням військової пропаганди і важливою складовою частиною сіоністської ідеології, що виправдовує створення держави Ізраїль і єврейську політику по всьому світу (особливо, на території Палестини).

Ревізіонізм це не ідеологія, а неполітичний, науковий метод дослідження. Ревізіонізм не виправдовує і не "обіляє" націонал-соціалістичний режим. Давати моральні оцінки взагалі не входить в його завдання, ревізіонізм закликає відокремити історію від пропаганди. Помиляються ті, хто стверджує, що ревізіонізм є "праворадикальним" рухом, оскільки він взагалі не є ідеологією. Він є науковим методом. Ревізіоністи знову перевіряють офіційні версії "голокосту" за допомогою тих же засобів, які вважаються загальновизнаними в застосуванні до інших періодів історії.

Є випадки, коли деякі ревізіоністи у своїй політичній орієнтації схиляються вправо, однак яке це має відношення до правильності або хибності їх висновків, що обґрунтовуються науково? Ким був той, хто відкрив нову планету - консерватором, лібералом, соціалістом або комуністом - не має жодного значення для самого відкриття. Втім, тут зустрічаються й примітні факти. Так, один видний ревізіоніст голокосту прийшов зліва. Це Поль Рассіньє - учасник французького руху Опору, соціаліст і колишній в'язень таборів Бухенвальд і Дора-Міттельбау.

Ревізіоністи стверджують, що ідеологія голокосту за своєю суттю може бути зведена до наступних п'яти принципів:

1) Жиди завжди страждали, і завжди безневинно.

2) Кульмінації їхні страждання досягли в Третьому Рейху в 1933-1945 рр.., коли Гітлер вирішив усіх жидів знищити.

3) Хоча знищували їх переважно німці (і вина ця збережеться за ними на віки вічні), всі народи світу винні, тому що дозволили знищувати ні в чому неповинних жидів.

4) Німці та інші європейські народи, будучи прямо або побічно винними у винищенні жидів, є народами християнської цивілізації - тому Християнство винне у масовій загибелі жидів.

5) Жиди навіть не просто постраждали від нацизму - їх страждання ні з чим не можна порівняти і вони перевершили все, що можна уявити. У тому числі і Хресні страждання Христа. Отже, Християнство спростовано. Істинного Месії ще не було, і істинним Спасителем людства є єврейський народ, який стає колективним «месією».

Ревізіоністи заперечують три наступні положення:

1. Існування плану фізичного знищення жидів.

2. Існування "газових камер" і "таборів смерті", улаштованих для знищення людей. 

3. Вбивство на підконтрольних НС теренах від 5 до 6 млн. жидів.

Аргументація істориків-ревізіоністів грунтується на чотирьох «китах»:

1. Доказ недостовірності показань свідків;
2. Технічні дані про неможливість функціонування таборів смерті;
3. Аналіз еміграційної статистики;
4. Викриття витоків міфу про голокост у військовій пропаганді.

Що стверджують ревізіоністи?

1) Масові вбивства мирного населення не є чимось унікальним; 

2) не було ніяких газових камер для знищення людей і ніякої спроби німців винищити євреїв; термін "вигнання" надто різниться від терміну "знищення"; 

3) загальне число в шість мільйонів є занадто перебільшеним, принаймні на 500% (а швидше за все, на всі 2000%, тобто в 20 разів (!)); 

4) Друга Світова Війна була бійнею безпрецедентних масштабів для кожної із причетних сторін, євреї ж становили менше 2% всіх жертв; 

5) не було ніякого наказу Гітлера про винищування євреїв Європи. Не існує жодних документів, що підтверджують наявність будь-яких планів винищення євреїв; 

6) з жидів не робили мило, шкіра жидів не йшла на дамські сумочки та рукавички... все це чистої води воєнно-пропагандистські міфи; 

7) роль світового єврейства у Другій світовій війні зовсім не та, яку нам намагаються представити в офіційній версії історії; 

8) мотиви (причини), за якими була розв'язана найкровопролитніша війна в історії людства, докорінно відрізняються від тих, що нам показують в офіційних книгах та підручниках з історії. 

Це далеко не повний перелік тез ревізіоністів.

Ревізіоністи розглядають газові камери для знищення людей і душогубки як вигадку пропаганди жахів, подібно відомому «милу з жиру убитих євреїв», про який навіть ізраїльські фахівці з голокосту Шмуль Краківський і Єгуда Бауер писали, що його не було. Плану з фізичного винищення євреїв не існувало, а число євреїв, померлих або загиблих з різних причин під час Другої світової війни, за оцінками різних ревізіоністів становить від 300 тисяч до одного мільйона. 

Якщо уважніше спостерігати за кампанією, яку кліка ЗМІ й політиків ведуть проти ревізіоністів, то негайно ж відкриється ціла низка "визначних пам'яток".

Насамперед, ревізіоністську літературу оптом позбавляють усякої достовірності, її, мовляв, можна вподібнити тим божевільним заявам, у яких понині стверджується, що Земля є центром Всесвіту. А тому ревізіоністи нібито страждають тихим божевіллям. Але в такому випадку, чому до них так уважно ставляться опоненти?

Хіба тягнуть до судів людей, котрі заперечують обертання Землі навколо Сонця? Дивним чином ці "безглузді диваки" виявляються вкрай небезпечними для керівної касти "західної демократії", оскільки вони загрожують похитнути її фундамент. Так, Патрік Банерс пише з приводу засудження голови Національної партії Німеччини, ревізіоніста Гюнтера Деккерта:

"Якби розуміння Деккертом голокосту було вірним, те це означало б, що Федеративна Німеччина заснована на неправді. Кожна промова президента, кожна хвилина мовчання, кожна книга з історії виявилися б неправдою. Заперечуючи знищення жидів, він заперечує легітимність Федеративної Республіки".

Але чи можливо таке, щоб жменька безрозсудних людей могла загрожувати підвалинам "Федеративної Республіки"? У цій аргументації є дещо підозріле. Або ревізіоністи «божевільні» - тоді вони безпечні, а для ЗМІ немає підстав їх труїти, або вони дійсно небезпечні для пануючого на Заході ладу - і тоді вже ніякі вони не «божевільні». Проте прожидівські ЗМІ не можуть обрати якійсь один із цих варіантів, хоча обидва разом вони несумісні.

Справа виглядає вкрай вражаючою зокрема через те, що "заперечувачі" (точніше сказати "спростовувачі") "голокосту" переслідуються за законом у деяких країнах.

Підставою для такого нахабного втручання юстиції у сферу вільних досліджень став прийнятий у 1990 р. у Франції так званий "Loi Gayssot" (Закон Гайсо). У ФРН ревізіоністи притягаються до суду згідно з §130 Кримінального кодексу (розпалення національної ворожнечі), §131 (розпалення расової ненависті) і §189 (наруга над пам'яттю померлих). До середини 1996 р. передбачається почати проти ревізіоністів кілька сотень судових процесів. У Австрії свого роду "молотом відьом" для придушення вільних досліджень "голокосту" служить прийнятий в 1992 р. так званий "закон", що забороняє поновлення НС діяльності.

Всі ці закони суперечать міжнародній Конвенції "Про права людини" і конституційно гарантованому праву на вільне виявлення думок.

Протиправною є й судова практика, котра опирається на ці закони, які позбавляють підсудних будь-якої можливості надавати свої докази, коли висновки експертів про технічну неможливість декларованих масових убивств не приймаються до уваги, через посилання на "очевидність" голокосту.

Гротескно виглядає вже сама передача до компетенції юристів права вирішення спірних історичних питань. Наведемо один приклад. Мюнхенський учений Херберт Ілліг у книзі "А чи жив коли-небудь Карл Великий?" заперечує існування Карла Великого, і весь період часу між 614 і 911 роками проголошує фантастичним. Всі ці 297 років разом з історичними фігурами того часу були, згідно з Іллігом, вигадані в політичних цілях. У якості доказу він посилається на факт відсутності архітектурних пам'ятників з тих, так званих, "темних століть" тощо. Не заглиблюючись далі у зміст його книги, скажемо, що якщо все, сказане в ній пусте, то її варто ігнорувати; але якщо автор раптом колись виявиться правим - його доведеться визнати генієм. Утім, є й третя можливість, що Карл Великий все-таки існував, але багатьох, приписуваних йому героїчних подвигів, не вчиняв. У такому разі книга Ілліга може плідно вплинути на історіографію, показуючи їй, як важливо не довіряти сліпо першоджерелам, а перевіряти їх. Але, що би там не відбувалося із книгою Ілліга, цілком очевидно єдине: через неї йому не доведеться постати перед слідчим. 

Нікому не спаде на думку заґратувати його через його заперечення "знищення народу", адже, він учиняє саме це, заперечуючи існування Карла Великого, якому приписують масове знищення язичників-саксів.

Тобто, Карла Великого можна вивчати безкарно, а от долю жидів у третьому Рейху - зась. Будь-яка здатна думати людина з приводу цього зробить висновок, що істина, яку потрібно захищати за допомогою кримінального кодексу, на перевірку, швидше за все, виявиться брехнею.

Чи переглядають самі «офіційні» історики історію Другої світової війни?

Так. Вони займаються цим постійно з моменту виникнення висмоктаної ними з пальця теорії Голокосту. Нижче названа лише трійка особливо гучних "офіційних переглядів".

1) До 1960 р. стверджували, ніби газові камери були в таборах в Німеччині та Австрії. Тисячі тих «хто дивом вижив» розповідали про них, німецькі офіцери під тортурами давали «свідчення» і після Нюрнберзького процесу були страчені за участь у винищенні людей в газових камерах в цих таборах, але в 1960 р. самі союзники визнали, що всі ці свідчення і зізнання були помилковими і в цих таборах ніколи не було газових камер.

2) Під час Трибуналу в Нюрнберзі Л.М. Смирнов, головний радник юстиції СРСР, заявив, що "технічні розуми СС" розробляли методи виробництва мила з людських тіл і дублення людської шкіри для практичних цілей. Обвинувачі з боку союзників представили показання, передбачувану формулу доктора Спаннера для виробництва мила (документи Нюрнберга, СРСР с. 196), а також було пред'явлено мило, нібито зроблене з людей. Після 35 років з'явилися перші спростування. Так, в 1980 р. єврейський історик Вальтер Лакве у своїй книзі «Жахливий секрет» визнав історію з людським милом фантазією. Потім, "мильна опера" була відкинута Людвігсбургскім Центральним Відомством з розслідування злочині нацистів. У 1981 році професор сучасної історії та теорії Голокосту в Еморському університеті Дебора Ліпштадт написала, що «нацисти ніколи не використовували для виробництва мила ні тіла євреїв, ні чиї-небудь інші». І нарешті в квітні 1990 року професор з ізраїльського університету Хебру Єуда Вацер і Самуель (Шмуль) Краковський (директор архіву знаменитого ізраїльського Меморіального центру "Яд Вашем") заявили, що історії про мило з людей не були правдою. Краковський прокоментував: 'Історики дійшли висновку, що мило не проводилося з людського жиру'.

3) В матеріалах Нюрнберзького трибуналу число жертв в Освенцімі оцінювалося в 4 млн. Однак, не так давно єврейськими організаціями без особливого шуму в Освенцімі була замінена меморіальна дошка. Замість чотирьох мільйонів тут тепер значиться півтора мільйона загиблих (подейкують, що скоро будуть знову зменшувати цифру). Одне це зменшує горезвісні шість мільйонів вдвічі, але загальна догматична цифра голокосту в 6 млн. від цього анітрохи не постраждала! Загальне число жертв голокосту 6 мільйонів чоловік таємничим чином залишається тим самим. А тих, хто сумнівається в цій цифрі, західна прожидівська правляча еліта тягає по судах і тюрмах.

Хто є засновником ревізіонізму?

Поль Рассіньє (1906-1967), член французьского Опору і в'язень двох нацистських концтаборів, колишній депутат парламенту від соціалістичної партії. Єврейські лідери розпочали проти нього кампанію цькування, і він був засуджений.

Чи є ті, хто ставить під питання історичність Голокосту, неонацистами і антисемітами?

Це наклеп, що має на меті відвернути увагу від фактів і вагомих аргументів, наведених ревізіоністами, дешевий трюк (за принципом - "у вас вся спина біла"). Ревізіоністи - люди різних рас, національностей, політичних переконань і релігійних вірувань. Такий науковий напрям як ревізіонізм представлений в більшості країн світу, серед його прихильників - люди сотень національностей. Серед ревізіоністів є і колишні в'язні нацистських таборів - французький католицький священик абат Ренар, лівий соціаліст Рассіньє; є і євреї: Юзеф Гінзбург (Бург), Девід Коул (США), Лілієнталь, Норман Фінкельштейн (США) - (він не стільки ревізіоніст, скільки критик культу Голокосту, написав відому книгу "Індустрія Голокосту"), Стефен Пінтер (США), Доммерго де Полякко де Менас (Франція), Есфірь Гросман, Ісраель Шамір (Ізраїль).