У спалюванні сіл під час війни українця звинувачують люди, яким було по три роки

27 червня у Львові заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець назвав спробою дискредитувати все українство резонансний матеріал про американського українця Михайла Какорця. Американське видання Associated Press 14 червня опублікувало текст під назвою «Командувач колишнім нацистським підрозділом живе у США», у якому розповіло свою історію про Михайла Каркоця, вихідця з України, а нині громадянина США. Видання безпідставно звинуватило чоловіка у спаленні сіл разом з жінками і дітьми.

У повідомленні АР 94-літнього чоловіка звинувачують у злочинах проти цивільного польського населення в роки Другої світової війни. Зокрема, йдеться про те, що будучи командиром Українського Легіону Самооборони, Каркоць нібито віддав наказ знищити дітей та жінок у селах Підгайці та Хланів на Волині. А пізніше, у 1944 році, як офіцер дивізії СС Галичина брав участь в придушенні Варшавського повстання.

"Акцентують вони на емоційності, хоча самі завуальовано згадують, що не мають прямих доказів вини Каркоця. Вони базують свої висновки на припущеннях, версіях і свідченнях двох волинян, яким у ті часи було по три-чотири роки. Вони навіть вказують, де відбувалися злочини і звинувачують в них українців", - розповів пан Новоженець.

Текст в Associated Press рясніє фотографіями документів, листами начебто учасників Легіону Самооборони, якого очолював Михайло Каркоць. "Один з документ називається СС-файл. Хоча всі історики знають: Український Легіон Самооборони до СС жодного стосунку не мав! Натомість журналісти посилаються на Національний архів у Кракові, Меморіальний музей Голокосту США і якісь німецькі архіви. Сумніваюсь, що там є ця інформація", - констатував пан Новоженець.

Міфи Великої Вітчизняної війни - небезпечна пастка для українців

Міфи Великої Вітчизняної війни – це масштабне спотворення історії та небезпечна політична пастка для українців, яким забороняють відтворити своє минуле й претендувати на визнання власних страждань. Про це пише у своїй колонці для «Українського тижня» Французький філософ Філіпп де Лара

«Українців починають підозрювати у «фашизмі», щойно вони відхиляються від ортодоксальної великовітчизняновоєнної риторики, і змушують постійно боротися із сумнівами щодо існування комуністичних злочинів, пам’ять про які, безперечно, має бути частиною світової свідомості». – вважає де Лара.

За його словами, політтехнології, пов’язані з Великою Вітчизняною, подібно до Чорнобиля, – отрута, що шкодить і поза межами території держави, на якій з’явилася.

«Вони ширяться всією Європою, спотворюючи пам’ять і розуміння подій, що вплинули на формування цілого континенту. Це загальновідомий факт, який, однак, потребує постійної переоцінки, оскільки введення тієї отрути почалося дуже рано, у 1940-х, і простою контрпропагандою її не здолати», - наголошує філософ.

На його переконання потрібен ретельний і постійний пошук правди через розкриття всіх фактів та осмислення їх у широкому контексті, а також сприяння відкритій історичній дискусії за участю освітніх закладів та ЗМІ.

Короткий вступ до ревізіонізму Голокосту

Вбачаю три основні причини для широко поширеної, але помилкової віри в легенду про мільйони жидів, убитих німцями під час Другої світової війни: 

• війська США і Великобританії виявили жахливі гори трупів у західних німецьких таборах, які вони захопили в 1945 році (наприклад, Дахау і Бельзен), 
• більше немає великих жидівських громад у Польщі, 
• історики в цілому підтримують легенду.

Під час обох світових воєн Німеччина була змушена боротися з тифом, який переносився вошами при постійних перевезеннях зі Сходу. Саме тому у всіх описах про надходження в німецькі концтабори йдеться про гоління волосся, душ та інші дезінфекційні процедури, такі як обробка приміщень пестицидом Циклон. Тиф був також основною причиною високої смертності в таборах і будівництва крематоріїв, які існували скрізь.

Коли Німеччина звалилася в хаос, то, звичайно, всі ці захисні заходи припинилися, і тиф та інші захворювання набули масового характеру в таборах де були розквартировані здебільшого політичні ув'язнені, звичайні злочинці, гомосексуалісти, відмовники від військової служби і залучені як робоча сила жиди. Звідси жахливі картини, які, однак, не мали нічого спільного із "знищенням" або будь-якою навмисною політикою. Більше того, західнонімецькі табори не були уявними "таборами смерті", якими були всі табори у Польщі (наприклад, Освенцім і Треблінка) і які були евакуйовані або зачинені перед захопленням совєтами, котрі не виявили жодних таких картин.

Дрезден, епізод Апокаліпсису

Сивий туман над Ельбою, Фрауенкірхе, пам’ятником Моріцу Саксонському. Десь у картинній галереї спить “Сикстинська мадонна”  Рафаеля. Настрій на рівні ватерлінії. Зів’ялі білі троянди та тисячі мерехтливих вогників свічок. Вони не можуть розсіяти темряву, танцюють на вітрі, і гаснуть одна за одною. Кілька тисяч націонал-патріотів зі смолоскипами в оточенні броньованих поліцейських кордонів у жалобі марширують мокрими вулицями. Кілька десятків тисяч жлобів на чолі з представниками влади марширують такими самими вулицями та наполягають, що сотні тисяч їхніх дідусів та бабусь, що згоріли заживо 70 років тому загинули не через запалювальні бомби англійців і американців. А тому, що були жертвами націонал-соціалізму. Музика Ріхарда Вагнера в ім’я конформізму і політкоректності оголошена поза законом.

Пам’ятати – це злочин, гірший за фашизм, ксенофобію та антисемітизм.

…Станом на лютий 1945 року населення Дрездена, як і багатьох великих та середніх міст Німецького райху, яких ще не торкнулася війна, збільшилось із звичних 650000 мешканців до понад мільйона осіб за рахунок утікачів з інших районів Німеччини. У Дрездені було розгорнуто чимало великих військових шпиталів та центрів розселення біженців із областей, що постраждали від бомбардувань протягом 1942—1944 років, або опинились під загрозою окупації. Точної оцінки кількості людей, які стікалися до столиці Саксонії на початку 1945 року не існує, оскільки через масований наступ радянської армії у січні прибули сотні тисяч утікачів із Східної Пруссії, часто без жодного обліку. В принципі на території міста не було жодного важливого об’єкту, що належав до військово-промислового комплексу, проте Дрезден відігравав роль важливого транспортного вузла в системі німецьких комунікацій. З огляду на те, що відчутного повітряного удару по місту протягом усієї війни було завдано лише в жовтні 1944 року, велика кількість зенітних гармат була вилучена із системи ППО та відправлена в Рурський промисловий басейн або на Східний фронт. На цьому етапі війни німецькі військово-повітряні сили (Люфтваффе) були вже остаточно виснаженні боротьбою на багатьох фронтах, нестачею пального та необхідністю насамперед прикривати наземні війська Вермахту, що з останніх сил утримували оборону. Увечері 13 лютого 1945 року на захист Дрездена у повітря змогли піднятися лише 27 німецьких нічних винищувачів з усієї території Німеччини, аби зустріти найбільш жорстокий бомбовий удар в історії воєн.