Конференція в Ванзеє

Десятиліттями стверджується, що на берлінській Ванзейській конференції було прийнято рішення знищити євреїв. Втім, при читанні її протоколів виявляється, що в них ні про яке фізичне знищення євреїв, а вже тим більше про "газові камери" або про вбивства в жодному сенсі не сказано ні слова - лише про "евакуацію" і про "виселення". Ортодоксальні історики допомагають собі твердженням, нібито в цих словах зашифроване слово "винищення". Таким чином, протоколам приписується зміст, якого в них немає.

Нарада щодо «остаточного розв'язання єврейського питання» відбулася відразу ж після місяця катастроф грудня 1941 року - поворотного моменту війни, 20 січня 1942 р. на віллі на озері Ванзеє під Берліном. Обергрупенфюрер СС і глава СД Рейнгард Гейдріх оголосили в самому її початку, що вирішувати це питання доручено йому одноосібно. Крім Ейхмана в конференції брали також участь представники Міністерства окупованих східних територій Розенберга, польського генерал-губернаторства Франка, міністерств внутрішніх та закордонних справ. Гейдріх визначив такі завдання:

а) вжити всіх заходів для підготовки до більш інтенсивного переселення євреїв,

б) направити потік переселенців,

в) прискорити переселення в індивідуальних випадках.

Він закликав «легальним способом очистити німецький життєвий простір від євреїв». Про якесь «знищення» ніхто не казав.

Політика Гітлера щодо жидів

Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, сповнені ненавистю проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.

Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.

Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.

Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.

«Безсоромність сіоністської брехні і придушення правди зростає»

Cіоністи обрали 27 січня 2001 р. в якості першого дня на згадку про "голокост" у Великобританії тому, що в цей день радянські війська окупували німецький робочий табір в Освенцімі в західній Польщі.

Захисники легенди про "голокост" стверджують, що там системно знищили 4 млн. чоловік. Докази цього з'явилися б у світових ЗМІ відразу ж після захоплення табору радянськими військами, які мали попросити Міжнародний Червоний Хрест відправити своїх представників в Освенцім. Але нічого подібного не сталося. Насправді, опублікована в "АЛЕ" No. 58 стаття являє, поза всяких сумнівів, докази, що т.з. єврейський "голокост" ніколи не відбувався.

Однак, сіоністи Великобританії вже неодноразово, розлого і настирливо, всякими можливими способами намагаються довести, що "голокост" був. Увечері 27.01.01 майже 6 годин британське телебачення присвятило передачам, в яких стверджувалося, що "голокост" насправді мав місце. Того ж вечора було влаштовано спеціальне богослужіння з "голокосту", на якому був присутній британський прем'єр єврей Тоні Блeр і наслідний принц Чарлз.

Альфред Розенберг про Україну

По відношенню до України повинні бути сформульовані інші політичні цілі, ніж у Остзейских провінціях. Якщо стосовно останніх доводиться говорити про певну форму німецького протекторату, то тут необхідно завзято домагатися створення незалежної української держави, яка буде знаходитися в тісному, нерозривному союзі з Німецьким райхом. Щоб досягти цього, вермахт і політичне керівництво повинні з самого початку підкреслити, що німці та українці ніколи не вели між собою воєн, у німців по відношенню до українців завжди були симпатії, але російський царизм не дозволяв здійснювати політичне співробітництво.

Український народ протягом багатьох століть перебував у постійній боротьбі проти поляків і росіян. Перше місто, засноване вікінгами, від початку було справжньою столицею всієї Руської імперії і набагато пізніше було посунуте Москвою. Великороси виявилися чисельно сильнішими і багато в чому стійкішими, крім того, починаючи з XVIII століття, вони стали все ширше залучати до керівництва німців, так що всі договори, які передбачали рівноправність росіян і українців, могли безкарно порушуватися Москвою.

Тис Крістоферсен. Брехня про Освенцім

Брошура "Брехня про Освенцім" (нім. Die Auschwitz-Luge - Ein Erlebnisbericht von Thies Christopherson) німецького фермера Тиса Крістоферсена, який з січня по грудень 1944 трудився у філії Освенціма - Райсько (Raisko) над створенням рослинного каучуку і бував як в Освенцімі так і в Біркенау, була опублікована в 1972 році. Крістоферсен простою мовою описує в ній своє минуле і стверджує, що в Освенцімі не було ні газових камер, ні інших засобів масового знищення. Він заперечує, що в Освенцімі та інших концтаборах відбувалося знищення людей, і повідомляє, що в'язні перебували в настільки задовільних умовах, що навіть співали пісні під час роботи. Після видання брошури він отримав тисячі листів від колишніх в'язнів табору та очевидців, які підтвердили його доводи...

Крістоферсен описує Освенцім як табір, у якому ув'язненому потрібно було працювати, але в якому можна було жити. Декому, хто досі дізнавався про концентраційні табори Третього Рейху виключно з одноманітно керованих засобів масової інформації, це спочатку здасться неймовірним. Проте, книга Крістоферсена посприяла тому, що частково такий опис Освенціма вже змушені були визнати офіційно.

Щоденник Анни Франк - деякі чесні питання

Різні дослідники вивчили щоденник. Наступні дуже короткі коментарі засновані на роботі д-ра Робера Форіссона з Франції та Дітліба Фельдерера (єврейсько-шведського походження), які й відвідали музей Анни Франк в Амстердамі, і значно просунулись, щоб вивчити проблему.

Доктор Форіссон дев'ять годин брав інтерв'ю в батька Анни Франк в Швейцарії, з тим щоб прояснити питання, що пан Франк та інші дуже істотно адаптували і розширили оригінальний рукопис для отримання фінансового прибутку, створюючи в процесі шахрайський документ, який використовується в тисячах шкіл у всьому західному світові і який допомагає просувати симпатії до сіонізму.

1. Life Magazine, 15 вересня 1958 року, вийшов з фото Анни Франк на обкладинці на тлі того, що ясно і безсумнівно, 'дитячий', не курсивом почерк дуже молодої дівчини, скажімо, 12 років або молодше. Порівняйте це з почерком відтвореним у популярному виданні щоденника в м'якій палітурці, виданому Pan Books. У численних перевиданнях протягом десятиліть Pan включив зразок її листів (скоропису) і навіть її підпису, які безсумнівно і безперечно зроблені дуже зрілим дорослим, скажімо, п'ятдесят років і старше. (Батько Ганни Франк народився в 1889). Цей видавець виявив явну зневагу до інтелекту своїх читачів. Інші видання Щоденника часто мають або один, або інший почерк, що віднесений до Анни Франк. "Дитячим" почерком також відтворюється видання у французькому Livre de Poche що вийшло на чотири місяці пізніше дати включення до вибірки у виданні Pan. Знайдіть копію видання Life в бібліотеці і перевірте самі.

2. У статті, опублікованій в Нью-Йорк Пост (New York Post  від 9 жовтня 1980 року, ранковий випуск) під назвою "Анна Франк, можливо, не писала знаменитий щоденник" йдеться, що німецьке Федеральне бюро карного розшуку (BKA) вивчило щоденник і дійшло до висновку, що частини роботи були написані з кульковою ручкою, яку випустили тільки в 1951 р..