3.07.2013

МІФИ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ: МІФ ПРО «ГОЛОКОСТ»

Глава з книги РОЖЕ ҐАРОДІ 

"ЗАСАДНИЧІ МІФИ ІЗРАЇЛЬСЬКОЇ ПОЛІТИКИ"


«За прикладом божественної обітниці, що міститься в Біблії, геноцид є елементом ідеологічного виправдання створення держави Ізраїль».
Джерело: Том Сєгев  (Tom Segev). Сьомий мільйон, вид. Liana Levi. 1993, с. 588.

Для визначення того, як нацисти поводилися з жидами, часто вживаються три терміни: геноцид, Голокост, Шоа.

Термін «геноцид» має точне значення, виражене у самій його етимології - винищування раси. Для цього потрібно припустити, що існує жидівська «раса», як вважали гітлерівські нацисти і як дотепер вважають ізраїльські керівники.

Чи мав місце в ході війни геноцид жидів?

Термін «геноцид» у всіх словниках має точний сенс. Словник Ларусса, наприклад, дає таке визначення: «Геноцид: методичне винищування етнічної групи шляхом знищення окремих її членів».

Це визначення можна застосувати буквально лише до випадку завоювання Ханаана Ісусом Навином, коли нам говориться про кожне завойоване місто: «жодного не залишилося в живих» (наприклад, Числа XXI, 35).

Таким чином, це слово неправомірно використовувалося в Нюрнберзі, тому що мова не йшла про знищення всього народу, як це було у випадку з «священним винищуванням» амалекітян, ханааніїв і інших народів, про які в книзі Ісуса Навина говориться, що від Еглона до Хеврона він «нікого не залишив, хто вцілів би» (X, 37), а в Хагорі «людей же всіх повбивали мечем так, що винищили всіх їх... не залишили жодної душі» «(XI, 14).

На противагу цьому після 1945 року мав місце бурхливий підйом жидівства (його визначення як «раси» взято з гітлерівського словника) в усьому світі.
Поза всяким сумнівом, жиди були однією з улюблених мішеней Гітлера через його расистську теорію вищості «арійської раси» і систематичного ототожнення ним жидів з комунізмом, що був його головним ворогом (про що свідчать страти тисяч німецьких комуністів, а пізніше, у ході війни, жорстокість Гітлера проти слов'янських бранців). Для цієї амальгами він і винайшов термін «жидобільшовизм».

З часу створення націонал-соціалістичної партії він ставив своєю метою не тільки викорінювання комунізму, але й вигнання всіх жидів, спочатку з Німеччини, а потім із всієї Європи, коли він стане її хазяїном, до того ж самим нелюдським чином: спочатку шляхом еміграції, потім вигнання, а під час війни - шляхом ув’язнення  в концтаборах, спочатку в Німеччині, а потім передбачалася депортація, спочатку на Мадагаскар, який повинен був стати величезним гетто для європейських жидів, а потім на Схід, на окуповані території, насамперед у Польщу, де проводилося знищення слов'ян, жидів, циган, спочатку на примусових роботах на службі воєнної промисловості, потім у результаті жахливих епідемій тифу, про розмах яких свідчить збільшення числа крематоріїв.

Який був страшний баланс цієї озлобленості  гітлерівців проти жертв їхньої політики і расизму?

Друга світова війна забрала 50 мільйонів жертв, з них 17 мільйонів радянських людей і 9 мільйонів німців. Польща, інші окуповані країни Європи, а також мільйони солдат з Африки та Азії, мобілізованих на цю війну, що, як і перша, виникла в результаті суперництва західних держав, дорого заплатили за це своїм життям.

Таким чином, гітлерівське панування було не тільки одним великим погромом - головними і чи не єдиними жертвами якого були жиди, як намагається запевняти пропаганда певного типу. Це була людська катастрофа, яка, на жаль, мала прецедент, тому що Гітлер застосував до білих те, що європейські колонізатори протягом п'яти століть застосовували до «кольорових» - від американських індіанців, 60 мільйонів яких з 80 були знищені (і теж не стільки зброєю, скільки каторжними роботами та епідеміями), до африканців, від десяти до двадцяти мільйонів яких були депортовані в Америку, причому рабовласники отримували одного раба, убивши 10 осіб в ході полювання за неграми, що обійшлося Африці в 100 або 200 мільйонів життів.

Міф, який розповсюджується усім світом сповіщає про «найбільший геноцид в історії», означає для західних колонізаторів віддання  забуття їхніх власних злочинів (геноциду американських індіанців і торгівлі африканськими рабами), для Сталіна - замазування його диких репресій. Для англо-американських керівників - бойні в Дрездені  13 лютого 1945 року, коли в полум'ї від фосфорних бомб за кілька годин загинули 200 000 мирних жителів, без військових підстав, тому що німецька армія відступала на всьому східному фронті під натиском радянських військ, які в січні були вже на Одері. Для США, які скинули на Хіросіму і Нагасакі атомні бомби, після чого «200 000 чоловік загинули, а 150 000 поранених були приречені на більш-менш довге вгасання»
Джерело: Поль-Марі де ля Горце. 1939-1945. Невідома війна. Вид. Фламмаріон, Париж, 1955, с. 535.

Цілі були не військовими, а політичними. Черчілль писав в 1948 році у своїй книзі «Друга світова війна» (том VI):
«Було б невірним припускати, начебто доля Японії була вирішена атомною бомбою».
Американський адмірал Вільям А. Ліхі (William A. Leahy)  у своїй книзі «Я був там» підтверджує: «На мій погляд, використання цієї варварської зброї в Хіросімі і Нагасакі не дуже-те допомогло у війні проти Японії».
І справді, імператор Японії Хірохіто 21 травня 1945 року вже почав переговори з Радянським Союзом (який ще не знаходився в стані війни з Японією) про капітуляцію своєї країни за допомогою свого міністра закордонних справ і радянського посла Якова Маліка. «Принцові Коное було наказано готуватися до поїздки в Москву для прямих переговорів з Молотовим».
Джерело: Поль-Марі де ля Горце (Paul-Marie de la Gorce), цит. тв., с. 532.
«У Вашингтоні добре знали про японські наміри. Агент «Меджик» (Magic) повідомив про переписку міністра закордонних справ з його колегою в Москві» (там же, с. 533).
Переслідувана мета була не військовою, а політичною, як визнав американський міністр авіації Фінлеттер, який пояснив, що застосування атомних бомб мало на меті «нокаутувати Японію до вступу Росії у війну».
Джерело: «Сатерді ревью оф літерейчер», 5 червня 1944 року.

Американський адмірал Ліхі робить висновок (цит. тв): «Застосувавши першими атомну бомбу, ми опустилися до морального рівня середньовічних варварів... ця нова жахлива зброя нецивілізованої війни, це сучасне варварство, негідне християн»
Таким чином, для всіх цих керівників, якби справжній Міжнародний трибунал, складений із представників нейтральних країн, посадив їх на лаву військових злочинців поруч із Герінгом і його бандою, у всіх цих «газових камерах», «геноцидах»  і «Голокостах» виявилося б алібі для виправдання їхніх власних злочинів проти людяності.

Американський історик Олбрайт, який був директором Американської школи східних досліджень, пише у своїй узагальнюючій праці «Від кам'яного віку до християнства. Монотеїзм і його еволюція» (французький переклад - Вид. Пайо, 1951) після того, як він виправдав «священне винищування», зроблене Ісусом Навином у ході його вторгнення до Ханаану (с. 205): «Ми, американці, можливо, маємо менше прав судити ізраїльтян, тому що ми винищили тисячі «індіанців у всіх куточках нашої величезної країни і зібрали тих хто залишився у великі концтабори».

Термін «Голокост», застосовуваний до однойменної драми з 70-х років після появи книги Елі Візеля «Ніч» (1958) і став особливо популярним після виходу фільму з такою ж назвою, ще більше висловлює бажання зробити злочини, скоєні проти жидів, винятковою подією, яку не можна й порівнювати ні із загибеллю інших жертв нацизму, ні з яким-небудь іншим злочином в історії, тому що стражданням і смерті надається сакральний характер. Універсальний словник Ларусса (2 том, Париж, 1969, с. 772) визначає Голокост так: «Жертвопринесення в жидів, за якого жертва повністю пожиралася вогнем».

Мучеництво жидів, таким чином, ставало непорівнянним ні з яким іншим - завдяки своєму жертовному характеру воно включалося в божественний план як розп'яття Христа в християнській теології, знаменуючи собою початок нової епохи. Це дозволило одному рабинові сказати: « Створення держави Ізраїль - це відповідь Бога на Голокост».

Щоб Голокост дійсно мав сакральний характер, необхідно, щоб це було:

- повне знищення;
- спалення.

а)  Повне знищення. Для цього потрібно, щоб передбачалося «остаточне вирішення» жидівського питання, що представляло собою знищення. Але, повторю, ніколи не вдалося представити жодного тексту, який доводив що під «остаточним вирішенням» жидівського питання мали на увазі знищення.
Антисемітизм Гітлера, починаючи з його перших виступів, був пов'язаний з боротьбою проти більшовизму (він постійно вживав вислів « жидобільшовизм»); перші концтабори, які він побудував, призначалися для німецьких комуністів, тисячі з яких загинули в них, включаючи їхнього вождя Тельмана.
Що стосується жидiв, то він пред'являв їм самі суперечливі обвинувачення: спочатку, що вони були - як він говорив - самими активними діячами більшовицької революції (Троцький, Зинов'єв, Камєнєв і ін.); у той же час, на його думку, капіталістами і головними експлуататорами німецького народу.
Він мав намір, після ліквідації комуністичного руху і підготовки експансії Німеччини на Схід за прикладом тевтонських лицарів розгромити Радянський Союз, що було з початку і до кінця його кар'єри його головною, маніакальною ідеєю, яка проявлялося в часи його могутності в жорстокості по відношенню до слов'янських (польських і російських) полонених. Він створив навіть під час війни проти СРСР «айнзатцкоманди», тобто загони, спеціально призначені для боротьби проти радянських партизанів і знищення їхніх політичних комісарів, у тому числі й полонених. Серед них було багато геройських жидів, які загинули разом з їхніми слов'янськими соратниками. (Це доводить облудність пропаганди про «радянський антисемітизм»: не можна ж одночасно стверджувати, що в СРСР жидів видаляли із усіх важливих посад і що жиди становили більшість «політичних комісарів» партизан, яких айнзатцкомандам було наказано вбивати. Чи можна уявити, що керувати діями партизанів за лінією фронту (де легко було дезертирувати і вступити в співробітництво з ворогом) доручили жидам, яким не довіряли?).
Що стосується маси німецьких, а потім і європейських жидів, коли Гітлер став хазяїном континенту, те однієї із самих жахливіших ідей нацистів було очищення Німеччини, а потім і Європи від жидів.
Гітлер діяв поетапно.
- На першому етапі була організована їхня еміграція на умовах, що дозволяли пограбувати самих багатих. (Ми вже бачили, що сіоністські керівники Хаавари брали активну участь у цій оборудці, обіцяючи натомість перешкодити бойкоту гітлерівської Німеччини і не брати участі в антифашистському русі).
- Другим етапом було просте вигнання відповідно до проекту висилки всіх до всесвітнього гетто. Після капітуляції Франції для цієї мети намічався острів Мадагаскар, що повинен був перейти під німецький контроль після відшкодування Францією збитків давнім французьким поселенцям. Цей проект був залишений не стільки через мовчазний опір французів, скільки через великий тоннаж кораблів, необхідних дnя цієї операції, що Німеччина під час війни не могла собі дозволити.
- Гітлерівська окупація Східної Європи, особливо Польщі, уможливила «остаточне вирішення»: очищення Європи від євреїв і їхню масову депортацію до зовнішніх таборів. Там вони зазнали найжорстокіших  страждань, не лише таких саме, як і все цивільне населення у воєнний час - бомбування, голод, злидні всіх видів, згубні для самих слабких пересування при евакуації - але й каторжної праці в самих нелюдських умовах заради німецьких військових зусиль (Освенцім-Біркенау був, наприклад, важливим центром хімічного виробництва фірми Фарбен Индастрі). Нарешті, епідемії, особливо тиф, спричиняли величезні спустошення серед населення концтаборів, яке страждало від недоїдання та виснаження.
Утім чи потрібно вдаватися до інших методів, щоб пояснити величезну смертність жертв такого поводження і безмірно перебільшувати їхнє число ризикуючи потім опинитися перед необхідністю його зниження?
Адже довелося замінити напис у Освенцімі-Біркенау і зменшити число загиблих із чотирьох до одного мільйону.
Довелося замінити напис на «газовій камері» у Дахау і уточнити, що вона ніколи не діяла.
Довелося замінити напис на зимовому велодромі в Парижу і указати, що сюди були зігнані 8160 євреїв, а не 30.000, як було зазначено на попередній дошці, яку прибрали.
Джерело: Ле Монд. 18 липня 1990 року.
Чи потрібно, щоб підтримати за всяку ціну свою винятковість за рахунок Голокосту (жертовного знищення у вогні), роз'ятрювати примару «газових камер»?
В 1980 році унікальний характер убивства євреїв уперше поставив під сумнів відомий журналіст Боаз Еврон:
«Саме собою зрозуміло, кожного іменитого гостя ведуть в обов'язковому порядку в Яд ва-Шем, щоб він краще усвідомив почуття провини, якого від нього чекають». 
«Вважаючи, що світ нас ненавидить і переслідує, ми увірували, що це звільняє нас від необхідності нести відповідальність за свої дії стосовно нього».
Параноїдальна ізоляція від іншого світу та його законів може спонукати деяких жидів ставитися до нежидів як до недолюдин, змагаючись у цьому з расизмом нацистів. Еврон застеріг проти тенденції змішувати ворожість арабів з антисемітизмом нацистів. «Не можна відокремити правлячий клас країни від його політичної пропаганди, тому що вона являє собою частину його реальності. Таким чином, уряди діють у світі міфів і чудовиськ, ними ж самими створеними».
Джерело: Боаз Еврон. «Геноцид: послуга для націй», Ітон 77, № 21, травень-червень 1980, с. 12 та наступні.
Мільйони людей, сумлінність яких безсумнівна, плутають печі крематоріїв та газові камери. У гітлерівських таборах було багато печей крематоріїв - з їхньою допомогою намагалися запобігти поширенню епідемій тифу. Наявність крематоріїв - не є доказом, вони існують у всіх великих містах (у Парижу при цвинтарі Пер-Лашез, у Лондоні, у всіх столицях), і спалення трупів не означає, зрозуміло, бажання винищити населення.

Тому треба було приторочити до печей крематоріїв «газові камери», щоб встановити догму знищення вогнем.

Перша вимога, елементарна для доказу їхнього існування, це знайти наказ, що приписує  цей засіб. Пошукати в архівах, які акуратно складала німецькі влада, - всі вони були захоплені союзниками після поразки Гітлера - бюджети цього підприємства, інструкції, що стосуються будівництва і дії цих камер, одним словом, все, що дозволило б провести експертизу «знаряддя злочину», як при будь-якому звичайному розслідуванні. Нічого цього не було зроблено.

Примітно, що й після того, як було офіційно визнане, що на території колишнього рейху людей не вбивали газом, незважаючи на численні показання «очевидців», той же самий критерій оцінки свідчень як суб'єктивних не застосовується, коли мова йде про табори на Сході, особливо в Польщі, навіть якщо ці «свідчення» викликають обґрунтовані підозри.

Так, Мартін Брозат, який опублікував в 1958 році наче справжній документ щоденник коменданта Освенціма Рудольфа Хесса (Rudolf Höß. Kommandant in Auschwitz - autobiographische Aufzeichnungen von Rudolf Höß. Eingeleitet und kommentiert von Martin Broszat. 1958, Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart), написав у газету «Ді Цайт» від 19 серпня 1960 року лист, у якому говорилося, що людей не вбивали газом ні в Дахау, ні в якому-небудь іншому таборі в Німеччині в кордонах колишнього рейху.

Мартін Брозат з Мюнхенського інституту сучасної історії писав: 
«Ні в Дахау, ні в Берген-Бельзені, ні в Бухенвальді жидів і інших ув'язнених не вбивали газом» (пан Брозат став в 1972 році директором цього інституту).
Це визнання мало тим важливіше значення, через те що в безлічі «свідчень очевидців» стверджувалося про існування газових камер у цих таборах, а «реконструкція газової камери» в Дахау найбільше вражала відвідувачів, особливо американців.
На Нюрнберзькому процесі сер Харлі Шоукросс 26 липня 1946 року згадав «газові камери не лише в Освенцімі і Треблінці, але й у Дахау» (МВТ, т. 19. с. 4563).

Мізансцена музею в Дахау дозволяє обманювати не тільки тисячі дітей, яких привозять, щоб втовкмачити їм догму про Голокост, але й дорослих, таких як домініканський священик отець Мореллі, що написав в «Землі розпачу» (1947, с. 15):
«Я глянув очима, повними жаху, крізь лиховісне вічко, через яке нацистські кати могли бачити муки нещасних, котрих вбивають газом».
Навіть колишні в'язні Бухенвальда і Дахау дозволили переконати себе легендою, яка ретельно пеститься. Великий французький історик Мішель де Буар, почесний декан факультету в Кане, член Інституту й колишній в'язень Маутхаузена, заявив в 1986 році:
«У монографії про Маутхаузен, яку я випустив в 1954 році, я двічі згадав про газові камери. Тепер прийшов час роздумів - і я запитав себе: а звідки в мене взялося переконання, що в Маутхаузені була газова камера? Не під час мого перебування в цьому таборі, тому що ні я, ні будь-хто інший не підозрювали, що вона може там бути. Значить, я обзавівся цим “багажем” після війни. Потім я помітив, що в моєму тексті, у той час як у більшості моїх тверджень я спираюся на посилання, їх немає, коли мова йде про газові камери».
Джерело: « Уест-Франс», 2 і 3 серпня 1986 року, с. 6.

Жан-Габріель Кон-Бендіт уже написав: «Будемо ж боротися за руйнування цих газових камер, які показують туристам у таборах, де, як тепер відомо, їх не було, інакше нам не будуть більше вірити навіть у тих випадках, у яких ми впевнені».
Джерело: «Ліберасьон», 5 березня 1979 року,с. 4

У фільмі, що показували в Нюрнберзі суду та всім обвинувачуваним, була єдина газова камера - у Дахау.

26 серпня 1960 року Брошат від імені Мюнхенського інституту сучасної історії (просіоністської орієнтації) написав у газеті «Ді Цайт»: «Газова камера в Дахау ніколи не була добудована й ніколи не діяла».
З літа 1973 року табличка перед душем пояснює: «Ця газова камера, замаскована під душову, ніколи не працювала» і додає, що ув'язнених, присуджених до отруєння газом, відправляли на Схід.


Немає коментарів:

Дописати коментар