"Так, які огидні справи їх!...
3а це Бог обурився на них
і вони назавжди
залишаться під карою".
Коран, 5:83
У промові з нагоди призначення його губернатором України, виголошеній у вересні 1941 р., Кох сказав: "Панове! Я відомий як брутальна собака. Тому й призначений рейхкомісаром України. Наше завдання – вимотати з України все багатство... Коли ж ми виграємо війну, тоді я зроблю сіканці з українців, поляків та інших, що тут живуть".
Як бачимо, Кох говорив про Українців, поляків, але чомусь не назвав жидів, яких німці немов би масово винищували. Дивно, чи не так? Насправді дивуватися немає чому. "Масові вбивства жидів під час Другої світової війни" — одна з найбільших фальсифікацій під час, та вже після війни. Рейхкомісар Кох не назвав жидів як об'єкту знищення це випадково. Адже на той час вони практично всі повтікали з Русі-України. Окрім того, Гітлер та націонал-соціалісти боролися перш за все з ненависним комунізмом, який становив неабияку загрозу цивілізації. Щоправда, головними функціонерами комунізму були таки жиди, але на нижчих ланках управління було немало виродків із середовища корінного населення. Якщо на захопленій території до рук фашистів потрапляв комуніст, то його розстрілювали, не питаючи, хто він за походженням. А через те, що всі жиди були або комуністами, або носіями комуністичних ідей, то й виходило, що відстрілюючи носіїв юдонацизму, фашисти немов би вимордовують жидів. Звичайно, жиди гинули і на фронтах, де їх була мізерна кількість, і під час бомбардувань, і в концтаборах, але загалом у відсотковому відношенні їх загинуло дуже мало порівняно з іншими воюючими народами. Другу світову війну програли всі, і переможці, і переможені. Виграли юдеї, які її планували і спровокували. А 60 мільйонів гоїв загинуло, щоб жиди запанували у світі після війни. За оцінкою історика-жида Міхаеля Вольфсона, під час Другої світової війни загинуло 1 мли. 300 тисяч жидів, а відомого німецького і історика професора Ернста Нольте — 630 тисяч. Кількість жертв у 6 млн., яку раніше називали жиди, нічим не підтверджується і її необхідно віднести на рахунок їхньої невгамовної фантазії (газета "Русский вестник", 4.27-28,1994 р. з посиланнями на газети «Франкфурте альгемайне цайтунг" від 17.8.94 р.; 23.8.94 р. та "Вельт" від 26.2.94 р.). А Швейцарська газета Ді Тат (Die Tat) від 19 січня 1955р., посилаючись на статистику Червоного Хреста про жертви війни, прийшла до висновку, що "число жертв переслідування внаслідок расової чи ідеологічної політики між 1939 та 1945 pp. не перевищує 300 тис, не всі з яких були жидами".
Зокрема, в Освенцімі їх загинуло не 1 млн., а 7 тис, і не в газових камерах, а власною смертю; у Бабиному Яру фашисти розстріляли не 150 тис, а всього лише 3 тис. жидів. "В Києві не без допомоги рабинів та їхніх посіпак було заплановано вбивство фашистами кількох тисяч євреїв на Лук'янівському цвинтарі поряд з Бабиним Яром наприкінці 1941 р. Флорізман наводить неспростовні докази фіктивності трагедії євреїв у Бабиному Яру..." (Г.Мусієнко, "Вечірній Київ", 20.10.95). "Мені приємно, що мій лист у "ВК" сприяв публікації етапної статті, яка започаткувала викриття однієї з останніх радянських (і жидівських – Б.Б.) фальшивок трагедії Бабиного Яру", свідчить Фіма Флорізман ("ВК", 30.08.96). При оцінці кількості загиблих жидів треба взяти до уваги агітаційно-пропагандистське шумовиння та економічні інтереси.
Можна вбити сто німців, і преса про це мовчатиме. Можна убити тисячу москвинів чи іспанців, і преса цього "не помітить". Про чеченців, іракців, афганців чи арабів-палестинців немає чого і говорити, вимордування їх тисячами сприймається за звичайне явище. Можна убити мільйон українців, і жидівська преса напише, що нічого особливого не трапилось. Але якщо набити морду хоч одному жидові, всі засоби інформації верещатимуть про "антисемітизм і страшні переслідування євреїв". 3 цього і треба виходити, оцінюючи втрати жидів у будь-яких колізіях.
Цифра "6 мільйонів загиблих жидів" планувалася ними задовго до початку Другої світової війни. Після війни вона була пред'явлена німцям, щоб ті виплатили жидам за кожну "жертву" по 15 тисяч німецьких марок. Жиди відрізняються від інших ще й тим, що і з неіснуючих загиблих уміють робити добрий гешефт. Колись М.Гоголь писав, як вигаданий літературний "герой" Чічіков хотів зробити бізнес на мертвих душах... Жиди мрію зробили дійсністю.
Де б узявся навіть 1 млн. убитих, якщо до очищення Європи від жидів націонал-соціалісти приступили лише в другій половині 1941 р., коли вони вже розбіглися в Америку, Палестину, а особливо у свою Московську, імперію?
В той час, як військо й новобранців комісари пішки гнали на фронт, перевантажені автомобілі та поїзди з жидами просувалися на схід, подалі від фронту. На самому початку війни секретар компартії Білорусі П.Пономаренко у доповідній Сталіну писав, що жидів "охопив тваринний страх перед Гітлером, а замість боротьби — втеча" [1, с.268]. Отже, жиди повтікали. Лише незначна частка їх лишилася, не самі гірші, які мали найменше відношення до правлячої кліки, їх фашисти і переслідували як носіїв небезпечного юдонацизму. Якщо під час війни жиди й були в армії, то в НКВД, загонах охорони або в інтендантстві. На фронті були одиниці, головним чином комісари та замполіти.
По війні вони повернулися, отримали уцілілі або відбудовані для них рабами-гоями добротні помешкання, зайняли керівні посади і хизувалися: "Мі білі в евакуації!" Тоді це означало значно більше, ніж чотири роки бути на фронті. Пригадую, після війни вищі навчальні установи були переповнені жидами, як викладачами, так і студентами, народженими в 30-х роках. Ні разу не чув від них, що за час війни їхні лави дуже поменшали. Втрати Українців, навіть у відсотковому відношенні, були значно більшими і відчутнішими.
3 повідомлення Бориса Андріїва з Ромен (газета "Нескорена нація", травень 1998 p.), який посилається на офіційні статистичні джерела й наводить відповідні цифри, легко вирахувати, що відносна кількість жидів, загиблих на фронтах Другої світової війни (відношення кількості загиблих до тих, що проживали в Ромнах до війни), у 7 (сім!) разів менша, ніж відносна кількість загиблих Українців.
В 1945 р. Хрущов говорив, що жиди "злітаються в Україну як ворони" [2, с.347]. Але цього ЇМ здавалося мало. У війні вони вважали себе переможцями і вимагали більшого, що викликало невдоволення Сталіна. В 1946 р. він "був роздратований вимогами совєцьких жидів по поліпшенню умов їхнього проживання, коли вони повернулись з евакуації" [2, с,346].
Зважаючи на ставлення німецьких фашистів до жидів, вони повинні були б чинити фашистам найбільший опір. Але, на подив усьому світові, вони не лише не чинили ніякого спротиву, але в якійсь мірі навіть співпрацювали з ними. В чім же справа?
* * *
Голокост, тобто нібито масове знищення жидів у німецьких концтаборах під час Другої світової війни — це колосальне жидівське шахрайство. Розвінчанням його на Заході займається кілька десятків дослідників, одним з них є швейцарський історик і політолог Юрген Граф. Його роботу "Міф про голокост: правда про жидів під час Другої світової війни" на прохання Інституту перегляду історії (Лос-Анджелес, США) опублікував тижневик "Русский вестник" (ч.32-34, 1996). Виклад цієї роботи, підготовлений Павлом Чемерисом, наш читач може знайти в газеті "За вільну Україну", Львів, червень, 1997.
Подаю декілька цитат з цієї надзвичайно цікавої праці.
"На основі аналізу більш як 250 публікацій на цю тему Ю.Граф робить головний висновок: жодних крематоріїв і газових камер у німецьких концтаборах не існувало. Ці "фабрики смерті" були радше засобом хитромудрого збереження жидів, ніж їхнього знищення. Освенцім, Треблінка та деякі інші концтабори служили транзитними пунктами для відправлення жидів у Східну Європу... — речі неймовірні для масової свідомості, і все ж таки це факт, доведений наукою (Steffen Wernen. Zweite Babylonische Gefangenschaft, 1992)". "Знищення жидів газом не було в жодному таборі на німецькій землі", — свідчить відомий сіоніст Візенталь ("Книга і книжники", с.5).
Ю.Граф зазначає, що сенс голокосту — від самого початку його затії-полягає в добре продуманій афері з розлогою низкою корисливих цілей:
1. Створити сприятливу ситуацію для заснування держави Ізраїль.
2. Надати їй морально-політичне і фінансово-економічне забезпечення за рахунок інших народів, насамперед "злочинної" Німеччини.
3. Дискредитувати християнство, яке, мовляв, "допустило таке зло".
4. Підкреслити месіанську роль юдаїзму як спасителя світу і людства: "Освенцім є заперечення християнства".
5. Штучно витворити атмосферу "провини" гоїв перед жидами, щоб на довгі роки травмувати "антисемітів" і таким чином забезпечити собі експлуататорську роль над ними.
6. В нових історичних умовах утвердити процес здійснення плану завоювання жидами світового панування.
Дослідники справедливо зазначають, що міф про голокост ображає людство, зображаючи жидів головною жертвою минулої світової війни.
Була ще одна мета, яку західні дослідники "голокосту" не помітили: під галас про "переслідування" жидів націонал-соціалістами відвернути увагу світової громадськости від жахливих злочинів жидівства проти поневолених ними народів у Совєцькому Союзі. Щоб перешкодити поширенню правди про "голокост", світове жидівство вдається до різних форм терору і навіть убивств об'єктивних дослідників "катастрофи". У Франції в 1978 р. історика Франца Дюпре було вбито. Мішелю Кіньє студенти-сіоністи кинули в обличчя піхурець із сірчаною кислотою. Професора Роберта Фориссона позбавили кафедри в Ліонському університеті, бо він засумнівався в існуванні "газових камер". У Канаді художника Ернста Цюнделя (1985 р.) було засуджено на 15 місяців тюрми за розповсюдження брошури Річарда Харвуда "Чи справді знищено 6 мільйонів?".
У Швейцарії суддя-жидівка відправила на два роки до в'язниці шукача правди про жидів - Ю.Графа. У Німеччині та деяких інших країнах "західної демократії" законодавче заборонено сумніватися у шести мільйонах немов би загиблих жидів. На цих прикладах добре видно, що поняття демократії та "свободи слова" досить умовні, принаймні, вони закінчуються там, де зачіпаються жидівські інтереси.
Від "голокосту" є і фінансово-економічний "навар" — допомога США та інших країн. До 1992 р. ФРГ виплатила Ізраїлю і жидівським організаціям, за офіційними статистичними даними, 85,4 млд. німецьких марок (справжня цифра значно вища). Наум Гольдман, багаторічний голова Всесвітнього жидівського конгресу, в книжці "Жидівський парадокс" пише: "Без німецьких компенсацій, які були виплачені в перші 10 років після проголошення Ізраїлю, держава не змогла б розвинути й половини своєї інфраструктури: весь залізничний парк, всі кораблі, всі електростанції, а також більша частина промисловості — німецького походження". (Добре обібравши Німеччину, останнім часом жиди взялися за Швейцарію). Освенцім служив транзитним табором для тих жидів, котрих висилали на схід (у Білорусь та Прибалтику), тому їх не реєстрували, але їх "голокостівці"-екстремісти оголосили "знищеними", — довів іспанський дослідник Енріке Айнат.
Після поділу Польщі (1939 р.) величезний потік жидівських переселенців ринув на схід. А після початку німецько-совєцької війні більшість жидів (80 %) було евакуйовано у східні райони СССР, і німці їх ніколи не бачили. В грудні 1942 р. Давид Бергельсон, секретар жидівського антифашистського комітету, заявив у Москві: "Завдякі евакуації було врятовано абсолютну більшість жидів, що жили в Україні, Білорусі, Латвії і Литві. Згідно з повідомленнями, які надійшли з Вітебська, Риги та інших міст, окупованих гітлерівцями, там залишились тільки поодинокі жиди".
В музеї Освенціма та інших архівах лежить 120-150 тисяч документів з Освенціма. I жоден з них не містить ані слова про отруєння газом хоча б одного жида. Свого часу вищезгаданий американський Інститут оголосив премію у 50 тис. доларів тому, хто зможе довести перед судом газові убивства хоча б в одному німецькому концтаборі, але охочих й досі не знайшлося.
Разом з газовими камерами перетворилася в міф і цифра 6 млн. немов би замордованих жидів. Звідки вона взялася?
Вже у травні 1942 р. згадуваний сіоніст Наум Гольдман заявив у Нью-Йорку, що з 8 млн. жидів, які перебувають у сфері німецького панування (насправді було менше 3 млн.) живими залишилися 2 або 3 млн. Тоді "голокост" тільки починався. Звідки Гольдман знав майбутню цифру?
Виявляється, що газета «Американські жиди» ще в числі за 31 жовтня 1918 р. писала про знищення 6 мільйонів жидів. Де і як цей "голокост" здійснюватиметься, з безглуздої писанини в газеті зрозуміти неможливо, але цифра 6 млн. повторена 7 разів. Оце і є відповідь, чому неодмінно потрібна ця цифра: це — "священна" цифра, запозичена божевільними сіоністами з Талмуда.
Під час війни згадуваний раніше М.Стефанишин не зважаючи на підлості, що йому чинили жиди раніше, часто допомагав їм харчами, медикаментами, за які нерідко платив свої гроші. За доносом поляків німці двічі його судили як совєтсько-жидівського шпигуна, так що врешті решт він потрапив в Освенцім ("Аушвіц"). Роботу Ю.Графа він читати не міг хоч би тому, що вона вийшла пізніше, ніж Стефанишин написав свої свідчення. Навряд чи й швейцарець. Ю.Граф читав Львівську газету. Послухаємо ж, що пише в'язень "Аушвіца" про ставлення німців до жидів [3]: "Коли границя стала по Сяну, німці зовсім не перечили жидам переходити на совєтську сторону. Було таке, що жиди назад верталися на німецький бік. До кінця 1939 р. їм дозволялося вільно йти на всі чотири сторони. I після 1941 р. вони ще займалися торгівлею, німці їх не чіпали. А як збудували гетто в Перемишлі (1942 р.), то почали ЇХ туди звозити... Перед тим, як переселяти жидів у гетто, тим з них, хто мав свої магазини, німці дозволяли розпорядитися своїми товарами на власний розсуд. Ніяких конфіскацій чи грабежу щодо них не було. Просто не мали права більше торгувати". А ось що він пише про жидівські "поневіряння" в Освенцімі та про жидівський "голокост": "Жиди були в кращому становищі, ніж в'язні інших національностей. Вони їздили на роботу поза табір на фільварки, на фабрики, а на ніч їх привозили всіх назад у табір. Вони одержували пайки і на виїздах могли ще щось роздобути. Отже, режим жидів був кращий ніж тих, хто постійно знаходився у таборі. Харчували у таборі погано... Голод особливо косив військовополонених, зокрема, з червоної армії, яких тут було багато. Ось що дивувало: боронь Боже! — було образити, а надто вдарити жида. Якось я стусанув одного за нахабну поведінку: в присутності гестапівця він вимагав хліба, якого в цій ситуації я йому не міг дати. Що тут почалося! Гестапівець (австріяк) мене врятував і строго наказав, що коли я ще раз собі таке дозволю, то зі мною буде щось страшне. Я зрозумів, що німецька нагінка на жидів — то якийсь незвичайний маскарад. Керував жидами в "Освенцімі" жид Краковер і тільки йому було дозволено бити жидів за провини. Такі "штрафники" вже не потрапляли на "колоди", де одержували по 25-50 ударів, і караний ще мав сам собі їх рахувати. На поданому знімку з буклету про Освенцім, виданому в Кракові у 1958 р. (знімок газета наводить — Б.Б.), Краковер — крайній справа, поряд з німецьким конвоїром. Зверніть увагу на те, що конвойована група жидів, включаючи самого Краковера, не виглядає виснаженою. Мають нормальний вигляд, а не тюремний, змордований...
Мене перевели на роботу по ремонту табірних вишок... На вишках охорони були переважно власівці. Вони допомагали продуктами "своїм хлопцям", які були на території табору. Допомога українцям надходила від Українського комітету допомоги. Я був залучений до розподілу цієї допомоги, то на інші роботи вже не ходив... Допомагали ми продуктами і в'язням інших націй. В Освенцімі невільники кожної нації були окремо.
Якось до табору знову прибули представники з Міжнародного Червоного Хреста. Я поросив у них дозволу мені мати право доступу до всіх бараків табору. В "Освенцімі" не було дикого режиму, як в совєтських тюрмах. Мені дозволили. Так я мав змогу ознайомитися з усією територією табору, всіма його бараками і будівлями, знати їхні призначення. То коли з роками все настирливіше в газетах і по радіо, потім по телевізії почали говорити про масове знищення жидів в "Освенцімі", мене дуже здивувало. Я все чекав — впродовж десятиліть — що хтось авторитетно заперечить небилиці. Але чомусь цього ніхто не зробив й досі. А тим часом брехня вже утвердилась як "свята правда". Отож як в'язень «Освенціма», обізнаний з комплексом усіх його будівель, тверджу: ніяких крематоріїв і газових камері в Аушвіці не було. Блок-11, де нібито здійснювалось масове вбивство жидів газом "Циклон Б", — вигадка. В цьому цегляному, неоштукатуреному будинку при вході в концтабір "Освенцім", із звичайними вікнами, а не загерметизованими, як цього вимагав би такий "блок" (фото цього будинку також взято із вищезгаданого буклету), містилися лазні, де милися в'язні, насамперед жиди, яких не можна було навіть образити. I ніякої шибениці поряд з цим будинком не було (вона є на фото — Б.Б.). Вона поставлена вже потім, коли табір перестав бути табором. Відтоді мене не перестають дивувати твердження про те, що в "Освенцімі" знищено мільйон жидів.
Померлих в'язнів — головним чином інших національностей, а не жидів, — закопували на кладовищі, яке виникло само собою неподалік табору. Про нього ніхто публічно не згадує, хоч ці могили можна розкопати і пересвідчитися в правді. На цьому кладовищі закопано сотні замучених голодом совєтських військовополонених. Від Міжнародного Червоного Хреста зверталися до Сталіна..., що німці дозволяють їх забрати, бо не мають чим годувати такої кількості людей, то від служби Сталіна чи від нього самого надійшла відповідь, що в нього (Сталіна) "полонених нема".
Відомо, що Президент Польщі, глибоко віруюча людина, пан Лех Валенса відмовився потвердити, як правду, вигадку про Освенцімські газові камери і печі-крематорії, хоч на нього сильно тиснули жиди-сіоністи світовим кагалом. Один мільйон жидів загинуло в "Освенцімі"?! Hi, це - неправда. Він, Валенса, не буде брехати, це просто містифікація! Це ще підступно-корисливий, паразитичний засіб. 3 його допомогою світове жидівство продовжує тероризувати морально і грабувати матеріально міжнародну спільноту...
Наближається 2000 років, відколи "богообраний" народ спричинився до першого вселенського злочину, переклавши свою вину на Пилата. Відтоді злих діянь — всіляких революцій, війн, голодоморів — жидами звершено чимало. Тільки чесним покаянням перед лицем потерпілих народів зможуть вони змінити думку світової громадськості про себе, стати моральною частиною світового загалу. Інакше — в черговий раз може статися щось поза межами добра і справедливості".
Отже, газові душогубки, які жиди винайшли для знищення Українців та інших "гоїв", фашисти не застосовували до самих жидів. Що ж дивного? Фашисти були значно людяніші за них.
Тепер послухаємо англійця (чи англійського жида?) Яна Кершоу [4]. Звичайно, ніякої симпатії до Гітлера чи фашистів у нього немає, але у роботі він намагається бути об'єктивним. Він характеризує Гітлера як людину, що "розв'язала геноцидну війну" (с.6), "спровокувала самий жахливий геноцид із усіх, які були відомі людству" (с. 10). Чому Кершоу фашистські гоніння на жидів називає "самим жахливим геноцидом?" Які у нього є документальні підстави? Аби були, він би привів. Але те, що він приводить, "жахливим геноцидом" ніяк назвати не можна.
"У питаннях расової політики на протязі 1930-х років Гітлер намагався — із міркувань престижу та тактики — бути в стороні" (с. 168).
Порівняно з терором, що чинили жиди у Московській імперії, а особливо в Україні, "терор" супроти жидів у Німеччині був просто сміхотворним. Зважаючи на загрозу, яку жиди становили для Рейху, відношення німців до них було більше, ніж м'яким. 3 Німеччини та інших областей Рейху їх просто виселяли. Але не на Північ, не у Сибірські концтабори, як це робили жиди з населенням більшовицької імперії, їх примушували виїжджати в "обітовані країни", де вони мали повне сприяння та пільги: в Московську імперію, Америку, Палестину. "Свого апогею протижидівський терор досяг під час сумно відомої кришталевої ночі — жахливого погрому 9-10 листопада 1938 p.... Під час цього загальнонаціонального погрому було вбито біля ста жидів... біля 30 тис. жидів-чоловіків були взяті заручниками в концентраційні табори для того, щоб змусити інших емігрувати. Не зважаючи на це, жиди не були повністю виключені з економічних відносин і продовжували виявляти деякий вплив на суспільство" (с.216). Для порівняння: у тому ж 1938 р. У Московії щодня жиди розстрілювали більше 1000 осіб. Запроторювали до ГУЛАГів біля 10000. А навесні 1933 p. щодня голодною смертю гинули кілька десятків тисяч Українців. Що ж стосується еміграції, то розстрілювали лише за одну вголос сказану думку про це, як ворога народу й зрадника батьківщини.
У Німеччині, як і в усіх країнах взагалі, жиди були і є антисоціальним елементом. Німецька поліція спрямовувала свою діяльність проти "ворогів держави та народу: жидів, комуністів (та других марксистів), масонів, політичне активних діячів церкви, свідків Ієгови, гомосексуалістів, повій, циган, антигромадських елементів, професійних злочинців... Таким чином, коліща дискримінації продовжувало крутитися" (с.124). Але ж бо від цих елементів користі, і справді, ніякої, але шкода, яку вони завдають суспільству, величезна. Після поразки у Другій світовій війні і Німеччина, і Японія швидко вийшли у передові економічно розвинені країни. Одна з причин цього, можливо, найголовніша — вони були вільні від жидів. Ян Кершоу жаліє злочинний світ, боротьбу з ним вважає дискримінацією Це є типово жидівський підхід, який і в цьому прямо протилежний уявленням людей зі здоровою психікою.
Зачистка Європи від жидів на початку 40-х років планувалася й здійснювалась як виселення їх на схід, а не як фізичне знищення. Ми маємо вірити жиду, який сумлінно досліджував це питання, а не бульварним жидівським газетам. "Жиди депортувались в жидівську резервацію на сході, яка мала виглядати як гігантський концентраційний табір...Гітлер, який до цього забороняв (!) депортацію у воєнну зону і мав намір остаточно видалити жидів з Європи на схід лише після успішного закінчення кампанії, був змушений віддати наказ про початок депортації німецьких жидів" (с.225). Отже, депортація, а не знищення. Що ж стосується "гігантського концентраційного табору", то в такий табір самі жиди перетворили всю Московську імперію. Ну що ж, нехай би і вони пожили в тих умовах, в які вони поставили і в яких понад два десятиліття жило 160 млн. населення.
Незважаючи на злочини жидів, ставлення фашистів до них було більше ніж гуманним. Лише в листопаді 1941 р. в околиці Риги було убито, очевидно випадково, кілька німецьких жидів (с.226). Лише в серпні 1941 р. "по наполяганню Гімлера та Гейдріха Гітлер увів жовту зірку, яку зобов'язані були носити всі жиди в Німеччині — захід, від якого він з тактичних міркувань довго відмовлявся" (с.227). "Радикалізація антижидівськоі політики в 30-х роках відбувалась при відносно невеликій участи Ґітлера" (с.229).
У воєнний час місцеве населення та військо, які ненавиділи юдеїв, могли без наказу вбити десятки, сотні, тисячі жидів, але не могли вбити мільйони. Не зважаючи на педантизм німців, "не вціліло жодного письмового наказу за підписом Ґітлера, який би відносився до остаточного вирішення. Можливо, письмових наказів і не існувало взагалі", пише Кершоу на стор.227.
Отже, "геноцид" жидів, який вони немов би зазнавали від фашистів, важко відрізнити від хитромудрого способу їх захисту від помети народів. Ще в березні 1943 р. їх багато було в Берліні, а пізніше виселили, очевидно, для того, щоб убезпечити від бомб союзників. Мадяршиною та Францією вони розгулювали вільно, а з Данії їх виселили лише восени 1943 р., щоб уберегти від жертв під час воєнних дій [4 ,с.257].
Всі світові історики сходяться на тому, що "винищення шести мільйонів жидів" — то є шахрайство, грандіозна жидівська фальсифікація з метою ошукати християнські народи заради досягнення жидами певних вигод. Безумовно, частина жидів, яких війна не зачепила, переслідували саме цю мету, бо жид і світовий шахрай — це синоніми. I все ж таки багато жидів, здебільшого ті, що постраждали від війни чи обмеження їхньої "діяльності" націонал-соціалістами, очевидно, щиро вірили в "мільйони загиблих жидів". Чому "остаточне рішення" жидівського питання вони сприйняли як їх фізичне винищення? На це є дві головні причини.
Перша. Жиди стільки шкоди наробили народам, серед яких вони живуть, що фізичне винищення ЇХ було б цілком справедливою розплатою. "Катюзі по заслузі". Вони це відчували і на це сподівались, але їхнім союзником став гнилий європейський гуманізм, який вони самі зневажають і над яким насміхаються.
Друга. Як ми не можемо зрозуміти жидів, так і вони нас. Самі жиди без вагань і не розмірковуючи винищили б усіх, аби мали таку можливість. Свої бажання і мрії вони видають за бажання пограбованих і ошуканих ними народів. Чому ми їх не винищуємо? Для них це є загадкою. Вони не можуть цього збагнути і вважають, що ми це обов'язково робимо, коли така нагода трапляється. Тільки де факти? Вони десь напевне є, думають жиди, лише знайти ЇХ вони не можуть. А якщо не можуть Знайти, то їх треба вигадати, бо вони все одно десь таки мусять бути!
Отже, ніякого плану винищення, голокосту чи геноциду жидів не було (але плани виселення — були). Була цілком природна ненависть німців, як й усіх інших цивілізованих народів, до жидів. Націонал-соціалісти просто скористалися війною, спровокованою і організованою самими жидами, для організації погромів, під час яких, а також від голоду, воєнних дій тощо загинуло біля 300 тисяч жидів — суща дрібниця порівняно з погромами, що вони чинили на Українській землі в 1918-1941 pp. Але це зовсім не заважало сіоністській, юдейській та комуністичній верхівці співпрацювати з фашистами.
Немає коментарів:
Дописати коментар