Томаш Ґабісь. Релігія Голокосту

Вже довший час можна спостерігати зростаюче напруження у польсько-єврейських стосунках. Вони прямо чи опосередковано пов’язані з Голокостом, тобто з політикою державних установ Німецького Райху, метою якої була, згідно пануючої думки, фізична ліквідація європейських євреїв. Голокост власне є вихідною точкою, контекстом та базою сучасної суперечки. Тому цілком природно класифікувати Голокост не як історичну подію, а як подію, яка стала міфом. Голокост сьогодні розглядають не як Пунічні війни, не як політику Наполеона чи винищення місцевого населення Тасманії і т.п.

Він не належить до історії що минула, а є сучасним у всі часи, постійно актуалізованим та інструменталізованим міфом, одним з центральних елементів культури, політики та ідеології Західної Європи. Він, щоправда, виник як єврейський міф, але завдяки масмедіям та виховним структурам отримав універсальне значення; його піднесли до рівня ключової події, через призму якої сьогодні розглядають не тільки історію 20-го століття, але й історію всього людства.

В останньому номері журналу «Stanczyk» ми повідомляли про існування планів у всіх країнах ЄС накладати штраф за сумніви в існуванні Голокосту. Це доказом того, що Голокост не подія минулого, а сакралізована збірка догм, міфів, яка набуває квазі-релігійної структури, виконує цілком відмінні функції і використовується як політичний, моральний та ідеологічний інструмент. Голокост не належить минулому, а є «завжди сучасним» елементом суто сучасних і зовсім не невинних стратегій при політичних та ідеологічних конфліктах.

Історія про «катів і жертв» стосовно подій півстолітньої давності може бути перетворена у жорстку владну політику; вона може служити інструментом ідеологічного панування та зброєю для утвердження цілком тверезих та вимірюваних інтересів; вона може бути застосована як засіб морального шантажу, промивання мізків та пропаганди; вона можна прийняти форму «шоу-бізнесу» або стати засобом власне релігійної війни. Лише тоді, коли ми розглядатимемо Голокост з цієї точки зору, холодно і без жодних емоцій, ми зможемо зрозуміти, що дійсно відбувається, і про що при цьому йдеться. Лише тоді нам вдасться протиставити звинуваченню в «антисемітизмі» звинувачення в «антиполонізмі» і, крім цього, зібрати у деякій перспективі напевно корисну, совісно документовану збірку свідчень цього «антиполонізму». Якщо ж ми ставитимемо національні польські інтереси на перше місце, то це затьмарить наш погляд на справжній стан речей і доведе, що ми розглядаємо нові феномени за застарілими схемами і інтелектуально безпорадно протистоїмо в принципі неочікуваному вибуху пристрастей та запалу дискусії. Треба, отже, розглядати «польсько-єврейські» справи у ширшому зв’язку, беручи до уваги усю політичну, ідеологічну та релігійну коньюктуру, чиїми елементами є: єврейська держава, впливові групи єврейської діаспори, а також, врешті-решт, демократично-ліберальні еліти західного світу, зокрема Німеччини та Сполучених Штатів. Лише тоді ми зможемо пізнати «польсько-єврейські» справи у їхніх властивих пропорціях, тобто як складову частину цілого, яке сягає далеко за межі нашої країни.

Голокост та історія

Кожна історична подія є незвичайною, єдиною в своєму роді, унікальною та відмінною від усіх інших; у той же час вона має й подібність з іншими, її можна з ними порівнювати, вона є повторенням феномену, який вже колись був і з’являється повторно. Якщо ж якусь історичну подію розглядати як абсолютно незвичайну, як таку, яку не можна порівнювати з іншими, то вона перестає бути частиною людської історії, а переходить у сферу міфів. Саме це сталося з Голокостом.

Ось низка цитат:

- Ізраель Ґутман (Israel Gutman): «Я запевняю тебе, в історії важко знайти приклад вбивства, яке зрівнюється з Голокостом. Ніколи до цього не знищували цілий народ. Голокост був таким чином першим в історії людського роду. (...) Шоа, Голокост, є подією sui generis. Ніколи до цього в ідейному та політичному ландшафті Європи не проростала страшна думка, що усунення або знищення якогось певного народу або певної раси може прокласти шлях до відродження чи звільнення світу. У жодній країні до цього не було прийнято рішення про викорінення народу та не було створено адміністративного та військового апарату, який систематично переслідував мільйони беззахисних людей у країнах континенту та вбивав на спеціально для цього споруджених фабриках».

- Леопольд Унгер (Leopold Unger): «Шоа, тобто абсолютне зло, не можна зафільмувати. Нікому не вдасться зафільмувати викорінення євреїв. Шоа займає центральне місце в історії 20-го століття».

- Жан Даніель (Jean Daniel): «Тільки диявол міг видумати щось таке, технократичний чорт на вершині доведеної до безглуздя науки. Арешт засуджених, їх перевезення, організація таборів, селекція для знищення: ніщо не випускалося з уваги. Не залишилося ні найменших слідів: пекельний процес ідеального злочину».

- Юрген Торвальдсен (Jurgen Thorwaldsen): «Абсолютно унікальна подія дотеперішньої історії, яка не допускає жодного порівняння з варварськими вчинками, які були здійснені ненімецькою стороною».

- Елі Візель (Elie Wiesel): «Голокост не допускає аналогій. Покинутість євреїв у пазурах бестії не має ніяких паралелей в історії. Вона була тотальною. Смерть охороняла всі виходи. (...) Це був той поворотний момент в історії людства, після якого ніщо більше не могло бути таким, яким було до цього. Це була трагедія євреїв, яку не можна порівняти ні з чим іншим. З філософської точки зору це було абсолютне зло. (...) Масове вбивство єврейськог народу займає центральне місце в нашому житті та історії світу. (...) Аушвіц не можна пояснити, і його не можна наочно зобразити. Все одно, чи Голокост є вершиною історії чи її помилкою, він по відношенню до історії трансцендентний. Усе в ньому породжує жах та веде до відчаю. Мертві є в полоні таємниці, відкрити яку ми ні не варті, ні не є в змозі. (...) В Аушвіці вбивали не тільки людину, а й ідею людини. Жити в світі, в якому більше нічого немає, у якому кат поводить себе як Бог і вдає, що чинить справедливість, для багатьох було немислимо. Тому що світ спалив своє серце в Аушвіці».

- Арнольд Мостовіч (Arnold Mostovicz): «Голокост був перший і єдиний випадком в історії, коли саме існування стало злочином. Отже, я вважаю, що він унікальний».

- Люсі Давідовіч (Lucy Dawidowicz): «Унікальність вбивства шістьох мільйонів європейських євреїв: Ніколи до цього в історії людства ніяка держава і ніякий політичний рух не вирішували здійснити знищення всього народу. (...) Назви цих фабрик смерті, і зокрема назва Аушвіц, заміняють дев’яте коло в пеклі Данте як шифр зла».

- Нора Левін (Nora Levin): «Голокост унікальний не лише через розміри людських втрат, тобто вбивство шести мільйонів євреїв, але й тому, що незрозумілими є супроводжуючі його обставини. Власне кажучи, ніхто не може зрозуміти, як могли взагалі відбуватися такі масові вбивства, а також як так сталося, що це допустили. Нагромадження фактів не приводить до розуміння; неможливо зрозуміти в принципі, що трапилося. (...) Звичайні людські істоти просто не в стані перенестися в такий світ, тут відмовляє нормальне співчуття, тому що всі нам відомі людські реакції не співвідносні з гітлеризмом. Насправді світ Аушвіцу був іншою планетою. (...) Аушвіц не можна уявити і неможливо зрозуміти; він лише залишається в пам’яті. Між мертвими і рештою нас лежить провалля, яке не може подолати жодна людина, яка б талановита вона не була».

Так, ніщо не зупинить того крику про Аушвіц, який «лунатиме до кінця часів» Емануель Левінас (Emmanuel Levinas). Ми повинні сьогодні «розглядати світ крізь світло вогнів Аушвіца» Роберт МакАфі Браун (Robert McAfee Brown).

Теологія Голокосту

Щодо до Голокосту як квазі-релігійного міфу потрібно підходити не з політичними, соціологічними чи психологічними критеріями, а передусім з теологічними. Джордж Стейнер (George Steiner) пише:

«Якщо існують якісні відмінності між Шоа та численними прикладами масових вбивств, які заплямували історію перед і після Шоа, то вони мусять лежати дуже глибоко, а саме у символічній та метафізично-теологічній сферах».

Елі Візель вважає, що Голокост є «невидимою містерією, коли Бог і людина зі страхом дивляться один одному в очі»; «покинуті та забуті Богом євреї були самі, вони вмирали та боролися цілком самотні». Стейнер притримується думки, що після Голокосту ми не володіємо більше словами та реченнями, які уможливлювали б наш діалог з Богом, тому що більше не має змісту говорити до Бога чи про Бога, чиїми основними властивостями є відсутність та мовчання. Згідно Стейнера відбувся «вихід Бога» з мови та з області людського досвіду. Питання, яке витає над Аушвіцом, є для Стейнера набагато глибшим, ніж питання політичної патології, економічних, етнічних чи суспільних конфліктів, наскільки важливі вони б не були. Це є питання віри в існування Бога. Для Єжі Равіча (Jerzy Rawicz) Бог «зійшов з розуму»; для інших, таких як МакАфі Браун «побачивши те масове вбивство, Бог сам став жертвою цього масового вбивства». Фердинанд Камон (Ferdinand Camon) писав: «Наприкінці зустрічі Прімо Леві стверджував: ‘‘Якщо є Аушвіц, то Бога бути не може’’. На мою думку, письменник хотів представити певний філософський висновок про неіснування Бога і наступний аргумент Ансело д’Акости направити проти нього ж самого: якщо Бог є, то Аушвіца бути не може. Але оскільки Аушвіц існує, то існування Бога є неможливим».

Ці цитати вказують на те, що Голокост розглядається не як історичний, а як космічний елемент, який є настільки демонічним та інфернальним, що через нього треба ставити собі Останнє Питання. Той факт, що створено «теологію Голокосту», але не створено «теології злочинів червоних кхмерів», що Голокост, а не мученицька смерть окремої невинної дитини вимагає Теодицеї (виправдання Бога), підтверджує нашу, сформульовану вже до цього тезу, що у випадку Голокосту ми маємо справу з подією, яка не піддається ніякому розумному порівнянню і відсунута у сферу, яка не підлягає ніякій історичній релятивації. Не важливо, чи Бог, як вважає один, зійшов з розуму, чи він, як стверджує інший, помер в Аушвіці або чи він, як каже третій, всупереч Голокосту існує далі; важливо, що Голокост у кожному з цих випадків піднесено до ролі точки відліку і вважається чимось, що має особливий зв’язок з Богом. Голокост є не історичною подією, а есхатологічною драмою.

Еліс і Рой Екхардт (Alice і Roy Eckardt) пишуть, що рішення Гітлера знищити євреїв було «есхатологічним рішенням». Рішення ж Трумена скинути атомну бомбу на Гіросіму, очевидно, не можна означити як «есхатологічне рішення». Те саме стосується рішень Робесп’єра, Сталіна чи Пол Пота.

Голокост є елементом «священної історії», який потрібно розглядати в метафізично-теологічній площині. Елі Візель доходить до думки, що у певному розумінні також є богохульством тільки розповідати про загиблих у Аушвіці та Треблінці - хоча, власне кажучи, він сам робить не що інше, як лише пише та говорить про Голокост,  - і що треба наближатися до цих місць зі «священним страхом».

Цей «священний страх» веде до того, що народжується нова, обтяжена суворими табу релігія. Треба сьогодні сказати: «100 років перед Аушвіцом» або «50 років після Аушвіцу», подібно, як раніше було прийнято казати «до народження Христа» чи «після Христа».  «Нова релігія» (проф. Ернст Нольте (Ernst Nolte) чи  «квазі релігія» («Франкфуртер Альгемайне», FAZ, 23 серпня 1994 р.) має всі атрибути, які притаманні іншим релігіям:

- Вона має свої святі місця: саме тому спорудження торгового центру недалеко від місця колишнього табору Аушвіц вважається «оскверненням» (читацький лист В.Падух (W.Paduch) в Gazeta Wyborcza від 17 березня 1996 р.), і не дивно, що шість американських конгресменів обурюються і публікують особливу заяву з цього приводу.

- Вона має священні тексти - мається на увазі щоденник Анни Франк (Anne Frank) чи Au nom de tous les miens Мартіна Грея (Martin Gray), який був перекладений на багато мов, проданий в 30 млн. екземплярах, зафільмований як телесеріал і навіть частково введений у французькі підручники з історії.

- Вона має своїх служителів - коли ми дивимося на Елі Візеля та слухаємо його проповіді, на нас находить спокуса називати його «Ваша святість».

- Вона має свої реліквії: у січні 1994 року інформаційні агентства повідомили, що меморіал Yad Vashem в Єрусалимі отримав у подарунок два «дивани з волосся замордованих в Аушвіці євреїв». Кавалочки мила «з чистого жиру євреїв», які зберігаються там же, вже всезагально визнано «фальшивими реліквіями».

- Вона має свої храми, з яких найвідомішим є музей Голокосту у Вашингтоні.

- Вона має своїх єретиків та відступників: Знаковим є вибір назви статті в Rzeczpospolita від 11/12 травня 1996 року про справу абата П’єра (Abbe Piere) «Гріх отця Петра». Поспішивши на допомогу своєму другу-ревізіоністу Роже Гароді (Roger Garaudy), абат П’єр вчинив не помилку, а гріх!

Голокост і християнство

З вищесказаного випливає, що теологічно-метафізичне трактування Голокосту обов’язково приведе до конфлікту з християнством. Для євреїв Голокост став «еквівалентом розп’яття. Ізраїль став еквівалентом спасіння» (Джефрі Гарт (Jeffrey Hart).

Генрик Ґринберг (Henryk Grynberg) пише: «Євреї, які століттями намагалися практикувати смиренність, мусили платити за це найвищу ціну, аж до найбільшого розп’яття 20-го століття». В іншому місці він говорить «розп’яття шести мільйонів» і при цьому посилається на твір Франкліна Літвела (Franklin Littwell) з назвою «Розп’яття євреїв». Він також цитує німецького теолога Дітріха Бонгьофера (Dietrich Bonhoeffer), який називав євреїв «найменшими та найбільш беззахисними братами Ісуса Христа», а також папу Івана XXIII, який висловився схожим чином: «Вибач нам за те, що ми розіп’яли Тебе вдруге в їхньому (євреїв) тілі». Джордж Стейнер стверджує: «Якщо, згідно християнської віри, у муках Христа для людей померла божественна істота, божий та людський син, то можна також стверджувати, що в Шоа єврейський народ помер для Бога, що він взяв на себе нечувану вину байдужості, відсутності чи безсилля Бога».

Складається часом враження, що деякі християнські теологи навернулися до релігії Голокосту. Вже в промові Івана Павла II у 1978 році в Аушвіці, в якій він говорив про «Голгофу наших часів», можна було відчути, як він піддався теологічним категоріям релігії Голокосту. Єврейський філософ Еміль Факенгайм (Emil Fackenheim) пише: «Чим є муки на хресті порівняно з муками матері, чию дитину вбивають під голосний регіт чи в такт віденського вальсу?». З цієї причини Елі Візель у своєму «Зверненні» (краще сказати проповіді) в Кєльце (Kielce) називав присутність хрестів в Аушвіці богохульством і вимагав їх усунення. Щоправда, він також вважає неприпустимою присутність там й зірок Давида. У «Листі до католицького друга в Польщі», який був надрукований 16 липня 1996 року в Gazeta Wyborcza, Візель писав: «Я проти будь-яких релігійних символів в Біркенау, також проти зірки Давида. (...) Біркенау сам є символом чи пам’ятником. Залишки димарів, бараків, дерева, попіл, мовчання: ніщо інше не належить до цього цвинтару, що не має собі рівних».

В рамках релігії Голокосту зірка Давида є другорядним символом. Газові камери, димарі крематоріїв, бараки, попіл - все це було перетворено в священні символи та реліквії релігії Голокосту, і тільки вони мають право залишитися в Аушвіці.

Релігія Голокосту не задовольняється тим, щоб затьмарити та витіснити християнство. На християнство звалюється відповідальність за Голокост, воно опиняється на лаві підсудних. (Певні єврейські автори ідуть ще далі; наприклад, Арнольд Мостовіч вважає, що на лаві підсудних повинні опинитися усі народи, крім єврейського, та всі релігії, за винятком юдейської. За цією логікою всі неєвреї проголошуються проклятими, а євреї підносяться до рівня обвинувачів, суддів та проклинаючих. Таким чином підтверджується вибраність народу та вищість його релігії.)

Голокост вважає негативною вершиною християнство. Воно таким чином втрачає право на існування та мусить дати дорогу новій релігії. Її папа Елі Візель проголошує ex cathedra: «Розумний християнин знає, що в Аушвіці помер не єврейський народ, а християнство» (Weltwoche, 26 січня 1995). Таким чином відбуваються зміни традиційної християнської теології: на місці відповідальних за смерть Христа євреїв опиняються християни, які несуть вину за смерть євреї в Голокості. Врешті-решт відповідальність звалюється на засновника християнського віровчення: без Христа немає християнства, без християнства - Голокосту. Від Христа веде пряма дорога до Гітлера, який уклав конкордат зі Святим Престолом і до кінця свого життя платив церковний податок - це є «нещасна історіософія» релігії Голокосту.

Ґринберг пише, що християни в часи Римської імперії заклали основи сучасного антисемітизму, який вилився у Голокост, та стверджує: «Ненависть, яка привела до цього злочину, виросла з християнського антисемітизму. Цей антисемітизм зробив з євреїв дійсно вибраний народ - вибраний серед інших для Голокосту.»

Щоб релігія Голокосту остаточно отримала перемогу, бракує одного: християни повинні самі визнати свою вину. Цей процес якраз іде повним ходом. У 1987 році Святий Престол був змушений представити представникам єврейства проект документа, який, серед іншого, містить твердження, що «релігійний антисемітизм» був «важливою складовою Голокосту». Цей проект було представлено пресі, проте ніколи офіційно не опубліковано. У 1994 році Corriere della Sera опублікувала довгу статтю з назвою «Голокост: Церква звинувачує себе». У ній йшла мова про проект, що укладався в Ватикані, в якому стверджувалося, що традиція традиційного та церковного антисемітизму була головним елементом на шляху до Голокосту; далі документ повинен був містити зізнання про те, що Церква дійсно протиставилася расистському геноциду». У коментарі до нього рабин Марвін Гір (Marvin Hier) з центру Сімона Візенталя (SimonWiesenthal) торжествує: «Швидше за все цей документ фактично міститиме історичне зізнання Церкви про те, що бере на себе вину за те, що не відвернула Голокосту» (Gazeta Wyborcza № 126, 1994).

У зв’язку з справою абата П’єра французький єпископат видав звернення, у якому, серед іншого, було наступне: «Церква знає, що вона повинна визнати свою відповідальність за Голокост, і вона вже почала це робити» (Gazeta Wyborcza, 27./28. липня 1996).

Коли Святий Престол врешті-решт опублікує офіційний документ, у якому визнається «співвина Церкви за Голокост» - а французький єпископат вже вказав шлях до цього, - тоді капітуляція християнства перед релігією Голокосту буде доконаним фактом. Одночасно християнство підлягатиме подальшому юдаїзації та існуватиме, на основі своїх звичайних ритуалів, тільки як загумінкове явище в рамках всесвітньої релігії Голокосту. Прокляття спадатиме на кожного, хто має хоча б найменший сумнів в релігії Голокосту. Таке прокляття вже впало з боку французького єпископату на абата П’єра. Його колишній друг, єврей за походженням, кардинал Люстіже (Lustiger), дистанціювався від його поглядів, тому що «він не тільки настоює на теологічному антиюдаїзмі, але й перейшов навіть до нападів на ізраїльську політику, сіонізм та євреїв» (Gazeta Wyborcza, 27./28. липня 1996). Врешті-решт абат П’єр був змушений публічно відректися від своїх «гріхів».

Більш однозначного доказу капітуляції церкви перед релігією Голокосту годі собі уявити. Сьогодні можна вести діалог з усіма: з юдеєм, з мусульманином, анімістом, атеїстом - лише з тими, хто не бажає визнавати релігію Голокосту виключений будь-який діалог. Самі вони проголошуються Церквою - поки що тільки французькою - єретиками, хоча вони є єретиками виключно з точки зору релігії Голокосту. Але в наші «тріумфуючою Церквою» є вона. Християнські служителі - спочатку протестантські, і потім й католицькі - були змушені, через наступ Шоа-проповідників, вдатися до оборони, а деякі з них практично перейшли у їхній табір, причому вони крок за кроком відкидали традиційні християнські цінності.

Польща та поляки в релігії Голокосту

В релігії Голокосту Польщі та полякам відведена особлива роль. Зрештою на нашій землі була розіграна «есхатологічна драма»; на території, де знаходяться населені пункти Аушвіц-Біркенау, Треблінка, Собібор, Хелмно і Бєльжец, сталося те, що не можна порівняти з жодною подією в історії. Польща була епіцентром знищення, країною, де була споруджена «друга Голгофа», де настав поворотний пункт в людській історії, де втілилося абсолютне зло в історії і де відбулися злочин та жертва Голокосту. З того часу Польща є нечистою та проклятою країною.

Один член кнессету колись пояснив: «Важко зрозуміти, як наші брати взагалі можуть ступати на нечисту польську землю». Аушвіц та інші «табори смерті», щоправда, є священними місцями, але вони мають статус «теологічної екстериторіальності», і причетність до їхньої священності мають виключно євреї. Польща є «другим Єгиптом», країною, де земля «удобрена» кров’ю та попелом, яка стала пустелею.

Проф. Ян Бльонскі (Jan Blonski) пише: «Польська земля є заражена та збезчещена, і на нас лежить обов’язок її очищення. Хоча він зводиться до одного: до обов’язку достовірно розглядати наше минуле». Але очищення не відбудеться ніколи; польська земля завжди і безповоротно буде заражена та проклята.

На цій зараженій та проклятій землі живуть поляки. А той, хто живе на зараженій та проклятій землі, сам є зараженим та проклятим. Єврей Міхаель Штайнгауф (Michael Steіnhauf) каже про це цілком відверто: «Жителі генерал-губернаторства підпали під зараження землі». Зрештою Польща була не випадково вибрана ареною Голокосту. Елі Візель пише: «Що стосується поляків: Це не є випадковістю, що найбільші табори смерті виникла саме в них і ніде більше». Ключова історія людської історії відбулася якраз на їхній землі, у тих, які «всмоктують антисемітизм з материнським молоком». Там, стверджує Мартін Бубер (Martin Buber), вибухнула «вроджена ненависть до євреїв». Поляки є співучасниками Голокосту. Співучасниками, щоправда, є також всі християни, але вина поляків особливо велика, тому що вони яскраво виражений католицький народ. Вони є співучасниками, тому що були присутніми не при вбивстві звичайних людей, а при сакральному вбивстві вибраного народу. Вони є співучасниками, тому що вони були присутніми при «розп’ятті мільйонів», були свідками «нової Голгофи». Зрештою, вони є співучасниками, тому що вони були помічниками вбивць. До цього декілька єврейських цитат.

Елі Візель: «Поляки переслідували євреїв так підступно, ніби це було їхнє улюблене заняття».

Люсі Давідовіч: «Ми ніколи достовірно не взнаємо, скільки сотень євреїв замордували польські партизани в польських лісах та болотах».

Альфред Ліпсон (Alfred Lipson), співробітник «Інформаційного архіву Голокосту» в коледжі Queenborough Community і нам ближче не відомий другорядний проповідник Шоа, стверджував, що Армія Крайова (націоналістичний рух опору під час Другої світової війни) планувала «остаточне вирішення єврейського питання».

Цього року вперше запалив священний вогонь на урочистостях пам’яті Голокосту «один з тих, хто пережив погром в Кєльце». З цього приводу Олександр Клюгман (Aleksander Klugman) в Tygodnik Powszechny, № 29/1996 р. писав:

«Запрошення одного з тих, хто пережив погром в Кєльце, запалити священне полум’я на урочистостях пам’яті Голокосту можна - хоча про це ніким не було сказано офіційно - зрозуміти таким чином, що цей погром був складовою Голокосту і, можливо, його останнім актом».

Таким чином санкціонується теза про співучасть поляків в Голокості. Це почалося з того, що в музеї Голокосту у Вашингтоні була розміщена велетенська фотографія так званого погрому.

Відомий американський «борець за права людей» Ален Дершовіц (Alain Dershowitz) стверджував, що більш ніж 1500 євреїв, які пережили Голокост, були замордовані після нього польськими католиками. Тут вартує вказати на одну теологічну проблему, а саме чи є жертви так званого погрому в Кєльце та інших нібито «жорстоких погромів» (Наум Ґольдман (Nahum Goldman)) післявоєнного часу жертвами Голокосту (що випливає з ходу пам’ятних урочистостей в Єрусалимі), чи тут йдеться про «вбивство тих, хто пережив Голокост». Таке вбивство вважається це гіршим, ніж сам Голокост, оскільки «ті, що пережили Голокост», в релігії Голокосту мають особливий, вищий онтологічний статус. Мабуть, це є причиною того, що Дершовіц так званий погром в Кєльце таврує як «одну з найбільших жорстокостей в історії», хоча його жертвами стало набагато менше людей, ніж, наприклад, у масакрі палестинців, що молилися, вчиненій Барухом Ґольдштайном (Baruch Goldstein) в El Chalil (по-єврейськи: Hebron).

Роль поляків в Голокості усталена раз і назавжди: Вони байдужі свідки злочину, помічники катів або навіть кати. Тільки німці були здатні вчинити такі злочини; тільки поляки були здатні бути байдужими свідками та помічниками таких злочинів. Німці, а після них поляки, мають ознаку Каїна на лобі і грають в релігії Голокосту роль «метафізичного ворога». Таку ворожість неможливо побороти на шляху раціонального політичного дискурсу. Релігія Голокосту набула сьогодні своєї повної, визрілої форми, і всі актори повинні грати на віки віків визначені ролі. Традиційна віра у вибраність євреїв нога в ногу йде з вірою в проклятість німців та поляків. Складовою релігії Голокосту є догма про вічну провину, яка переходить від батька до сина, і кожен, хто визнає релігію Голокосту, повинен прийняти цю догму та «цю метафізичну провину».

Немає ніякої користі від заперечення, мовляв, у Голокості винні тільки німці. Таким чином релігія Голокосту стає ще більш потужною. Ми намагаємося уникнути безодні прокляття, вилазячи на голови інших та скидаючи їх все глибше, не помічаючи при цьому, що таким чином ми не виберемося з безодні, а тільки станемо місіонерами релігії Голокосту, яка піддає нас вічному прокляттю. З огляду на імперіалізм релігії Голокосту нам необхідно подолати традиційний антигерманізм, байдуже, «народно-демократичного» чи «ліберал-демократичного» зразка. Продовження цього антигерманізму (не плутати з політичною ворожістю до німецької держави!) сьогодні означає підтримку релігії Голокосту, яка загрожує як німцям, так і полякам. Ми з німцями сидимо в одному човні, подобається це нам чи ні.

Статус теологічного приниження поляків та німців триватиме доти, поки пануватиме релігія Голокосту. Немає ніяких шансів вибратися з цього стану приниження лише полякам чи лише німцям. Кожна спроба залишити в цьому стані самих лише німців приречена на провал. Треба подолати феномен теологічного приниження як такого, а не тільки приниження поляків.

Поки існує релігія Голокосту, не буде ні очищення, ні прощення, ні примирення. Елі Візель пише: «Кожен єврей повинен залишити в серці місце для ненависті, здорової чоловічої ненависті до того, що уособлює в собі німець і що лежить в істоті німця. Все інше - це зрада наших мертвих». Можна тисячі разів приносити вибачення, благати прощення, скавуліти про примирення - толку з цього мало: метафізичний ворог є ворогом навіки, навіть якщо він безупинно виявляє покаяння, постійно носить сорочку спокути та шмагає себе. Прощення означало б припинення статусу теологічного приниження німців та поляків, а з цим зникла б важлива складова релігії Голокосту. Тому Польща назавжди залишиться «проклятою країною», і нас завжди зневажливо прозиватимуть поплічниками катів. Так хоче релігія Голокосту, і так залишатиметься доти, поки вона панує.

Немає сенсу в тому, щоб в розпуці вказувати на деревця, посаджені вYad Yashem в честь тих небагатьох праведників серед наших земляків, оскільки вони вказують, наскільки мало в нас було праведників та наскільки багато байдужих. Немає сенсу спростовувати брехню, закликати до діалогу, раціональної дискусії си примирення. Якщо ми глянемо на себе в дзеркало, на нас завжди дивитиметься «тупа пика п’яного поліцая» або «лисяча морда негідника» (Анджей Шчипйорскі (Andrzej Szczypiorski)). Ми, «кати Амалек» та «винні в погромі в Кєльце» завжди перебуватимемо в безодні прокляття, і нас посипатимуть тоннами цукру - оскільки, як стверджує Іґнац Бубіс (Ignatz Bubis), голова центральної ради євреїв в Німеччині, «мало хто згадує про те, що гітлерівці за кожного єврея видавали кілограм цукру. У Польщі було роздано цукру особливо багато.» Ми ніколи не звільнимося з цієї безодні, поки не впаде релігія Голокосту, яка тримає нас в цьому полоні.

Томаш Ґабісь (Tomasz Gabis), живе у Вроцлаві, германіст, видає право-інтелектуальний журнал «Stanczyk» (www.konserwatysta.net/stanczyk)