Джейн Гарденер
If
I Were Them I’d Be Scared Too. By Jayne
Gardener
Я можу
зрозуміти єврейських сіоністів, які жахаються ідеї втручання
науковців-істориків у вивчення Голокосту. Я маю на увазі, що ніхто з них не
хоче фігурувати в цьому питанні як відвертий брехун. Або як дурень, якого
втягнули у 62-річну брехню, не дивлячись на все сильніші докази неправдивості
поширюваної ними інформації про долю євреїв під час другої світової війни.
Виявилося, що більшість того, про що вони нам розповідали, було неправдою, а
факти були перекручені до невпізнання.
Вони
самі вже відмовилися від своїх найбільш неймовірних тверджень за ці всі роки.
Наприклад, про кількість загиблих. Спочатку стверджували, що в одному лише
Освенцімі (Аушвіці) загинуло 9 мільйонів, згодом ця цифра була переглянута та з
кінця війни постійно змінювалася. Згодом музей в Освенцімі зменшив кількість
загиблих з 4-ох до 1,5 мільйонів, та за довідками Червоного Хреста навіть ця
цифра є перебільшеною. Не будемо навіть здогадуватись, як можна зменшити на два
з половиною мільйони жертв Освенціму, проте й далі мати загальну суму в 6
мільйонів загиблих. Навіть першокласник зрозуміє, що математика тут не працює.
Під
час одного з судових засідань проти пана Ернста Цюнделя, пан Цюндель та його
адвокати примусили Червоний хрест представити дані організації щодо обліку
загиблих. Червоний хрест представив документ про те, що кількість померлих по
всіх таборах склала 272 тисячі. Без сумніву, людська смерть від тифу, голоду та інших
причин є поганою справою. Але коли війна наближалася до кінця і німецькі
транспортні комунікації були знищені бомбардуваннями союзних військ, це
унеможливило забезпечення продовольством. В результаті загинуло багато
цивільного населення Німеччини, а що вже казати за ув’язнених у концтаборах.
По
закінченні війни, коли світ став забувати її наслідки, свідчення про Голокост
почали набувати все неймовірніших розмірів, особливо коли суспільна думка
почала налаштовуватися проти Ізраїлю під час війни у 1967-му році. Пізніше
деякі з неймовірних свідчень про голокост були облишені. Наприклад, «свідчення»
про виготовлення мила з євреїв або абажурів з їхньої шкіри для німців були
відкликані та покладені на «запорошені полички».
Брехня
Елі Візеля про те, що начебто євреїв кидали живцем у палаючі печі (звідки пішла
назва «Голокост») згодом була відкинута. Та й інші голокостівські фанати були
спіймані на різного роду наклепах та неправдивих показах разом з такими, як
Симон Візенталь, Рудольф Врба та інші.
Симон
Візенталь дав багато свідчень, які конфліктують між собою. Що ж до його
місцеперебування під час війни, то були навіть чутки, що він співпрацював з
німцями, хоча в моїх джерелах підтвердження цьому не було.
Коли
співпрацівник запитав у Рудольфа Врби (який пізніше став професором у
престижному університеті Канади), чи те, що він розповів у інтерв'ю в
документальному фільмі «Шоа» було правдою, Врба відповів з цинічною посмішкою:
«Я не знаю. Я був тільки актором і прочитав мій текст».
Врба
був (як виглядало) одним з небагатьох полонених, якому вдалося втекти з
Освенціма та згодом описати це. Його рапорт став одним з основоположних
документів Голокосту. Але його свідчення під час судового процесу пана Цунделя
були повні брехні, перекручувань та ухилянням від відповідей. Нам брехали в
самій основі про концтабори. Вони не були, як це видають, центрами по масовому
знищенню євреїв. Фактично ще ніхто не довів до цього часу, що Гітлер віддав
такий наказ. Концтабори були центрами для затриманих,
де їх примушували працювати, де ув’язнені (які були під підозрою та
являли загрозу для безпеки) затримувалися та працювали на компанії — такі як IG Farben та інші. Ув’язнені
діставали платню за працю «концтабірними грошима» — лагергельд — які були
зроблені спеціально для цієї мети.
Навіть опублікований та широко читаний
щоденник Анни Франк — молодої дівчини, яка нібито 2 роки переховувалася з її
сім’єю на горищі, щоб уникнути переслідувань нацистів, — фальшивка. Існують
свідчення, що ці дописи були включені у щоденник кимось іншим, а не Анною
Франк, що було власне опубліковано у «New York Post». Навіщо продовжувати цю брехню? Ці гидкі фабрикації та перебільшення є інструментом
для євреїв вічно залишатися «потерпілими» і використовувати це задля держави
Ізраїль. Важливо також те, що Голокост зробився грошовою «дійною коровою».
Недавно мені потрапила на очі цитата зі статті, яку написали Адам Сейдж та Роджер Бойз:
«У
березні 1952 року, зразу перед тим, як почалися переговори з Німеччиною,
Йоганан Бадер сказав: «Скажімо, вони (німці) заплатять вам за 6 мільйонів
євреїв. Але коли період репарацій буде закінчено... де ви ще дістанете 6 мільйонів, щоб одержати більше грошей?» ...
Хаім Ландау сказав на мові ідиш до Шмуля Дайян (Мапай): “A glick hot unz getrofen
(нам пощастило) — 6 мільйонів євреїв було замордовано і за це ми можемо дістати
гроші».
Уявіть
собі, що може статися, якщо цей всесвітньо відомий «голокостівський кіт» буде
випущений з мішка?
По-перше,
євреї будуть змушені зупинити гру в потерпілих і утриматися від тверджень, що
вони постраждали більше, ніж хто-небудь у будь-який період історії.
По-друге,
безумовна підтримка держави Ізраїль та 15 мільонів доларів, які щоденно
відкашлюють американські платники податків, дуже ймовірно випарувалися б - як і
підтримка та кооперація між двома країнами.
По-третє,
німці будуть нарешті виправдані. Я впевнена, що буде якась озлобленість з
їхньої сторони, але хто може докоряти їм за це?
Німці
(а також поляки, оскільки Освенцім та більшість концтаборів знаходилися на
території Польщі) отримали клеймо злих, ненависних, антисемітських монстрів,
які були здатні на найстрашніші дії проти євреїв. В покарання за це вони мають
справу з Голокостом, що насильно нав’язується обом останні 62 роки.
І
це не все. Німецькі платники податків мусіли виплатити 60 мільярдів доларів —
це приблизна сума, яка була отримана від них способом вимагання. У це не
включено 1.25 мільярдів доларів, які швейцарські банки запропонували виплатити
в разі, коли б усі подальші вимагання, пов’язані з Голокостом, були припинені
проти них.
Це
є причиною, чому «секрет Голокосту» так пильно оберігається. Чому Гермар
Рудольф, Девід Ірвінг та Ернст Цюндель поряд з іншими були звинувачені у
злочині ненависті та отримали вирок.
Напевно,
жодна подія в історії світу не оберігалася так пильно та сильно, як Голокост.
Що вони ховають? Звичайно, якщо ті, хто так міцно тримається поширеної версії
Голокосту, були б абсолютно правдивими та впевнені у свідченні своїх очевидців,
то чому б їм не сприяти відкритому науковому дослідженню?
Відповідь
зрозуміла — вони не можуть допустити цього. Якщо це станеться, то вони будуть
виявлені як брехуни. Вони знають, що єврейська версія війни має настільки
багато брехливих свідчень та перебільшень, що тепер мусять заборонити будь-які
спроби чесних досліджень, чого б це їм не коштувало.
Я
б також боялася помсти проти євреїв, яка може закінчитися ще більшою трагедією.
Я не тримаю помсти у моєму серці. Я просто вірю, що нам винні правду.
Німецькому народові винні правду. Найбільше Девіду Iрвінгу,
Гермару Рудольфу, Ернсту Цунделю та багатьом іншим “ревізіоністам” винні
правду. Та виправдання.
З
розвитком інтернету та свобідного обміну інформацією, який він забезпечує, я
вірю, що правда вийде на світ. Це вже по трошки відбувається. Все більше
веб-сторінок та блогів обговорюють це питання — і все більше відкриваються очі
у людей на правду. Принаймні, люди намагаються ставити запитання і хочуть
отримати відповідь. Ейб Фоксман (Abe Foxman) та його співзлочинці
можуть спробувати заборонити та виключити сайти та блоги, але їх є дуже багато,
тож навіть він не може зупинити цей потік. Правда буде знана, якою б вона не
була. Я не маю жодного сумніву що до цього.
Я
тільки надіюсь, що це станеться за мого життя.
1
червня 2007 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар